Дзеркало війни

Сьогодні в Україні війна. Все націлено на неї, або мало би бути націленим заради перемоги. Є і намагання пояснити причини війни. Більшість з них слушні, але майже всі вони поверхові. Уже потроху навіть стають видимими для загалу і сценаристи цієї війни – глобалісти різного штибу, які вже як господарі крутяться і навколо путіна, і навколо Зеленського. Теоретично глобалізація може приймати різні форми, але будь-яка її форма для українців зводиться до того, що потрібно все продати корпораціям і настане в нас щастя. Тому я дивлюся на цих глобалістів, як на грифів, що злітаються і чекають на кончину своєї здобичі. І таки дочекаються, якщо здобич не зорієнтується і не позбудеться того, що її вбиває. Падальники не злітаються до здорових суб’єктів, вони їм не по зубах. Вони злітаються до слабких, яким на їхню думку загрожує скора кончина. І своєю брехнею, як отрутою, намагаються прискорити їхній кінець, щоб почати пирувати над здобиччю. Передчуття ейфорії надихає їх, п’янить, позбавляє вічного страху власної тіні, якої вони трималися дотепер і робить їх видимими, явними і тим врешті дає здобичі шанс збагнути, звідки походить небезпека. Але це тільки початок шляху до одужання. Щоб одужати потрібно збагнути, чим і як нас труїли. І власне тут починаються найбільші труднощі, бо ця отрута надто довго подавалася нам як велике благо і прогрес, ми звикли до її смаку, вона вкладалася в голови не одного покоління і створила благодатне середовище для хибної компетентності в університетах. І вирватися з цього середовища не легко. Тут спрацьовує ефект Даннінга-Крюгера. Тому розпізнавання поверхових причин війни це як стенання стебла бур’яну – корінь залишається неушкодженим, знову і знову з нього виростає бур’ян. 

У попередній своїй статті «Війна і економіка» я писав про те, як співвідноситься війна з економікою. Зараз ділюся міркуваннями про глибинні причини війни, які також мають безпосередній вплив і на економіку. Вони порушують природний устрій суспільства на всіх рівнях, природні зв’язки, що притаманні суспільству, які з глибини віків дають українцям сили боротися і відроджуватися. Цей феномен має назву національна культура. Він є результатом самоорганізації тих етносів, які проживали на землях, що глобалісти розцінюють як ресурс для свого збагачення і під видом «допомоги» хочуть створити українську безнаціональну державу. З іншого боку ті самі цілі переслідує московія. Тільки методи в неї інші. Вона посилає армії безмозгих кацапів нас денацифікувати. Багатовіковий процес нищення самобутності українців, нашої національної культури, і зробив нас слабкими. Різноманіття іпостась культури, традиції, цінності, мова, артефакти, економіка і т.д., слід розглядати так само як свободу, як цілісне явище, як систему з’єднаних між собою посудин. Пониження рівня в будь-якій з цих посудин веде до пониження рівня культури в цілій системі. Знову ж таки, це ще не відповідь на питання, як нам повернутися на свій природний шлях буття і розвитку. Відповідь отримаємо, задумавшись над тим, як виникає культура? Відповідь не складна. Потрібно лише трішки напружитися щоб її зрозуміти. Культура – це процес самоорганізації ноосфери. [A. C.] Слід зазначити, що це природній процес, закладений в людину її творцем. І нехай кожен розуміє під творцем те, що він вважає за правильне, але у будь-якому випадку ніхто не зможе заперечити існування і природність процесу самоорганізації. Візьмемо для прикладу маленьку спільноту, сім’ю. Чоловік і жінка стають сім’єю не інакше, як завдяки тільки їм відомим почуттям і вимірам. Те саме відбувається і з творенням нації, лише в більших і складніших масштабах. Тому руйнування інституту сім’ї і руйнування нації, це речі того самого порядку, які несуть в собі ту саму загрозу – знищення народу. 

Українці мають давні традиції і самобутню культуру, яку не могли витравити ніякими способами. Тому і вдавалися до їхнього фізичного винищення як носіїв культури. Але і це не зламало наш дух. Ми відроджувалися і разом з нами відроджувалося наше прагнення мати свою державу. Наша культура є для нас тим стержнем, який повертає нас до українського самобутнього буття, єднає і гуртує. Це саме можна сказати і про інші народи. Кожен з народів має свою культуру. Не існує якоїсь універсальної безнаціональної культури. Тією чи іншою мірою можуть збігатися деякі елементи культур, але самобутність культур від цього нікуди не зникає. Сьогоднішня війна стала для ворогів доступною, а для українців небезпечною, саме завдяки підготовленим заздалегідь і проведеним комплексним нищенням української культури з одночасним насадженням нам «цінностей», які ніколи не були для нас цінностями. Тому розуміння війни в Україні, як агресії з боку московії, є звуженим і поверховим, що вже саме собою створює небезпеку не розпізнавання ворога. А коли ти ворога не бачиш, то і боротися з ним складно. Самовідданий опір українців проявив ворогів, що є поміж нас на відстані руки. Не всі з них є безнадійними яничарами. Більшість стала такими в результаті отруєння їхнього розуму. Це лікується, от тільки ціна дуже висока – життя справжніх українців. Ворогом саме так і було задумано, саме для цього готувалася ця комбінована отрута, що витравлювала все українське цинічними методами. Ну що ж, свій камінь на вершину влади в Україні вороги викотили, тепер прагнуть його там зацементувати. Але історія не знає випадків коли державна влада виграла війну в народу, який прагне мати свою державу. Для цього цій владі на поміч послана московська орда, щоб стояла на порозі нашої хати. Ця орда керується тими самими глобалістами, що і влада в Україні.

Що і як маємо в цій битві на два фронти протиставити ворогам, щоб перемогти? Найперше – єднання тих сил, які дійсно прагнуть суверенності України, а не наживи на ній. Говориться про це вже давно і багато, але через відсутність конкретних критеріїв розпізнавання свій/чужий справа далі розмов не зайшла. Я не знаходжу іншого критерію для такого розпізнавання, як українська національна культура в широкому розумінні цього терміну. Хто не є її носієм – той не є українцем. Не українець не спроможний збудувати Україну, так само, як монгол не здатний збудувати Німеччину, а поляк Японію. Це ніби не складно зрозуміти, але танці по граблях чомусь продовжуються. Чому? Ті, хто затіяли цю війну з метою заволодіти нашими природними ресурсами, а українців перетворити на рабів, початково нав’язали нам думку, що мультикультура, є справжньою культурою, бо йде процес глобалізації світу, а його вершиною є споживацтво; свобода особистості сягнула так далеко, що потрібно перестати розрізняти чоловіка і жінку, а інститут сім’ї перетворити на посміховище і в такий спосіб винищити самих себе. Потрібно визнати, що це спрацювало в багатьох країнах, але успіху цим країнами не принесло, а відправило їх шляхом самоліквідації, тому що мультикультура почала витісняти національні культури – тим самим нищити стержень цих народів, який дає їм силу. Назагал цей процес можна назвати субкультурацією. Він полягає в тому, що змішування культур в короткостроковій перспективі може давати цим культурам взаємозбагачення, але в довгій – приводить до взаємного нищення. Результатом є утворення мультикультури, а точніше сказати безкультур’я, або мішанини екскрементів різних культур. Не знищивши культурний бар’єр народу – зламати цей народ неможливо. 

Культура тісно переплітається з релігією з тією лише відмінністю, що культура є результатом самоорганізації людей, а релігія має диспозиційний характер. Вони майже завжди мають спільні цінності і гармоніюють між собою і доповнюють одне одного. Тому внесення чужої релігії, так само, як внесення чужої культури в суспільство, в кінцевому результаті приводить до занепаду обох культур, чи обох релігій і самого суспільства. Це і є глибинні причини жалюгідного стану України і українців сьогодні. Зникнення путіна, або Зеленського не означатиме автоматичних змін на краще. Це лише на якийсь час виводить суспільну систему з рівноваги, тим самим дає шанс на зміни. Але якими будуть ці зміни залежить від рівня суспільної культури, належної суми знань суспільних наук що не дисонують з природними законами і ціннісної парадигми як гармонії релігії та культури, що формують стрижень нації. 

Наслідки війни лягають важким тягарем на плечі українського народу. Але поки нація не втратила свій стрижень вона подолає всіх ворогів і відродиться з новою силою. Можна уже спостерігати початок цього процесу відродження і це вселяє віру в перемогу. Звичайно це не станеться саме собою. Ні московська імперія сама не захоче впасти, ні наші внутрішні юди самі не повісяться. І скільки життів це нам би не коштувало, доки наша нація має свій стрижень – ми будемо боротися за те, щоб продовжити себе в часі, що фактично є національною ідеєю будь-якого народу. Саме з невблаганного бажання продовжити себе в часі витікають всі сенси нашої боротьби, а перелік задач, способів і методів цієї боротьби є невичерпним.

Про автора: Зиновій  Бокійчук – cпівзасновник Руху “Українська Сила”, голова Громадського уряду “Українські Інтереси”