Розправ крила!

Здебільшого люди сприймають життя, як відрізок між народженням і смертю. В одних цей відрізок довший, в інших – коротший. Хтось зробив лиш кілька кроків, а дехто пролетів яскравою зіркою по небосхилу, освітивши свою дорогу, ненадовго даруючи світло іншим. А є ті, хто лиш торкнувся злегка землі і стрімко піднявся на невидиму висоту.

Які різні і водночас схожі вектори долі. Схожі тим, що це позначає рух, а відрізняє їх вказівка напрямку цього руху. Так, життя – це рух. Але рух буває по колу, вперед за плином подій життя, у зворотному напрямку, донизу, чи й стрімко вгору. Це «стріли», випущені кожною людиною в простір життєвого вибору. Куди прицілився стрілець – туди летить стріла, там він опиниться в наступний момент, шукаючи свою стрілу, і побачить результат. Саме результат говорить про вміння правильно обирати цілі й про направленість життєвого вектору. Адже за цим напрямком летять думки людини, котяться хвилі емоцій, піднімаються сформовані конкретні дії. І увесь цей набір, як одяг для душі, він або широкі крила, що піднімають до неба, або маскувальний плащ, яким накрилась перелякана душа, намагаючись сховатись від відповідального вибору наступного вектору, ховаючись в густих нетрях стереотипів і звичок. 

Лучник, пам’ятай, що стріла в твоїх руках, але куди дивляться очі твоєї душі?

Подумай, перш ніж відпустити наступну стрілу:

РУКА ДОПОМОГИ

«Душа людини нагадує пташку, що безпечно залетіла у відкриті дверцята клітки. Вона прагне продовжити політ, не зрозумівши, що у пастці, і відчайдушно б’є крилами об залізні прути аж до крові, нівечить пір’я і намагається дзьобом зламати металічну загорожу. Але це їй не під силу і пташка падає на дно клітки. Трохи відпочивши, вона знову робить спробу полетіти, намагаючись подолати залізну перешкоду. І так продовжується до тих пір, поки сили не вичерпаються і пташка надовго затихає де-небудь у куточку. Рани поступово затягуються, зламані пір’їни відростають, але за цей час вона встигає звикнути до нового місця, і лише зрідка намагається знайти вихід, швидко забуваючи про вільні польоти на свободі. А кожен удар об залізні прути нагадує про рани, що потроху затягнулися, різким болем заливаючи останні жаринки вогню свободи.

Нерозумна пташка не знає, що в кожній клітці є двері, крізь які вона може вилетіти на волю, адже ці двері не зачинені. Треба лише захотіти стати вільним і спробувати знайти вихід.

Людина, побачивши, як нерозумна пташка через необережність потрапила у клітку і не здатна сама з неї вибратися, допомагає їй знову отримати свободу. Вона простягає руку через вузькі дверцята, намагаючись дістати пташину, що безсило тріпоче в кутку. А потім обережно, аби не стиснути і не зламати крихкі крила, акуратно визволяє її з полону, щоб відпустити в синє небо. Як радісно їй чути спів пташки, що повернулась на волю.

І якщо людина здатна це зробити для малого творіння Божого, для маленької нерозумної пташки, то чому ви ніяк не хочете зрозуміти і повірити, що люди – найкраще серед творінь Божих, і кожна людська душа набагато цінніша ніж усі птахи земні.

Але часто, подібно до нерозумних птахів, ви потрапляєте у різні, навіть золоті клітки своїх залежностей, гріхів, пристрастей. І роками, а то й усе життя, сидите там самі, народжуєте в них своїх дітей та намагаєтесь переконати себе й інших, що це і є реальний світ, що іншого немає і не було. Вас дивують і дратують ті з вас, хто прагне з цим не миритися, хто шукає волю, шукає вихід з клітки. Їхнє прагнення до свободи вам незрозуміле, їхні рани і кров від ударів об стіни обмежень викликають у вас страх і відразу. А своїм дітям ви нав’язуєте думку, що життя у клітці більш стабільне і забезпечене, ніж давно забута свобода, яка лякає своєю невідомістю, де треба вміти літати і самому здобувати їжу. Вже краще одноманітний корм у годівниці, зате без зусиль.

Нещасні, ви власною волею приречені так ніколи і не дізнатись, що таке істинна свобода. Коли у вільному польоті завмирає серце, а зустрічний вітер дарує тобі висхідний потік, і ти піднімаєшся все вище і вище на цій пружній хвилі. Коли перехоплює дух від глибини чистого неба, що тане десь у безкінечності, і засліплює очі від яскравого сонця, яке зігріває кожну твою клітину, а твоїм очам відкриваються неймовірні картини світу аж до невідомих горизонтів. 

Призвичаївшись жити у клітках, люди забувають, що мають крилату душу, а крила стають плащем ілюзій безпеки і не заважають пересуванню з кутка в куток. Страх змін і крок у «прийдешнє невідоме» – паралізує. 

Але ті, хто чує дивний поклик, хто у снах літає, хто з тугою дивиться на зоряне небо, теж бояться і жахаються при наближенні до них Таїни, що приходить у хмарі несвідомого трепету. Довірся, душа, не лякайся. Це допомога до тебе прийшла, коли ти, подібно до птаха, ламала крила об прути, намагаючись знайти вихід з власної клітки. Адже ти побивалась, кликала на допомогу, і твій голос був почутий! Ось вона – Рука Бога, простягнута до тебе, це рука Того, Хто Любить тебе. Довірся їй, і вона ніжно та обережно виведе тебе із неволі, відігріє своїм теплом, намастить цілющим бальзамом твої рани, перев’яже зламані крила. Потерпи, полежи смиренно на цій Руці. А коли ти зміцнієш і твої крила наберуть колишньої сили та пружності, ця Рука підніме тебе високо-високо і легенько підштовхне догори, щоб допомогти тобі здолати останній страх та невпевненість і дати тобі силу для злету. Лети, душа, не бійся! Ця Рука завжди готова тебе підхопити, а кожний новий помах крил буде давати сили і піднімати душу у височінь висот, де батьківщина крилатих і відважних. 

Ти вільна, ти знову літаєш. 

Ти радієш і веселишся, 

бо велика нагорода для тих, хто прийняв простягнуту Руку Бога.

Мир вам, душі, що віднайшли свої крила».

Про автора: Богданна Райхерт – лектор, автор практик пробудження свідомості та моделювання 

майбутнього, президент ЛМГО 

«Ліствиця».

https://linktr.ee/bogdana_raikhert