Олег Скрипка про «Країну Мрій», українську культуру та важливість збереження національних цінностей
Сьогодні ми будемо говорити про культуру під час війни, про її світоглядний рівень, і мій співрозмовник – Олег Скрипка, відомий в Україні музикант, засновник етнофестивалю «Країна Мрій», людина україночуйна та високопатріотична. Ми спробуємо підняти певні ціннісні українські категорії культури. Але розпочати я хочу трішки здалеку – з теми «культурного фронту».
– Пане Олеже, до вас перше запитання: вчора абсолютно випадково, спілкуючись з одним зі своїх друзів, я дізнався про те, що свого часу у вас відбувся (в 90-х – 2000-х) епізод знайомства з теперішнім ідеологом «московського міра» дугіним. Хотів би, щоб ви розповіли про цей епізод, тому що він має дуже знаковий, показовий характер, виходячи з теперішньої нашої війни проти московії.
– Ну, життя й історія – вони ревербераціями чи хвилями надходять, мов в океані. І от події у нас в житті такими ж хвилями приходять – це синхронізми чи схожі явища. З дугіним, напевно, я перетнувся, коли він, скажімо, тільки почав свій кар’єрний шлях. Він планував стати натхненником от того всього жаху, який зараз відбувається. Дугін вигадав це в голові і почав себе промотувати на таких публічних заходах, як от, наприклад, мій концерт в москві. У ті часи ми були дуже welcome в москві і в росії – там в них концепція була (як і зараз) хороших і поганих українців – і ми входили в концепцію хороших українців. Треба було призвичаїти місцевих людей, що є хороші українці, ми один народ і тому подібне – «бачите, який у них рок-н-рол» і так далі. От ми виступаємо в москві, і вперше я почув такий голосочок на кшталт «хахли go home», «що ви тут робите», «а по-руски давайте». Орієнтовно, це були 1998-1999 рр. Ми тільки приїхали з Франції.
Сходжу зі сцени, кінець концерту, і чую, як якийсь бородань несе свої репліки. Я йому відповів елегантно – «закрий пельку». А він матюками до мене. Кажу: «Давай на шляхетному, мовою юриспруденції, будемо з тобою французькою розмовляти». Я перейшов на французьку і він теж. Напевно, закінчував якийсь виш московський – а я знаю вуличну мову. Переходжу на матюки французькою. От я його вербально подолав, але градус, бачу, не вщухає. Я йому й надавав копняків. Долучилися охоронники клубу, і вони, чесно кажучи, також додали йому копняків, викинули в сніг, як пса. Прийшов ще артдиректор клубу і він вибачився, люди всі були на моєму боці, і ще й нам виставили пиво. Тоді це закінчилося нашою абсолютною перемогою.
Приблизно у цей же період мені запропонували зніматися в музичному фільмі «Вечори на хуторі поблизу Диканьки». Це теж я тільки приїхав з Франції. Бачу: там і Кіркоров, і вся оця нечисть – сказав відразу «ні». А вони продовжили вмовляння. Це був московський продакшн, але знімалося в Україні на кіностудії ім. Довженка. Потім мені сказали, що Кіркоров гратиме Чорта, а я буду Вакулою. Я так собі подумав, що воно загалом знаково і правильно все розставляється. Я сказав, що в оригіналі Вакула надавав копняків чорту – а я мушу надавати копняків Кіркорову. Це ми записали в контракт і зробили. От оці копняки були і дугіну, і Кіркорову приблизно в один період. Я думаю, що в цьому є вищий, глибинний культурологічний зміст.
– Насправді, безумовно, є і певний метафізичний підтекст, назвімо це так. І от якраз з цієї радісної ноти, бо насправді, зважаючи на глибинну дегенеративну ворожість дугіна до всього українського та й, можливо, до всього людського, це надзвичайно важлива деталь зараз.
І от плавно я хочу перейти до культурного фронту. Того, яким був культурний фронт України проти росії, проти засилля всього московського до 2014 року, потім до 2022-го. Як, на вашу думку, це все змінювалося і яка ситуація є зараз? Стало легше, краще відстоювати все українське?
– Ситуація змінювалася постійно, бурхливо. Культурний фронт у 90-ті та нульові роки був зрозумілий. Попса жорстко контролювалися москвою, була московитська попса – все це було однозначно. Тобто українськомовна поп-музика ще за часів Радянського Союзу, зокрема «Червоної рути», якось там з’явилася, потім вона була причавлена московською попсою, і навіть попсовики, за своєю природою, просто почали співати російською мовою. Ну це природа попси, тут нічого дивного немає.
Водночас була досить потужна рок-тусовка, яка ще спиралася на кобзарський цех, український. Кобзарство і рокери – ми спілкувалися. І вже під час Помаранчевої революції ми були одним цілим – кобзарський цех і рокери. Помаранчева революція була на плечах рокерів, і вона в принципі перемогла, тому що це були агітаційні концерти по всій Україні. Традиційно українська музика не мала широкої можливості виступати в Україні: не надавалися ефіри, концертні майданчики і тому подібне. Тим паче на сході України і в Криму.
На хвилі Помаранчевої революції рок себе проявив.
– Вікно можливостей.
– Абсолютно точно. Було зрозуміло, хто є свій, хто є не свій. І Помаранчева революція перемогла, а потім суспільство культурно не змінилося. Рокерам сказали: «Попрацювали, всім дякуємо». Омосковщення і сцени, і телерадіоефірів пішло просто неймовірно з новою хвилею. Напевно, української музики зменшилося вдвічі-втричі.
– Це тоді, напевно, коли Янукович прем’єром став?
– Десь плюс-мінус… Хоча ні, це з Ющенком відразу. Не треба малювати собі ілюзій, тому що наша влада була безпорадна в цьому напрямку: або не знали цього феномену, або не зважали, або просто були якісь впливи.
От із 2004 року до 14-го відбувалася катастрофічна деукраїнізація культурного простору. Але на цьому горизонті наш рух з «Країною Мрій» був помітний і підтримувався суспільством. У 2014-му були ухвалені певні закони, власне для мене і для мого бачення українського світу відбулися дуже важкі процеси. Я вважаю, українське мусить бути синонімом якості. Тоді до 2014-го українським культурним світом опікувалися люди харизматичні, які працювали від серця і не за кошти точно. Із 2014 року російщина вже не могла проходити. Хоча до сих пір через цифрові майданчики, зокрема ютуб, засилля продовжується. Тут ми, знову ж таки, пасемо задніх. От і вся комерція, вся попса – всі культурологічні інструменти, які, я вважаю, привели до війни в Україні, перефарбувалися, починаючи з 14-го, а потім з 22-го року вже дуже явно всі перефарбувалися, переклали пісні українською мовою. Ті люди, які задавали український патріотичний тон, просто розчинилися в цьому обрії.
Те патріотичне військо наразі шукає, як себе проявити. Тоді на контрасті було зрозуміло: там українська мова – ясно. А тут ти не можеш ідентифікувати. Водночас цифровий світ вимагає тримати ніс за вітром: швидко працювати, відчувати тенденції.
– Насамперед через економічний фактор чи через пристосування?
– Пристосування, але тут вже не економічний фактор – оці лайки тощо…
– Це ж також впливає на популярність, монетизацію.
– Воно не також впливає, а саме це впливає. Відбулася підміна: хороша музика і погана музика – це просто кількість переглядів і підписників. Я думаю, ви як блогер це розумієте. Тут ми заходимо взагалі в протиріччя: якщо ти борешся за реальну якість контенту, тобі важко бути в топі оцих підписників, бо це різні знання й фах.
– Це навіть зовсім різні ціннісні підходи до естетики. Якщо ми говоримо про естетику, про красу, яка має місце в картинах і в музичних творах, то теперішні найбільш популярні, назвемо їх умовно твори, на мою думку, значною мірою є виродженими – тобто несуть певні антиціннісні орієнтири, акценти на секс і ще щось, а не на якісь категорії тонкоматеріальні.
– І саме в контексті цього ми підходимо до «Країни Мрій». Думаю, що набагато важливіше робити «Країну Мрій» сьогодні, ніж тоді.
Почну з того, навіщо я зробив цей фестиваль. Тому що ми їздили по світу, я на багатьох фестивалях виступав і мені найбільше з усього подобався стиль World Music Festival – такий стандарт у світі. Він вже давно існує – напевно із 70-х років. І фольклор в розумінні світу мені дуже подобався, тому що там не було обмежень. Це велике об’єднання розуміння і традиції, і модерну, і екологічності, і екологічності стосунків – це світоглядні речі. От і подумав, що треба створити такий міжнародний фестиваль. Він не був у моєму задумі якийсь патріотичний чи націоналістичний. Щось на кшталт, як Івана Купала – це свято, яке об’єднує всі народи світу, тому що це сонцестояння, народження, відродження, шлюби, етніка, традиція, єднання з природою.
– Зрештою, це наша тисячолітня архетиповість.
– Дякую. Ця архетиповість мене рухала в бік створення такого фестивалю, як World Music Festival. На мій подив, у 2004 році величезна кількість людей прийшла у вишиванках. Це означає, що потенційно люди були готові – їм просто треба було дати такий сигнал, зерно. Це кристалізація відбувалася. Люди заспівали і Гімн України після фестивалю, і скандували «Україна! Україна!». Тобто був сильний патріотичний імпульс. Ще до першого фестивалю ми робили паради вишиванок, і після першого фестивалю робили це. Я як митець відчуваю тенденції, відчуваю необхідності, речі, які назрівають у суспільстві. Як мольфари відчувають, коли дощ піде. Напевно, такі мольфари є й митці.
Зараз ці паради вишиванок – це такий тренд, просто нереально. А ми тоді по Києву йшли у вишиванках – білі ворони, всі дивилися, сиділи курили кальяни: «Що то таке».
Наразі це тренд. Наразі ми перебуваємо у періоді, коли поп-культура і попкорнова свідомість перехопила ці тренди українськості, української мови, вишиванок тощо. Звичайно, хочеться не втратити суть цього всього. Через те, що воно було архівовано в нашій підсвідомості, внутрішній музейності, воно й збереглося якимось чином. На сьогодні ми можемо цю суть не зберегти, адже коли ми починали роботу з фольклором, ми працювали з фольклористами, які знають, яка насправді народна пісня, який насправді народний танець. І воно відрізняється від радянського ерзацу, радянської шароварщини. Нині народилася нова шароварщина – цифрова шароварщина. Вмикаєш якусь там драммашинку, «Вишиваночка» і… поїхали. Має воно стосунок до фольклору, не має; чи то балканська музика, чи то українська музика, чи то взагалі музика… от і воно все йде, з’являються фрази «Набридла ця народна музика»…
– З одного боку відбувається розмиття, з іншого – в такий спосіб відбувається заміщення російського контенту, який у нашому просторі мав перевагу.
– Якщо люди звикли споживати якийсь культурний товар низької якості, вони продовжують споживати контент низької якості. Потрібно проводити іншу роботу, піднімати планку. Естетично ми маємо нормальну історію. Коли я вперше у віці семи років приїхав в українське село, воно мене вразило естетикою. Знову ж таки, це означає, що в нашій традиції є естетика, бароковість. Чим ми суттєво відрізняємось від московитів: у них бароковості немає, бо в них не було того періоду.
Наша спадщина має не такий давній, мені здається, термін. Це бароко, вишиванки, пісні – воно все на цьому базується. Те, що дуже архаїчне, трішки збереглося. Але домінанта – це бароко. Всі наші народні пісні мають барокову красу, тому воно і вписувалось нормально. Коли європейці чули нашу музику, той же Бетховен, воно нормально впліталося в їхню творчість.
– Можливо, це пов’язано з тим, що основа, так звана прамелодика, яка лежала в основі навіть нашого фольклору, вона дуже споріднена, а, можливо, була основою так само і для європейської мелодики?
– Це магдебурзьке право, це міста. Вони ж культурно дуже комунікували.
– Я в цьому місці хочу зробити маленький відступ для читачів газети «Сурма» і для слухачів Radio UA Chicago і нагадати, що 7-8 червня буде відбуватися фестиваль «Червона рута» в місті Чикаго, де виступатиме пан Олег Скрипка. В нашій газеті ви можете побачити рекламу цього фестивалю. Обов’язково приходьте, підтримуйте українське і в Україні, і за її межами.
А в Україні для читачів нашої газети хочу нагадати, що цьогоріч «Країна Мрій» відбуватиметься 21-22-23 червня в Ботанічному саду ім. Гришка (м. Київ). Обов’язково приходьте, підтримайте українське, наповнюйтесь українським змістом!
Продовжуючи тему тих глибин, які ви почали зачіпати, йдеться про культуру як всеохоплювальне явище. Коли ми говоримо про фестиваль і про той світовий зразок, у вас же представлена не тільки пісенна спадщина, а й різні ремесла, виступи поетів, виставки художників, на місці можна отримати майстер-класи, наприклад, з різьблення. Ви це планували відразу в такому вигляді? Можливо, у вас ще є плани, як це розширювати?
– Людина сприймає інформацію з багатьох каналів. Багатовекторність впливу зовнішнього світу на нас дає певне відчуття. Мистецтво, культура – це насамперед відчуття. Коли людина потрапляє на територію фестивалю, я як режисер, як автор цього фестивалю вибудовую відчуття того ідеального світу «Країни Мрій», в якому ми хотіли би жити. Спочатку отримуємо відчуття, а потім вибудовуємо наше оточення. Звичайно, фестиваль – це багато сцен. Саме в «Країні Мрій» ми започаткували багато майданчиків на фестивалі. До нас фестиваль в радянсько-українському стилі – це сцена, виступають нікому невідомі колективи, які безкоштовно приїхали на пазіках; потім за великий гонорар виступає зірка, яка притягнула людей. Послухали, випили пива, розійшлися, сміття – от і вся історія.
Коли ми перший фестиваль зробили, на мій подив, (ми ж замовили прибирання, бо я граю на концертах, і знаю, як це буває) – люди розійшлися, а зелене поле чисте. Тоді я зрозумів: якщо ти не смітиш на сцені, люди не смітять під сценою.
Всі артисти – відомі чи ні – вітаються в «Країні Мрій». «Країна Мрій» хоче впровадити меседж, що є істина, і що наразі нам необхідно для виживання. Адже стоїть питання виживання української нації. І саме такими ми себе бачимо, в нас є такі люди, яких ми не бачимо й не помічаємо. Той інформаційний світ і привів до війни. А чому? Тому що культура не мала змоги себе проявити, ми як нація себе не могли проявити, себе захистити спочатку культурно, а потім вже на фронтах. А з культури починається все. От і тому ми цю боротьбу продовжуємо і всіх запрошую до нас приєднатися, тому що це вкрай важливо. Тим паче, все одно кожний захід – благодійний. Благодійна складова буде, і будуть військові, які безкоштовно приходять на фестиваль.
Для дітей також вхід безкоштовний. У нас є дитячий майданчик, де діти знайомляться з традиційними іграми. Не все ж у планшеті сидіти. Показуємо, як гралися українські діти в давнину, є забавки, є майстер-класи. Діти полюбляють майстер-класи: своїми руками зробити вироби.
Уперше робимо поетичну сцену – в нас буде поетична майстерня. До речі, з позитивних сигналів, наразі відбувся в гарному розумінні вибух народної поезії, поетів з’явилося багато хороших. Є бойова поезія – хлопці на фронті пишуть хорошу поетику. У нас буде слем поетичний, так би мовити.
– Навіть те, що ви кажете, що з’явилося більше поезії – на фронті і не тільки. Це ж насправді один із проявів того, що інстинкт самозбереження української нації вмикається. Щоб зберегти себе, нам треба розуміти загрози, розділяти «свій/чужий». Ваша діяльність роздає певні світоглядні маркери, адже поразка на світоглядному рівні війни зробила можливим фізичний рівень війни.
– Я щойно приїхав з Харкова. Харків’яни дуже сильно відрізняються відтієї «какая разніца», що було на 95%. Звичайно, патріоти харківські завжди були, але це була просто мізерна меншість. На сьогодні харків’яни намагаються розмовляти українською мовою. Тобто підсвідомо вони розуміють, що треба розмовляти українською мовою і культурний фронт там хороший. Люди змінилися – серцем відкрилися. Напевно, це самозахист. Коли людина в небезпеці, вона звертається до якихось вищих сил, шукає якийсь потойбічний зміст речей, те, що відбувається. І ми вперше в «Країні Мрій» запроваджуємо великий філіал – це «Країна містична». Таке велике військо народилося саме з українськомовної езотеричної спільноти. І майстри, і йоги, і звукотерапія, і масаж на цвяхах тощо.
– Це дуже цікаві практики. Насправді, ми ж унікальні як народ у цьому плані, адже ми зберегли і ведичну традицію, і характерницьку, і відьмацьку, і християнський містицизм – це все досить цікаво поєднано. Зараз оці віяння зі Сходу… Мені особисто ця частина вашого фестивалю буде дуже цікава.
– Цього разу це буде велика частина фестивалю. Туди доєднується українсько-японський центр – вони традиційно з нами були багато років. Також себе представлятиме кримська сцена. Й у нас буде лекторій, де ми будемо порушувати актуальні наразі теми. Не знаю, чи ви отримали запрошення. Зараз озвучую його: запрошення на «Країну Мрій» взяти участь в лекторії.
– Дякую, я з радістю візьму участь!
– Дякую, що погодилися! Це ваш фах, ваша сила, ваша енергія – наскільки важливо і актуально на сьогоднішній день озвучувати теми, масажувати больові точки суспільства і робити їх прозорими для суспільства.
– Це одне з найважливіших. Тому що навіть при тому, що в мене досить жорстка риторика, я вважаю, що ми далеко за межею національної катастрофи. І нам зараз, щоб вижити, треба зібрати всю внутрішню силу нашого народу. Внутрішня сила українців – колосальна Але, по-перше, ми не згуртовані, по-друге, ми не бачимо всіх загроз, по-третє, частина ворогів для нас є невидимою. Сукупність цих всіх речей, коли людина починає працювати по цих трьох пунктах, то починає розуміти, що відбувається. Вона інакше дивиться довкола. І я думаю, що саме в цих питаннях ховаються ключі до виходу із ситуації.
– Недарма наш лекторій розташовується в духовному колі в межах «Країни Містичної». Я думаю, більш-менш ви знайомі з процесом містичних практик. Знання так набуваються: із підсвідомого треба підняти в свідоме. І коли ти усвідомлюєш, які процеси з тобою відбуваються, навіть автоматичні реакції, тоді відбувається і розвиток, ти можеш зробити крок вперед.
– Так, безумовно, воно все походить саме з частини духовної. Матерія – це наша форма життя, але первинним, на мою думку, є безумовно дух. І навіть все, що ми говоримо про культуру, про архетиповість – це категорія духовна, а не матеріальна. З духовності починається основа і людини, і народу.
–Я повністю солідарний з цією тезою. Бо кажуть: і дух, і матерія – рівні. Все ж таки все починається з духу.
– Це не означає, що одне має заперечувати інше. Просто потрібно розуміти, що ми прийшли в цей світ не про просто так, в нас є певне завдання. Ми не просто два шматки структурованої матерії, які між собою розмовляють. Ми – усвідомлені, ми сприймаємо цей світ, ми мислимо, в нас є воля, в нас є право вільного вибору в кожний момент нашого життя і ми ним повинні користуватися для того, щоб розпізнати свою місію, своє завдання в цьому світі і виконати.
– От і я вас запрошую на «Країну Мрій», зокрема, інтелектуально-духовна еліта України, приходьте на «Країну Мрій».
– Дякую і за запрошення, і за можливість. Дякую вам за сьогоднішню розмову, за те, що ви робите заради української самоідентифікації. Це, мабуть, одне з найважливішого, коли людина вже себе ідентифікує як українець не просто за якимись формальними ознаками, а за ознаками, які починаються саме з культури. Так, вишиванка – це дуже добре, українська мова – це необхідно, це мусить бути, але основою є відчуття. Оце глибинне відчуття, на мою думку, на ваших фестивалях і завдяки вашій діяльності пробуджується, за що вам ще раз подяка.
Нагадую нашим слухачам Radio UA Chicago, читачам газети «Сурма»: приходьте на концерт 7-8 червня. Приходьте на «Країну Мрій» 21-22-23 червня в Києві – в Ботанічний сад ім. Гришка.
Фото: Facebook/Oleg Skrypka