Денис Струк: «Ти все життя щось створював, а тепер потрібно вчитись знищувати»

Денис Струк, відомий український художник, якось написав у фейсбуці: «Як же хочеться малювати, а не оце от все». Ще б пак, Денис тішив своїх поціновувачів частими виставками, був активним учасником закордонних художніх резиденцій та різних пленерів. Кожна його виставка відзначалась оригінальним задумом та глибокою концепцією. Його творчість робила цей світ кращим.

За роки повномасштабного вторгнення Денис Струк намалював кілька картин і кілька графік, коли був у коротких відпустках у Львові. З перших днів війни він – у лавах ЗСУ. Бо такий зараз час: час знищувати, щоб робити світ кращим.

– Денисе, ти воював з 2014 року, за якийсь час повернувся до звиклого життя, а тепер знову у строю. Що для тебе війна – робота, обов’язок, вияв патріотизму? 

– Так, я перебував у складі добровольчого батальйону у 2014-15 роках у Станиці Луганській. Одразу після повномасштабного вторгнення росії – в лавах ЗСУ.

Що для мене війна? – це, як для більшості людей, найгірше, що може статися в житті. Для художника це взагалі кардинальна зміна парадигми – ти все життя щось створював, а тепер потрібно вчитись знищувати. 

Я не є супер-патріотом, мало того, чим довше йде війна, тим більше відчувається ця псевдопатріотична фальш. Захищати країну – мій конституційний обов’язок, якщо вже мені випало народитись в Україні. 

У мою країну прийшла величезна біда, масштабність і тривалість якої досі ще багато хто не усвідомлює. Тому питання «сидіти вдома і воювати на культурному фронті» не стояло. 

– Зарплата військових: про неї час від часу дискутують, то її підвищують, то знижують. А на що реально вистачає цієї зарплати?

– Війна – це дорого. Неспівставно з цивільним життям. Особливо у сфері БпЛА, до якої маю дотичність. Дрони, антени, зарядні станції. Плюс ремонт авто, різне додаткове спорядження. Тому зарплати ніколи не вистачає на все, що треба.

– Солдата треба забезпечити усім: від шкарпеток і до найефективнішої зброї. В яких пропорціях це відбувається: самозабезпечення, волонтери, держава, іноземні партнери?

– Держава дає дуже непогану «базу». Решта потреб закривають волонтери, благодійники, друзі, рідні – це наш золотий фонд.

– В інфопросторі регулярно звучить, що «війна буде довгою і воювати доведеться всім». Уряд і Верховна Рада підготували комплект змін до законодавства щодо мобілізації, військового обліку та військової служби. Правила стали жорсткішими. Яка твоя думка стосовно цього?

– Війна буде довгою, ніяких сумнівів. Коли почалося повномасштабне вторгнення росіян, я думав, що це років на п’ять. Зараз гадаю, що був надто оптимістичним. Звісно, воювати будуть не всі. Та і не треба, щоб усі воювали, бо армію потрібно комусь утримувати. Але справедлива ротація необхідна. Люди втомлюються, хворіють, отримують поранення, гинуть. Закінчуються.

А резерву немає, тому що мобілізація і рекрутинг провалені.

Я особисто знаю хлопців, які не виходять з квартири на вулицю або на п’ятому десятку раптово вирішили здобути другу вищу освіту. Можливо, суспільство ця ситуація влаштовує. В такому разі ми залишимося державою в межах теперішньої лінії фронту в кращому випадку. І то ненадовго.

– Скільки триває підготовка новобранців? Які навички солдати передбачають вищі шанси на виживання?

– Базова підготовка триває два місяці і довше. Далі багато чому вчишся вже на місці служби, залежно від спеціальності і задач. Чим більше знаєш, тим більші шанси. А адекватність командира підвищує ці шанси в рази.

– Що найбільше мотивує вижити?

– Безліч незакінчених справ, невтілених ідей, непобачених країн.

– Чи можна звикнути до війни? Як жити зі страхом чи вдається його побороти?

– Ми вже звикли, хіба ні? А боятись – це ж нормально, просто треба вчитись керувати страхом.

– Які основні тригери, що найбільше дратує?

– Поганий смак. Тупість. Усі біди людей – від обмеженості.

– Після війни ми побачимо багато покалічених, з протезами, з важкими психологічними травмами людей. Наше суспільство готове до інклюзії?

– Війна вже 10 років, і суспільство трансформується. Українці – дуже гуманні, добрі люди, тож гадаю, ми готові до інклюзії, як ніхто. Державні інституції будуть змушені реагувати на критичну масу людей з травмами і каліцтвами.

– Що б ти сказав тим нашим співгромадянам, які «втомились» від війни?

– Відпочиньте. І працюйте далі.

Якщо серйозно, в основному «втомлені» – це люди, у яких в житті все ок і яким нічого не загрожує. Мобілізуйтесь до армії, тут багато часу для «відпочинку».

– «Вірю в ЗСУ» – це, як «Слава Україні», це назавжди. А в що вірить воїн ЗСУ?

– Сподіваюсь, що «Вірю в ЗСУ», це не назавжди, а просто залишиться в історії. Зараз потрібно ставати ЗСУ або допомагати.

«Слава Україні» – це високі слова, які, на жаль, зараз часто нівелюють, промовляючи де треба і не треба.

Воїни ЗСУ усі різні і вірять у різне. Мені хочеться вірити, що за якийсь час я займуся своїми прямими обов’язками. Вірю, що Україна збережеться і вистоїть. У яких кордонах? Це залежить від кількості людей, включених у війну.

– Дослівно твоя фраза, з твого посту у фейсбуці: «Як же хочеться малювати, а не оце от все». Що ти намалював впродовж двох останніх років і яке маєш подальше бачення своєї творчості?

– За два роки я намалював кілька картин і кілька графік, коли був у Львові. В голові ідей багато, все просто поставлено на паузу неандертальцями з півночі. Роботи непочатий край, гадаю, після служби візьмуся до справи з новими силами.

Світлини: архів Дениса Струка