Сучасний канібалізм

Для мене росіяни – це нелюди. І навіть не звірі, тому що звірі не вбивають собі подібних. А ось зустрів, що хтось назвав їх «канібалами», зв’язуючи це з тим, що канібали поїдали собі подібних... Але я з цим не зовсім погоджуюсь. Тому що, на мою думку, у нас неправильне розуміння канібалізму.

Тут можна довго все це науково обґрунтовувати, але я це поясню на простому прикладі. Тож, я згадаю слова із пісні Володимира Висоцького «Чому аборигени з’їли Кука?», і там же через декілька рядків він відповідає: «… хотіли їсти і з’їли Кука...».

Так от, на одній із зустрічей зі своїми прихильниками Висоцький розповідав історію написання цієї пісні: колись під час поїздки за кордон йому довелося зустрітися із представниками племені канібалів. Тубільці не приховували, що їхні далекі предки дійсно займалися людоїдством, але це було давно і пов’язано виключно з тим, що бракувало продовольства, і саме тому племена періодично воювали одне з одним, що б з’їсти переможеного ворога і не померти з голоду.

Висоцький розповів їм, що у нас також кілька десятиліть тому була війна, в якій загинули більше двадцяти мільйонів людей. «І що, всіх з’їли?» – почулося запитання. «Ні, ми не їмо собі подібних», – відповів Висоцький. – «Тоді навіщо ж убивали?». Тубільці не могли зрозуміти, навіщо люди убивають одне одного, коли не голодні. Виявляється канібалізм, який ми вважаємо страшним злочином, і який призводить до смерті людини, проявлявся у племенах тубільців лише тоді, коли було мало їжі. Навіть звір не вбиває собі подібних, і якщо не голодний, то може спокійно пройти повз здобич.

Що ж тоді сучасний канібалізм? Що ж відбувається з людством нині?

Вбивство однієї людини іншою чи доведення її до смерті, заради отримання задоволення. Смерть тисяч заради отримання надприбутків. Лицемірство, духовна убогість, прикрита позолотою, наддорогими палацами, автомобілями, годинниками, і відгороджена від усього світу охороною – можливо, це і є обличчя сучасного канібалізму?

Сучасний канібалізм – це не тільки пряме вбивство, а й позбавлення людини засобів існування, сприяння поширенню алкоголізму, наркоманії, відсутність сучасного медичного обслуговування, суддівське свавілля і при цьому ухвалення «законів», що забороняють будь-які висловлювання про незгоду із проведеною політикою по знищенню людей.

Сучасний канібалізм – це розкіш одних за рахунок злиденного життя інших.

Сучасний канібалізм – це коли дуже мала частина населення країни хоче зробити інших своїх сусідів чи одноплемінників рабами, користуючись лише тим, що вони сьогодні при владі.

Сучасний канібалізм – це коли знищують не через голод, а через відчуття безкарності!

*****

Читаю, що наші залишили в Авдіївці помирати поранених, і думаю, що такого не може бути, що це вороже ІПСО... А потім згадую пораненого військового ЗСУ Журавля, який під фотооб’єктивом дронів, два дні помирав серед поля на нейтральній смузі, і починаю вірити...

Адже коли б це боліло владі, то туди б варто було б тягнути і Червоний хрест, і ООН, і вести міжнародних журналістів, але все зробити, щоб його спасти.

Але ніхто не прийшов на допомогу і він помер у муках, в надії, що його не кинуть, за ним прийдуть.

«Какая разніца?» – стало основою психології тих, хто при владі.

Тому не знаю, чи це ІПСО про те, що пишуть про кинутих поранених військових ЗСУ, але починаю вірити... І це погано...

*****

Я уже давно зрозумів, що для того, щоб краще можна було передбачити поведінку людини, то варто добре знати психологію поведінки тих чи інших видів тварин.

Ось я тут, щоб хоч трішки вас відволікти від тривожних буднів, розповім про мавп.

Колись я із цікавістю читав книгу про життя мавп англійки Джейн Гудолл, яка більше сорока років займалася вивченням цього питання. В результаті своїх багаторічних спостережень Джейн зробила висновок, що мавпи, зокрема павіани, живуть не безладною ордою, а організованим стадом, всі члени якого чітко дотримуються ієрархії. На чолі стоїть найсильніший самець, за ним йдуть його наближені друзі й улюблені самки, потім – інші самці, останніми – інші самки.

Ватажкові належить все. Без його дозволу ніхто не може нічого з’їсти. Коли ватажок насититься, то він віддає залишки їжі друзям. Іншим дістаються лише недоїдки, але навіть вони діляться по рангах. Кожній мавпі добре відомо, хто нею може зневажати і ким вона має право командувати. А в найбільш пригнобленому становищі перебувають самки похилого віку, підлітки і непрацездатні (пенсіонери).

Вожака там не обирають, новим ватажком здебільшого стає син однієї з наближених до вожака самок. Такі діти змалечку ростуть в обстановці «комфорту», безпеки і прихильності від оточуючих.

Але так буває не завжди. Джейн описує такий випадок. Одного разу молодий самець Майкл, син ненаближеної до вожака самки, який всім кланявся і поступався, хоча сам був великим і сильним, почав збирати і ховати порожні каністри з-під гасу, які скупчилися навколо намету Джейн. Майкл ховав їх в кущах навколо галявини (майдану), на якій відпочивало стадо. А ось коли мавпи, розморені спекою, відпочивали, він хапав дві-три каністри, починав грюкати ними і кидати в родичів. Стадо розбігалось. Ватажок і його наближені спочатку намагалися не звертати уваги на мавпу низького стану, але поступово теж стали залишати галявину. Ось всі сиділи у кущах і спостерігали за Майклом, а коли він заспокоювався, то до нього по черзі підходили мавпочки, кланялися і поверталися на місце відпочинку. Так повторювалося багато разів. І нарешті всі визнали Майкла ватажком. Старий ватажок намагався боротися за владу, але було вже пізно, і Майкл переміг. І після цього він ще шість років правив стадом і розпоряджався життям своїх одноплемінників.

А ще був один випадок, коли один не дуже великий, але тямущий самець став ватажком за допомогою сильного, але інертного брата. Коли брат зник, інші самці уже не заперечували владу цього ватажка, тому що вони вже звикли його слухатися.

Природно і дивно, що порядок в стаді забезпечувала не так лютість ватажка, як покірність підлеглих.

Але варто зауважити, що влада ватажка не визнається тільки у двох випадках, і стадо розсипається на маленькі групи, але на відміну від людей, не робить повстань. І це відбувається або через надмірний достаток їжі, або через її нестачу.

Якщо їжі занадто багато, то вожак і його наближені вже не можуть заборонити одноплемінникам харчуватися самостійно – за всіма не встежиш. Тоді стадо розсипається на дрібні сімейні групи, а ватажка і еліту, чия влада колись була безмежною, ніхто не визнає. Те ж саме відбувається, коли її так мало, що не вистачає навіть для обраних. Ось тоді навіть наближені відбирають їжу у вожака, а якщо він противиться, можуть і побити.

Тобто, якщо зробити висновок, то влада утримується на тому, коли є ще що продавати, акціонувати і ділити. А чим багатше суспільство, то тим менший вплив влади.

То хто ж тоді дозволить, щоб суспільство ставало багатшим і менше залежним від влади?

Про автора: Сергій Медвідь – письменник, академік Академії інженерних наук, кандидат аграрних наук.