Василь Зінкевич: «Хочу продовжити ідею, яку започаткував Симон Петлюра сто літ тому»

Не дивина, що цьогоріч саме травневому файному місту Герой України, Народний артист України Василь Зінкевич зробив коштовний дарунок: концерт-синергію «З Україною в серці» на кону Тернопільського академічного обласного українського драматичного театру імені Т. Шевченка. 

У Тернопіль неможливо не закохатись. Травнева ж пора у файному місті – просто розкіш. Коли вас благословляє невимовної краси Божа Мати в Архикатедральному соборі Непорочного зачаття Пресвятої Богордиці УГКЦ. Коли аристократка Соломія Крушельницька запрошує на прогулянку міським осердям. Коли Степан Бандера вітає всіх при вході до міського парку імені Тараса Шевченка, де донебесно височить прапор України. Коли милий кораблик курсує знаменитим Тернопільським озером. Коли качині парочки милуються на хвилях, а рибалки влаштовують осідок просто під вербами біля ажурних бесідок. Коли є багато молоді та юних матусь з дитячими візочками. Коли всі розмовляють українською мовою і струменять фонтани… Тоді на хвильку душа прагне забути про жахи і тривоги сьогодення та вдихнути радість буття в рідній Україні.

«УКРАЇНСЬКА ПІСНЯ ВИСВІЧУЄ ЛЮДСЬКУ ГІДНІСТЬ»

Але. Щойно розпочався концерт – завили сирени. Тривога. Як діяти? Повнісінька зала глядачів. Ведучі запропонували перейти в укриття. Одначе українці, як мовиться, вперлися рогом: продовжувати! Всупереч. Так і сталося. 

І запанувала її величність Українська Пісня. Пробилася, як квітка крізь асфальт. А тривога – змаліла, щезла, відступила. 

 На одній сцені з Майстром мали честь заспівати: багаторічний соліст знаменитого ансамблю «Ватра», заслужений діяч естрадного мистецтва України Володимир Питель, лауреатка Всеукраїнських пісенних конкурсів Катерина Малицька, переможець одинадцятого сезону талант-шоу «Голос країни» Сергій Лазановський, лауреати Всеукраїнських та міжнародних конкурсів Андрій Оленин та Марія Лемішка, які провадили подвійну роль: і ведучих, і виконавців. 

Володимир Питель, чия творча доля тісно пов’язана зі світлої пам’яти Ігорем Білозіром, порадував гроном славних пісень, а, зокрема, й знаменитою «Маминою світлицею».

 Щедро аплодували тернополяни романтичному співу Катерини Малицької. 

 Запалив енергією Сергій Лазановський: виринув просто посеред глядацької зали; підтримав звільнення українських воїнів з ворожого полону закликом «Волю штурмовикам 46 бригади. Поверніть сина, батька, чоловіка додому»; далі перейнявся пошуком іменинників серед глядачів та присвятив їм свою нову композицію «З днем народження»; потім зорганізував підспівування та підсвічування смартфонами кожної пісні – «Засинає Чорний ліс», «Мамина коса», «Чорна хмара», «Вкрала ти», «Будз». Врешті зізнався: «Стояти на одній сцені з легендою українського шоу-бізнесу – було тільки у моїх снах. Вже не кажучи про те, що співатимемо разом “Червону руту”»…

Звісно ж, трепетно очікували Василя Зінкевича. І він – явився.

«МОЇ БРАТОВЕ ТЕРНОПОЛЯНИ! Я НІДЕ, НІДЕ НЕ ОСОРОМИВ ВАС»

– Добрий вечір, братове тернополяни! Добрий вечір! Безперечно, сьогодні на сцені побували прекрасні співаки. Публіка – фантастична. Європейська. Я не знаю, чи перебуваю в Гельсинки або Парижі. То – Тернопіль. Це наша – шляхетна, українська, вишукана публіка. Бравіссімо!

Маестро цього разу, як і завжди, вів діалог із глядачами на високій ноті. І співом. І словом. Ніби дарував найкоштовніші діаманти. Піднімав дух людський до Божественних вібрацій. Глядачі навзаєм оповивали Василя Зінкевича безумовною любов’ю. Прелюдією стала знаменита пісня «Новий день над Україною». Відтак на сцену вийшла поважна тернополянка і мовила: 

– Вельмишановний наш легендо української пісні! От і зустрілися тернополяни з Вами у Тернополі. Як ми чекали цієї події! Як ми дні рахували до цього дня! Бо знали, що від Вас іде великий дуже позитив. Дивлюсь на Вас і згадую: ми з Вами стояли на трьох сценах в минулому столітті. 1997 року в Палаці культури «Україна», коли Ви виконали пісню «Червоне і чорне», делегати Всесвітнього форуму українців казали: «Якби таких патріотів було більше, як Василько Зінкевич, Україна давно вже була би самостійною державою». Дозвольте низько вклонитися Вам! Промайнули літа. А Ви – молодий душею. То живіть! І любіть! І творіть до сто літ. Многая літа! Благая літа!

Глядачі гуртом заспівали «Многії літа». У відповідь прозвучало:

– Дорогі мої братове тернополяни! У непростий час зустрічаємось. Але віримо! Віримо в нашу справедливу Перемогу. Хай завжди над світом звучить пісня з України. Пісня любові.

Чому Тернопіль для мене – особливий? Тому що тут я – майже цілий місяць у переповненій залі філармонії давав концерти: молодий, стрункий, кучерявий – розпочинав свій шлях. І саме ви – європейська публіка – дали мені мій перший досвід. І я пішов у далекі світи та за межі України. Хочу вам сказати, мої братове тернополяни: я ніде, ніде не осоромив вас. Ніде! От чому ви мені так дорогі. Тому що звідси, з берегів неповторного Тернопільського ставу – дзеркала неповторності міста – розпочалось моє творче вознесіння. Тому обіцяю, що моя нова пісенна програма найперш буде тут. 

Ця програма незвична і називається «Українська пісня єднає світ». Я хочу продовжити саме ту ідею, яку започаткував Симон Петлюра сто літ тому, коли зібравши хорову капелу України поїхав у Європу, Америку й Канаду. Не відаючи того, що світ буде здивований нашою піснею, бо не знав майже нічого про Україну. Україну багато століть не знали і дехто не хоче знати нині. Але Україна – це є Божа держава. 

Я хочу провести паралелі між тим, що було сто літ тому і є нині. Показати Європі нову програму «Українська пісня єднає світ». 

Сто років тому хорова капела України заспівала такими голосами таких пісень, що за повелінням Господнім український спів лікував людей. Усі дивувалися. Казали: що це за народище, який має таку пісню? Це ж сила! Уявляєте, що вони можуть зробити в галузі медицини, в математиці, кібернетиці тощо. 

Ми, братове, ще своє слово скажемо! Скажемо! Ми є самодостатні господарі. У нас також є чому повчитися. Але ми маємо мудрість і солідність, талант і щедрість. І віру! Віру. В Батька небесного. І ми переможемо.

«НАСТАВ НАШ ЧАС. І МИ БУДЕМ СТВЕРДЖУВАТИ ВСЕ СВОЄ ЄСТВО»

– Послухайте, мої братове тернополяни, невеличкий фрагмент з цієї програми. Хоча ви і без мене знаєте, що упродовж століть Україна, її душа, її історія – під прицілом ворогів. Так було. Так є. Але так не має бути. Настав наш час. І ми будем стверджувати все своє єство. Всю свою любов до держави Україна.

У нас є славна історія. Славна доба Ярослава Мудрого. У нашому підґрунті – Трипільська цивілізація, яка має величезну силу. У нас – єднання хору Кошиця з усією планетою. Тоді, у 20-ті роки ХХ століття, президенти і прем’єр-міністри, послухавши український хоровий спів, казали: якщо цей народ створив такі пісні – рівних йому немає.

А ми й не знали про цю історію. Все треба знати. Все .

Послухайте. То не мої слова. Я не є поет. Це – мій крик душі. Я намалював словами той стан. Не тільки свій, але кожного з вас. Прошу, братове, почуйте кожне слово.

«Не лунає. Не лунає понад світом

Пісня України. 

Плач дитячий з України

Понад світом лине.

Засівала Україна землю пшеницями…

Чорну ріллю поранено

Болем, кулями, сльозами.

Почуй, Боже, біль народу

Допоки живого.

Не дай згинуть Україні 

З простору земного.

А то скажуть : була колись Україна,

Гарні пісні, люди. 

А тепер там море крові 

Й сусіди байдужі.

Не прилетить в сад вишневий

Соловей співати.

Вже не вийде свого сина

Мати зустрічати.

Під вікном як відблиск неба

Мальви цвіт розквітне

Згустком крові вогненної 

Понад білим світом.

Війна… 

Війна ввірвалася в Україну

Жорстока, звіряча.

Світе білий… Світе білий!

Невже ти не бачиш?

Ні! Ні – війні.

Кричи моя душа зі знаком оклику.

Кричи, щоб світ почув твій крик, душа.

Будем! Будем боротися за єдину,

За рідну матір Україну

За всіх дітей – вони ж малі!

За весь народ!

Ти чуєш, брате?

З нами Бог!

 Ми не одні. 

Ні – війні!

Завжди. Завжди буде Україна.

І слава. І воля.

Завжди!»

Після цих слів та низки пісень – «Два кольори», «Така прозора музика звучить», «На березі життя», «Море вечорове», «Мелодія прозора», «А любов тільки раз цвіте» люди аплодували стоячи.

А Василь Іванович продовжував:

– Братове! Стоячи, послухайте. Я не потребую для себе особливої слави. Але то є сокровенні істини. Я родом – з села. З босоногого дитинства, від тата й мами несу в собі всі істини життя. І хочу, щоби світ почув:

«Буду. Буду молитися.

За єдину. За рідну Матір Україну.

За всіх дітей – вони ж малі.

За весь народ. За весь народ!

За себе … За себе – ні!»

 Зала буквально вибухнула оваціями. А Василь Іванович вів далі:

– Послухайте пісню, в якій кожен з вас почує себе. «Скрипка грає». Українська пісня висвічує людську гідність. Вона стала основою не тільки моєї творчості, а й життя. Я рожденний з цієї висоти. Тому кажу: народе мій! Ти ж не просто великий! Ти океан безмежний. І я щасливий, що з твого колоска рожденний. 

І ще – маленький фрагмент з композиції. Це своєрідна пісня-вдячність українського народу простим людям Європи й планети, які почули біль України та по сьогоднішній день допомагають копієчкою. Прості люди – це найвища винагорода для нашої держави – України. І я написав ці слова знову ж таки душею. Як вдячність всім, хто нас почув, хто зрозумів. І хто з нами на сьогоднішній день. Це своєрідна пісня вдячності. І я думаю, що вона стане піснею 

Перемоги.

«Там, де є любов, – буде мир завжди.

Там, де є любов, там цвітуть сади.

Там, де є любов, там звучать пісні

Радісні пісні навесні.

 Я співаю пісню серця в добрий час.

О, братове мої друзі, люблю вас!

О, братове, мої друзі,

 О, братове, я скажу вам 

На мовах всіх:

Я люблю вас. Ай лав ю. Же тем. Ті амо. Лібе діх.

Я люблю тебе, моя зіронько, пісня ти моя Українонько!

О, пісне моя , об’єднай світ!

Щоб була любов на землі.

Хай лунає. Хай лунає наша пісня в добрий час.

Хай єднає. Хай єднає наша пісня завжди нас.

Вам, братове, Україна промовляє на весь світ:

Я люблю вас. Ай лав ю. Же тем. Ті амо. Лібе діх.

Україна - то загадка віків. Висота небес. І золото хлібів.

Мудра глибина нашого Дніпра, 

Черемоша спів. І дзвінка весна.

Я співаю. Я співаю свою пісню в добрий час.

Хай вітає Україна завжди нас !

Вам, братове, Україна промовляє на весь світ: 

Я люблю вас. Ай лав ю. Же тем. Ті амо. Лібе діх».

І знову – овації. У людей на очах – сльози.

Під завісу концерту на сцену вийшли одразу кілька поколінь українських співаків на чолі з Василем Зінкевичем. Бо ж насправді Майстер прагне висвітлити, підняти до найвищих співочих висот нові покоління творців та охоронців Української Пісні.

І отак – суголосно – заспівали «Червону руту»…

Завершальний посил від Василя Зінкевича був таким:

– На честь її величності держави на ймення Україна хай завжди лунає висока музика!

Фото автора.