Найдорожча на світі – материнська любов

Минулих вихідних на вулицях Чикаго (і, напевно, не тільки Чикаго) можна було спостерігати таку картину: зовсім незнайомі люди підходили до зовсім незнайомих жінок і… дарували їм квіти. Цим простим, але таким зворушливим жестом, засвідчувалась повага Материнству, адже друга неділя травня означена у календарі чудовим святом – Днем Матері. А у серцях кожного із нас це свято означене щирою любов’ю і глибокою вдячністю до тієї людини, яка подарувала нам життя, і яка до останнього подиху буде думати, буде тривожитись, буде молитися за своїх дітей.

Так, це свято і справді особливе, коли хочеться так багато говорити про щастя материнства, про радість у маминих очах, про наймилішу на світі усмішку на маминих вустах. Однак для українців це свято особливе тепер і в дещо іншому сенсі, коли реалії нинішнього часу – уже третій рік поспіль – наповнені материнськими сльозами, материнським горем, материнським болем і щирішою, ніж будь-коли, молитвою. Бо ця клята війна, з якою увірвалися у наш мирний український дім москальські паскуди, зачепила своїм чорним крилом тисячі, десятки тисяч родин і наповнила невимовним смутком серця матерів. Скільки їх уже схоронили своїх дітей! Скільки їх приречені на безсонні ночі, коли думка лине туди, на фронт, де їхні діти тримають на своїх плечах небо, аби не пустити ворога далі, углиб країни, аби захистити і визволити від нечисті рідну землю. 

І кожен вірить: мамина молитва допоможе. І кожен знає: найсильніша на світі – мамина любов. І кожен можливо аж тепер душею відчув, що насправді усі ми маємо трьох матерів – рідну неньку, матір-Україну і небесну Матір-Богородицю, які ведуть нас через життя, які моляться за нас, яким і ми складаємо свої молитви, віддаємо свою любов і багатство своїх сердець.

Дух такої любові і панував у церковній аудиторії храму святого Йосифа Обручника на мистецькому вечорі, присвяченому Дню Матері. Його організаторами стали членкині Об’єднання жінок Організації оборони чотирьох свобід України (відділ Катерини Зарицької у Чикаго, голова Ірина Панчишин) та фундації «Світанок UA» (голова Стефанія Сеник). Слова вдячності за підтримку у проведенні вечора були адресовані кредитівці «Самопоміч» (Президент Віталій Кутний), фундації «Спадщина» (голова Тарас Дрозд), Radio UA Chicago та газеті «Сурма» (власник Володимир Долинка), братству і сестринству церкви святого Йосифа Обручника та її настоятелю отцю Миколі Буряднику, який розпочав вечір щирим Господнім благословенням.

Оскільки зустріч носила благодійний характер (виручені кошти спрямують на ЗСУ), то присутні радо вітали у залі наших поранених захисників, які перебувають в Америці на лікуванні та протезуванні, – Дениса Слухая, Дмитра Терещенка, Володимира Карапчука, білоруса із позивним Woolf, який воює за Україну, Андрія Шульгу та його маму пані Валентину, яка зі сльозами на очах прийняла у подарунок розкішні квіти – маленький знак уваги і вдячності у святковий день усіх матусь.

А доповненням до теплих і гарних слів стали виступи талановитих митців. Ведуча вечора Мар’яна Балаш задала душевний тон усій концертній програмі, розпочавши її мелодійною колисковою. Адже ми і справді починалися з тих пісень, які над колискою наспівувала нам мати, а потім, коли ішли у світ від отчого порога, то вона стелила нам долю вишитим рушником. Тим особливим оберегом, на якому оживає все знайоме до болю – і дитинство, й розлука, і материнська любов, про що співав на вечорі соліст Юрій Яремчук. Яскравим доповненням програми стали виступи юних виконавців – вихованців студії «Елегія» (керівник Світлана Поляк) та студії «Оберіг» (керівник Ольга Допілко), вокального тріо «Незламні» (керівник Христина Руда). Зворушив глядачів своїм виступом бандурист Іван Шміло, продемонструвавши і чудову гру на інструменті, і проникливий вокал. Дарувала свої пісні і заохочувала до співу усіх присутніх українська лемківська естрадна співачка Аничка. Насолодитися неповторним мистецтвом української хореографії запросили вихованці школи танцю «Вишиванка» (керівники Павло та Оксана Федьківи). А поруч можна було придбати оригінальні вироби – розмальовану українську кераміку від «Ліни Mey». І, звичайно ж, море емоцій викликав показ стародавнього народного одягу з усіх регіонів України, що його дбайливо зібрала у неймовірно чудову колекцію Роксолана Прокопів, а вихованці модельної школи «StarKids USA» (керівник Катерина Грод) демонстрували цей одяг, який і справді таїть у собі код нашої національної ідентичності. Однак це було не просто дефіле, а своєрідна міні-вистава «Придане зі скрині – від матері до дитини», яку супроводжувала виконанням пісні «Летіла зозуля» солістка Тетяна Дармограй, і глядачі спостерігали, як мати виводить у світ свою доню – від маленької дівчинки й аж до красуні-нареченої. 

Бо так воно і є, що мама завжди поруч з нами. Навіть, коли ми вже дорослі, то для мами все одно залишаємось дітьми. І коли їдемо в далекі краї, то своїми молитвами мама намагається відвернути від нас прикрощі, смуток і біду, благаючи Господа: «Боже, якщо мої діти не перед моїми очима, нехай будуть вони у Твоїх руках». І навіть ті матусі, які відійшли у засвіти, залишаються для своїх дітей провідними зорями у житті. Тому схилімо голови. Перед Матір’ю... І відшукаймо найтепліші слова. Для Матері… І помолімося. За наших Матерів…

Фото Тетяни Дрожжиної.