Геній з країни чапель: український екзистенціалізм Валер'яна Підмогильного

Його біографія до початку 90-х років ХХ століття була білою плямою, адже заборонений в радянський час письменник був майже незнаним в Україні. Він був репресований і розстріляний у Сандармосі на Соловках 1937 року. Уперше після тривалого замовчування про Підмогильного почали говорити не в Україні, а у канадській діаспорі. Якраз тоді почали повертати нам пам’ять про наші 20-ті, себто про по-справжньому ренесансних, але трагічних, постатей 1920-х років, про славне наше «Розстріляне відродження». Підмогильний був одним із чільних представників української літератури, а ширше – й культури, того часу. Його перший урбаністичний роман в українській літературі «Місто» є наріжним текстом для національної історії літератури, а самого автора часто називають головним українським прозаїком ХХ століття.

Народився Валер’ян Підмогильний 2 лютого 1901 року у селі Чаплі, що нині територіально уже є частиною міста Дніпра. Дослідники досі не відають, як і чому хлопець із бідної сім’ї вибрав собі амбітний шлях до літературних обріїв, проте згадують, що неабиякий вплив на нього зробила мати, проста сільська жінка з подивугідною природною інтелігентністю. Проте Валер’янові вдалося не просто вибитись в люди, а й стати одним з найсильніших українських прозаїків. Він зумів побороти провінційність, а проте не забував про своє походження. Писав про власне голодне дитинство, тяжкі роки молодості, буремні часи початку століття, але подавав літературний текст абсолютно по-новому, революційно, по-модерному. Особливістю його текстів став тонкий психологізм, інтерес до історії душі, а водночас і свіжий погляд на тілесність. Автор першого у ХХ столітті роману про місто під однойменною назвою зумів значно збагатити нашу літературу також і перекладами французької класики, укласти словник, адаптувати методологію фройдизму до українського літературознавства. Але як сталося, що простий сільський хлопець знав французьку настільки добре, що згодом став чільним перекладачем французьких прозаїків? Річ у тім, що його тато був управителем невеликого маєтку місцевого поміщика. Той запрошував для своїх дітей вчителів, а серед них і викладачів французької. А що Валер’ян постійно крутився десь там поряд, то й французьку зумів вивчити практично досконало. Проте широка мовна ерудиція, розвинуте філософське мислення та оригінальний світогляд є вислідами постійної самоосвіти, адже формально Валер’ян закінчив тільки реальне училище: грошей на навчання він не мав. Реальне училище на той час – це щось на кшталт сучасного технікуму чи ПТУ.

У 9 років Валер’яна віддали до першого Катеринославського реального училища.

У шкільному журналі він починає публікувати перші літературні спроби під цікавим псевдо Лорд Лістер. Лорд Лістер це чесний злодій, який з’являється в європейській бульварній літературі на початку ХХ століття. Лорд Лістер може міняти шкіру і колір очей та володіє даром гіпнозу. Також говорить кількома мовами. 

У 1920-1921 роках Підмогильний вчителював у Павлограді на Катеринославщині. Провідну роль у формуванні особистості молодого письменника тоді відіграв літературознавець Петро Єфремов, який опублікував першу розвідку про творчість Підмогильного під назвою «Поет чарів ночі». Дослідник історії козацтва Дмитро Яворницький також значно вплинув на Підмогильного, але духовним наставником у світі слова він вважав іншого великого прозаїка, справжнього майстра прози і також тонкого психолога Михайла Коцюбинського. 

Коли Підмогильний бачить голод 1920-1921 року, то не може не писати про це. Місцевій владі не подобається, що в оповіданнях молодого громадянина з’являються сцени канібалізму, бо ж це пряма констатація злочинів окупаційного режиму, а тому він змушений втекти від можливих поганих наслідків до Києва, де почав працювати у Книжковій палаті бібліографом. Оскільки в Києві тоді також лютував голод, Підмогильний подався на село: у Ворзельській (під Києвом) трудовій школі він викладав українську мову та політосвіту. 1921 року письменник одружився з донькою місцевого священника Катрею Червінською, яка була актрисою Театру юного глядача. 

1922 року Валер’ян з дружиною переїхав знову до Києва, оселившись у будинку при Сінному ринку. У 1922 році вийшла книжка оповідань «В епідемічному бараці». Водночас Підмогильний активно бере участь у літературно-мистецькому житті. Став членом щойно створеного «Аспису» (Асоціації письменників), з якого потім відбрунькувалось літературне угруповання «Ланка», котре з 1926 року перейменувалася на «Марс». До літературної формації «Ланка-Марс» також входило чимало топових літераторів, зокрема Борис Антоненко-Давидович, Іван Багряний, Тодось Осмачка, Євген Плужник, Дмитро Фальківський, Яків Качура, Марія Галич, Григорій Косинка та інші.

Підмогильний публікує 1923 року в журналі «Нова Украïна» оповідання «Іван Босий». Згодом це стало доказом його нібито «контрреволюційноï діяльності», тому що цей журнал видавав у Празі Володимир Винниченко.

1930 року в москві у перекладі російською публікують роман «Місто». Здавалось би, ось вона літературна слава на весь союз. Але загальна атмосфера навпаки ставала все гнітючішою. Підмогильного викидають з редколегії журналу «Життя й революція», а його твори майже не друкують. Грядуть репресії. 8 грудня 1934 року Валер’яна Підмогильного заарештували за звинуваченням в «участі в терористичній організації, що ставила собі за мету організацію терору проти керівників партії». Підмогильний на допитах завжди відповідав слідчим: «Винним себе не визнаю». Коли допити стали жорстокішими, зробив офіційну заяву: «Беручи до уваги, що за Вашою заявою матеріал у моїй справі достатній для віддання мене до суду…, я даю таке сумарне зізнання. Ніколи до жодної терористичної організації я не належав і не належу. Ніколи жадної терористичної діяльності я не проводив. Про існування подібних організацій, про їхню діяльність або діяльність осіб, зв’язаних з ними, я ніколи нічого не знав, інакше як з виступів представників Радвлади й партії в пресі й на прилюдних зборах. Тому всякі зізнання інших осіб та обвинувачення мене в приналежності до терористичної організації і в терористичній діяльності я рішуче відкидаю як брехливі й наклепницькі». Але методи червоних катів були добре продуманими, ламали всіх, навіть незламних: і ось 11 січня 1935 року в протоколі вже повилося «зізнання» Підмогильного. Мовляв, він належав до «групи письменників-націоналістів з терористичними настроями у ставленні до вождів партії». Так звана група складалась із сімнадцяти людей, серед яких його друзі й соратники на літературній ниві. У протоколі є вислів Підмогильного про те, що «політика колективізації привела українське село до голоду». Це стало одним із прямих звинувачень. Розстріляли письменника на Соловках 1937 року 3 листопада. Валер’яна Підмогильного було реабілітовано 1956 року завдяки активним діям його дружини, що змогла вижити в нелюдських умовах таборів, проте втратила їхнього сина. Проте творчість його залишалась забороненою аж до кінця імперії зла.

Підмогильний – один з найвизначніших українських перекладачів французької літератури. Його переклади за своєю стилістичною точністю й віртуозністю мови багато в чому є неперевершеними досі. 

Він був організатором, перекладачем і редактором багатотомних видань Гі де Мопассана (10 томів), Анатоля Франса (25 томів) та Оноре де Бальзака (із запланованого багатотомного видання встиг вийти лише перший том). Спільно зі своїм товаришем Євгеном Плужником уклав словник «Фразеологія ділової мови», який і сьогодні є солідним і ґрунтовним науково-пізнавальним джерелом та може стати в пригоді тим, хто хоче очистити мову від радянських канцеляризмів та російських мовних покручів і запозичень.

Важливо, що Валер’ян Підмогильний українізував місто, уперше показав українця-переможця та став передвісником екзистенціалізму задовго до європейських письменників. Основною фішкою модерної прози Підмогильного є психологічний аналіз морального аспекту поведінки молодої людини. Людини, що, народжена в горнилі тектонічних змін на межі століть, прагне опанувати новий світ, який так швидко змінюється, світ, у якому рушаться традиційні устої і так важко залишатися справжньою людиною. Підмогильний кидає виклик патріархальному ладу, обмірковуючи нові порядки.

Дніпро, сто років тому. З вікна фешенебельного готелю «Асторія» на Січеслав дивиться провідник народних мас, персонаж у всій своїй оригінальності й неоднозначності доволі цікавий – народний месник і ватажок знедолених. А у сусідній будівлі молодий викладач української, щойно завершивши заняття, придумував у голові черговий образ… повстанця-месника, що полишивши сільські пригоди й локальні бунти, вирішив був підкорити місто. Нестор Махно у номері готелю, й Валер’ян Підмогильний, що, як і його персонаж Степан Радченко, планує підкорити місто й зробити його українським. До текстів прозаїка завжди є контексти, тим він і цікавий. Тому він і класик. Підмогильний був дуже суголосний своєму часові, був людиною доби, але завжди прагнув до світових висот, відкриваючи європейську літературу й філософію українцям і навзаєм: творячи справжню європейську класику висококласною українською мовою.