Не за Гоголем, а за Шевченком. Про засновника УПА Тараса Бульбу

А щоб збудить

Хиренну волю, треба миром,

Громадою обух сталить,

Та добре вигострить сокиру,

Та й заходиться вже будить.

Тарас Шевченко

Коли Микола Плав’юк, президент УНР в еміграції, року 1992-го склав повноваження, передавши їх президенту України Кравчуку, то склався історичний пазл: наша сучасна Українська Незалежна Держава формально стала правонаступницею Української Народної Республіки (УНР). А звідси маємо, що ЗСУ перейняли спадкоємність армій УНР та УПА. І отже нинішня війна проти путінської росії – це не що інше, як продовження тієї війни, що її росія почала проти УНР сотню років тому, а докладно 1918-го. Чому? Тому що жодних мирних договорів укладено не було. Тарас Бульба-Боровець, про якого нині йтиметься, сказав ще майже сто років тому такі актуальні й нині слова: «Боротьба стала основою основ нашої національної політики. Обов’язком нашим є проповідувати на кожному кроці та всюди гідно висувати ідею в міжнародних масштабах, навіть тоді, коли б нам за це пришивали назву “підбурювачів до війни”. Українська Народня Республіка відколи на її суверенну територію увірвалися завойовницькі банди червоної Москви в 1918 р., перебуває в постійному стані війни з Росією. Ніякі “мирові” трактати, уложені іншими народами, нас не зобов’язують».

І хоч кожен школяр нині знає, що УПА створили на Покрову (14 жовтня) 1942 року, проте історики скептично ставляться до такої красивої історичної умовності. З документів видно, що в травні 1943 року бандерівські загони ОУН почали офіційно називатися Українською повстанською армією, що формувалася переважно із добровольців: ідейних націоналістів, перебіжчиків-поліцаїв, дезертирів з червоної армії. Але ще раніше, 28 червня 1941 року, Тарас Бульба-Боровець створює перші загони повстанців «Поліська Січ». Сталося це у селі Немовичі на Сарненщині (Рівненська область). Отаман (або як він був підписувався на початках – Голова України) Тарас Бульба оприлюднив наказ про старт боротьби та створення повстанської армії. І хоч підмурівки було закладено ще раніше, у 1940 році, та перші мілітарні угруповання стали діяти в червні 1941 року в умовах німецько-радянських збройних сутичок. Бульбівці боролися як проти радянських військ, так і проти нацистів, хоча задля досягнення власних цілей повстанці позмінно співпрацювали з кожною зі сторін. Однак державницький модус і підпорядкування Тарас Бульба-Боровець визнавав лише одне: його повстанці тісно співпрацювали, підтримували та виконували накази єдиної легітимної української влади – уряду УНР в екзилі.

Тарас Боровець народився 9 березня 1908 року у селі Бистричі Костопільської округи на Поліссі у бідній сім’ї. У спогадах Боровець писав: «Хліба з бідою вистачало до Коляд. Від Коляд до Юрія жилося на картоплі, а від Юрія не ставало й картоплі. До нового хліба якось перебивалися на зеленині, головним чином на щавлі». Хто зна, чи через ніс-бараболину, чи через це бідацьке дитинство мав прізвисько Бульба, за що ображався на однолітків. Однак згодом навчився грамоти і прочитав Гоголя, упізнавши у суворому козацькому полковнику себе. І відтоді Тарас Бульба так і підписувався, хоч у часи буйної повстанської молодості мав не одне псевдо. Зрозуміло, для конспірації. А читати Тарас Боровець навчився завдяки книзі свого великого тезки-Кобзаря, народженого з ним в один день. Історія любить збіги, повтори й паралелі – чи то, може, ми схильні так собі вважати…

Олевська республіка

Тарас Бульба-Боровець створив на Поліссі незалежну українську державу, яка проіснувала три місяці в умовах Другої світової війни. Чи знають українці про Олевську республіку? У своєму складі вона мала: Олевський район та частини Ємільчинського, Овруцького, Лугинського районів Житомирщини і дещицю Рівненської області. 21 серпня 1941 року повстанці на чолі з Тарасом Бульбою-Боровцем звільнили від військ НКВС Олевськ та вказані райони й оголосили про утворення незалежної держави під назвою Олевська республіка. 

Відтак Бульба-Боровець прописав політичну програму під назвою «За що бореться Українська Повстанська Армія», що містить наріжні пункти формування держави, що навіть сьогодні є актуальними. На підконтрольній січовикам території налагодили мирне життя, в Олевську проводили ярмарки. 

Сам він так писав про ті короткі три місяці існування республіки: «Від половини серпня до половини листопада Олевськ був справжньою столицею, щось на зразок окремої, абсолютно суверенної української національної республіки. Ця “республіка” мала свою окрему територію, що її сама виборола від ворога, свою адміністрацію, своє військо, своє законодавство воєнного часу, свій суд, свою виконавчу владу». Було прокладено автономну телефонну лінію на сотні кілометрів, податки йшли на армію та добробут бюджетної сфери, запрацювали підприємства, зокрема меблева фабрика та порцеляновий завод, була заборона на підвищення цін, введено 8-годинний робочий день, була відновлена приватна й кооперативна власність тощо. Натоді Олевську республіку населяли переважно українці, поляки та євреї. Влада активно інформувала жителів, заохочувала до участи в місцевому самоврядуванні. Варто було б брати приклад нашим урядникам ще у 1990-х: в Олевську одразу прибрали комуністично-партійну  символіку. Натомість на вулицях появилися портрети українських державних діячів, князів, гетьманів. Відновили роботу шкіл, орієнтувались на виховання українського патріота. І що дуже важливо на той час: створили власну типографію і видавали газету «Гайдамака». Що нині роблять соцмережі й інтернет в царині пропаганди й інформування населення, у формуванні світогляду, у структуруванні свідомості, тоді це робили газети. У газеті «Гайдамака» було вміщено й виступ лідера Олевської республіки, де він висловив свої політичні погляди: «Я не є демократ, ані соціаліст, ані так званий “урра-націоналіст”. Мало того, мені досі навіть було заборонено називатися українцем. Отже, я є «тутейшим» поліщуком... Я з них вийшов і від них ані на крок не відійшов». І далі щодо влади: «Влада в Україні належатиме тому, хто її здобуває сам великою ідеєю і державно-національним чином. Вождь мусить панувати не багнетом і нагаєм над тілом свого народу, а тільки над його душею, своєю духовною силою. Влада без ідейного підйому – це мертва бовтанина». Планували в Олевській республіці відкрити й театр. Життя, здавалось, стабілізувалося на національний лад: люди працювали, розбудовували свою державу, ходили до церкви. Проте проіснувала та державна недовго. Після відходу фронту на схід, німецька окупаційна адміністрація притиснула активних діячів національного розвою, армію розформували, частина вояків пішла знову у підпілля. У Рівному 9 листопада відбулись переговори Бульби-Боровця з німецьким генералом Кіцінгером, де українець поставив вимогу: визнати Поліську Січ за українську військову частину. Проте отримав відкоша. Іти на конфлікт зі значно потужнішими воєнно німцями Бульба-Боровець не захотів, тому вирішив саморозпустити січі, про що був відповідний наказ 15 листопада 1941 року.

Але ліквідація не означала припинення боротьби: частина штабу почала розробляти плани підпільної боротьби. Нове підпільне збройне угруповання стало називатися Українська Повстанська Армія. Почалася чергова фаза партизанської війни. 

Армія без держави

Ідеолог українського самостійництва Микола Міхновський казав, що військо – це право нації на існування. У правдивості цих слів українці переконалися вкотре після 24 лютого 2022 року, а докладно у перші місяці повномасштабного вторгнення, коли ворожі підрозділи вже готувалися захопити Київ. ЗСУ відбили московитів, хоча, здавалось, усе могло бути дуже трагічно. А от Бульба-Боровець зумів створити армію …без держави. Його УПА сформована була яко військова сила на добровільних основах, себто створена народом без жодної участі державних інституцій. Адже уряд УНР, до якого дослухався і на рішення якого орієнтувався Бульба-Боровець, перебував тоді уже в екзилі. Але попри все його армія без держави виявилась надзвичайно ефективною у нереально несприятливих обставинах. А з розсекречених архівів знаємо, що армію Бульби-Боровця боялися як більшовики, так і нацисти. 

Були плани створити січі за територіальним принципом: наприклад, Поліська січ, Волинська січ, Полтавська січ. Згодом назву УПА візьмуть собі ідейні противники Бульби-Боровця – воєнізовані підрозділи бандерівської ОУН, а з усіх задуманих вдалося сформувати, на жаль, лише Поліську січ.

Помер генерал-хорунжий Тарас Бульба-Боровець у Нью-Йорку 15 травня 1981 року. Прецікавими є його спогади «Армія без держави». Видання містить як унікальні документи доби, так і власне біографічні спогади, подекуди перемішані з літературними домислами. А на сам кінець смачна, (але яка правдива!), характеристика, дана очільником визвольного руху Тарасом Бульбою-Боровцем, нашого ворога, що лиш змінив личину, а суть ту саму має: «Ціль оправдовує всі засоби – це не пуста фраза, а практична основа її злочинної роботи від першого дня існування. В ім’я цієї засади компартія потоптала всі святощі людства. Оплюгавлено по-варварськи Бога. Обпльовано “гнилу культуру”. Обкидано болотом поняття нації (крім російської). Знищено святая святих людства родину. Саму людину зведено до рівня бездушної худоби та безвільного автомата, ограбованого від духових та матеріальних вартостей. Цій безвольній худобині та садистичному автоматові, що зветься большевиком, зовсім байдуже, кого різати. Він спочатку ріже “буржуя”, потім “куркуля”, потім “середняка”, потім “бідняка”, потім “ворога народу” – трудового інтелігента, “зрадника” революції посеред своїх партійців, а вкінці ріже – свою рідну матір. Діти пишуть доноси на своїх батьків до поліції, батько не довіряє синові, а син батькові, брат катує брата, сусід сусіда обходить поза горами. Взаємне шпигунство серед найближчих товаришів – для контролі, в ім’я “великої ідеї”. Найгіршої марки ленунціяторство – це основна мораль большевизму. Такою зброєю воює компартія проти морально-життєвих основ людства». Монстр під назвою росія воює проти людства, тільки з часів більшовизму він став іще хитрішим та вправнішим. І без вивчених уроків минулого та дослухання до заповітів лідерів нації, очільників визвольних змагань ніяк не обійтись, не здолати ворога.