Ллється радість із небес: Христос Воскрес!

Вже третій рік поспіль зустрічає Україна світле свято Великодня в умовах війни, коли кожен день випробовує нашу силу і нашу віру. Однак злочинні дії ворога породжують не тільки військовий спротив, але й відчуття необхідності молитви і взаємної підтримки. 

Великдень у цьому контексті є святом особливим, яке проникає у наші душі і серця яскравими променями надії та віри у перемогу добра над злом. Адже Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа означає торжество життя над смертю, світла над темрявою. Це життєво важливе свято додає нам впевненості у тому, що мир і благополуччя повернуться на нашу землю.

У цьому важкому часі українці по всьому світу, незважаючи на відстані, об’єднуються навколо своєї віри, навколо відзначення наших величних свят. Церковні відправи, освячення пасок, великодні звичаї та обряди – усе це є не лишень гарними традиціями, але й способом підтримати одне одного в скрутний час.

 З особливим піднесенням ішли освячувати паски й українці Чикаго та навколишніх містечок. І практично біля кожної церкви святкування продовжувалося радісними великодніми піснеспівами з високим духовним наповненням, великодніми забавами, веснянками, гаївками, які є невід’ємною частиною християнської культури, а їхні традиції передаються з покоління в покоління.

Охоче переймають, зміцнюють і збагачують ці традиції парафіяни і прихожани храму Непорочного Зачаття у місті Палатайн. Особливо тішить, що активно долучаються до них молодь і діти. Недільний день біля нашої церкви став тому яскравим підтвердженням. Організаторами великодніх забав були Наталя Фігель, Василина Пастернак, Марта Бабій, Мар’яна Бабій, Інна Канюка та авторка цих рядків.

Яку мету ми переслідували? Напевно, найкраще про неї сказала Наталя Фігель: «Хочемо зберегти і передати великодні традиції наступним поколінням, нашим дітям. Хочемо показати красу української культури, українського танцю, української пісні, українського костюма, українського духу, української єдності. 

Проживаючи тут, в Америці, під мирним небом еміграції, ми молимось за Україну, ми дякуємо за Україну нашим захисникам. Тому запросили на гаївки воїнів, які приїхали до Америки при сприянні благодійного фонду Revived Soldiers Ukraine, щоб долучитися до збору коштів на їхнє протезування та лікування. І дуже раділи, коли Денис Слухай, Андрій Шульга і Володимир Кракер охоче брали участь у гаївках разом з нашими дітками та їхніми родинами. Думаю, цікаво було всім, адже разом з ансамблем танцю “Етнос” та волонтерами парафії кожен міг долучитися до старовинних гаївок і народних танців “Коло зі стрічками”, “Танок з пташками”, “Струмочок”, “Кривий танець”, “Жучок”, “Вербовая дощечка”, “Гра з капелюхами”. Жартів і радості тут справді не бракувало».

– Сучасні гаївки – це веселі пісні та забави, коли молодь і діти прославляють створену Богом чудову природу, радіють весні, яка пробуджує довкілля до нового життя, і радіють Воскресінню Господньому – початку нового життя для християн, – розповідає Василина Пастернак. – Гаївка «Чорна гречка» має на меті об’єднати всіх, хто прийшов на дійство, в одну велику українську родину: «Тримаймося за ручЕньки, українці молоденькі; як не будем ся тримати, то будуть ся з нас сміяти». І всі-всі, хто перебуває на церковному подвір’ї, мають взятися на руки, об’єднавшись у довгий міцний ланцюг. Гаївка «А вже весна скресла» закликає тішитися дивовижною зеленою природою, дівочою і парубочою красою, великою радістю, що панує в кожній оселі у світлий день Воскресіння. Гаївку «Сорока» навчив мене мій дідусь Теодор, тому для мене дуже важливо, щоб ця гаївка, як своєрідна сімейна реліквія, жила в наступних поколіннях. Суть її у тому, що діти-сороки під час співу вибирають з кола нових сорок і за кожним повтором куплета пташок стає вдвічі більше. Гаївка закінчується, коли в колі стає тісно і не вистачає місця для нових сорок… 

Але наші великодні забави біля церкви не обмежувалися тільки гаївками. Свою високопрофесійну пісенну творчість дарував присутнім «Прикарпатський квінтет». А учасники дитячого гуртка «Кіномалятко» приємно здивували черговою прем’єрою – цього разу виставою «Подоляночка». Про що вона? Про відданість українських сердець, про силу спільної віри, яка здатна наповнити душі надією на світле майбутнє.

Вистава відкривається відзначенням Великоднього свята, коли дзвони церковні озиваються голосами любові до життя. Ангели та діти, як символи чистоти і невинності, співають про радість Воскресіння Христового, про Божу благодать, яка супроводжує кожного віруючого. Проте серед цієї світлої радості проступає й гірка правда про війну, яка вже забрала багато українського люду. Подоляночка – символ рідної землі, оплакує втрату, сумує за порушеною гармонією життя. Її розпач та безнадія проникають до глядачів через пісню, в якій звучить безмежна туга. Але саме тут на сцену виходять герої – воїни та дівчата, які зберігають віру у перемогу, у краще майбутнє. Їхні слова та дії вражають своєю силою і впевненістю. Вони показують, що навіть найважчі випробування можна подолати через єдність, через спільні зусилля. А ще – через віру. І дівчинка-Подоляночка, яка не мала в чому піти до церкви, отримала подарунок від Діви Марії – вервицю, як диво пізнання Божої Сили, і новий одяг, красиво вишитий, з красивим намистом у додачу. Кольори на ньому – розкішні і барвисті, і такою ж розкішною та барвистою мріємо ми побачити свою Україну після перемоги над лютим ворогом.

Щиро дякую за чудово зіграні ролі сценічних героїв, у яких перевтілилися Володимир Сторожишин (провідник групи ангелів, який анонсує радісну звістку про Господнє Воскресіння), Віталік Сторожишин (засвідчує радість і віру у Воскреслого Христа, надію на вічну славу Богу), Софія Мандюк (підкреслює важливість життя в благодаті Божій та служіння добру), Олег Крепкий (воїн ЗСУ, який виражає віру у перемогу та надію на світле майбутнє), Тоня Семенюк, Ярина Кріцак та Вікторія Боднар (україночки, які підтримують Подоляночку та допомагають їй повернути вкрадене війною життя), Міла Власова та Вікторія Зеленко (хоч і виконують комічні ролі Зайчиків, але показують, що навіть у важкі часи важливо залишатись веселими та співчутливими), Марк Топольницький і Тая Щербан (Вовк та Лисичка, які створюють напругу та комедійні сценки, але також демонструють важливість дружби), Злата Допілко (роль Божої Матері, яка виражає надію та віру в благодатне майбутнє через віру в Бога). А роль Подоляночки зіграла Єва Саранчук.

Дякую і всім діткам-акторам, і Марії Бабій, яка працює викладачем акторської майстерності в «Кіномалятку», і сценаристам Наталі Камінській та Світлані Діхамінджії, які допомогли зі сценічним втіленням моєї ідеї зробити виставу на основі відомої гаївки «Подоляночка» з урахуванням непростих реалій, у яких живе сьогодні Україна. За неї ми молимось завжди, а особливо ж – у час величних свят. І віримо, що радість, яка ллється у ці дні із небес, бо Христос Воскрес, спаде і на нашу землю, благословивши її вистражданим миром і щирою любов’ю.

Фото Наталі Фігель та автора.