Віктор Шишкін: Розпродаж української землі – антиконституційний злочин

Продаж української землі є антиконституційним злочином, оскільки земля належить до власності українського народу, а не до суб’єктів сільськогосподарського призначення. Зміни до Конституції повинні вноситися шляхом законодавчих процедур, а не недемократичними постановами або указами президента. Продаж землі українським громадянам має бути обмежений, щоб запобігти спекуляціям. Про це та інше сьогодні говоримо з Віктором Шишкіним – першим Генеральним прокурором України, депутатом Верховної Ради трьох скликань, суддею Конституційного Суду у відставці.

– Питання розпродажу української землі і надр, а фактично – викрадення політико-економічними методами нині дуже болюче. Роз’ясніть нашим читачам, чому продаж землі є антиконституційним. 

– Розпочнемо з категорій земель. Відповідно до Земельного кодексу України, є поділ на землі сільськогосподарського призначення та землі, які не використовуються у сільському господарстві, тобто які не є засобом виробництва продуктів вжитку – земля під заводи, дороги, мости тощо. Тому, коли ми говоримо про антиконституційність закону, потрібно зазначити, що це за закон, бо фактично в Україні земельні питання регулюються Земельним кодексом. А закон, про який ми говоримо, ухвалений уже в 2021 році новою «зеленою» владою, підписаний президентом Зеленським, – не окремий закон за цільовим призначенням – ним вносяться зміни в Земельний кодекс України. Окремий закон ухвалювався ще в третьому скликанні Верховної Ради на початку 2000-х. Фактично цим законом змінені основоположні норми, які мали місце в Земельному кодексі України. Вони ж базувалися на конституційних нормах. Саме тому ми можемо казати, що внесені зміни є антиконституційними. Про це я казав неодноразово, до того ж давно. Конституційний суд почав розгляд закону вже за моєї відсутності – в 2019-2020 рр. Чому на мій погляд це неконституційно: сам по собі закон порушує приписи 13 ст. та 14 ст. Конституції. 

В суспільстві є дискусія: може чи не може земля бути власністю. Звідси, якщо не власність – то чи може вона продаватися? Конституція каже, що земля може бути власністю, але стоїть питання – яка земля, що це за власність і чия вона? Ми проводили кілька конференцій, і скажемо, що фактична власність на землю є, наприклад, у 20-ці країн-лідерів, зокрема в США. Але ми маємо пам’ятати, що це не земля, де зародилася їхня нація – це була земля індіанців, згодом завойована та колонізована. І щоб забити цвях, визначили абсолютну власність на землю. Водночас варто нагадати, що навіть ця абсолютна власність регулюється. Фактично громадянин США може бути позбавлений права на цю абсолютну власність. Ну й кількість землі в абсолютній власності – не більше 40%; є землі у власності федерального уряду; землі у власності штату. І ще говоримо: так купується земля чи право на землю? В українців засмічено в голові – ми не орієнтуємося в категорійному апараті: є право власності на землю і є земля як власність, що далеко не одне й те ж. Люди мають зрозуміти, що не все так просто, як це пишуть різні політики. 

От, наприклад, як відбувається формулювання: народ штату Нью-Йорк проти когось там… тобто коли ми говоримо про нібито наявність абсолютного права на землю, то попереду позову все одно стоїть «народ».

– Доповню вас: земля суспільного користування – парки, сквери тощо – це близько 28%, земля у власності чи штату, чи федерального уряду; а от землю сільськогосподарського призначення ще у 60-х роках США почали викуповувати назад у державну власність. Зараз, коли фермер продає землю, перший покупець – держава. Микола Стрижак – колишній голова Асоціації фермерів і землевласників України стверджує, що наразі в США понад 60% земель сільськогосподарського призначення перебувають у держвласності – і це в найбільшій економіці світу. На жаль, українцям цю інформацію замовчують.

– Це була тема спекуляцій. Деякі наші трубадури, як я їх називаю, кричали звідусіль, мовляв, лише 5 країн на планеті, в яких немає права власності на землю. Але вони забували додати, що серед цієї п’ятірки така капіталістична країна, як Ізраїль. Чимало побрихеньок на цю тему. Наприклад, у Великій Британії право власності належить короні, тобто державі. 

– Нам кажуть, що набагато більші прибутки будуть, якщо земля буде в обігу. З точки зору економіки – це нісенітниці. Водночас у Великій Британії відбувається торгівля правом оренди землі. 

– Саме так. Умовно кажучи, корона дає землю в оренду лордам, лорди віддають її під оренду безпосередньо виробникам. Ці речі треба вивчати через політекономію та економіку. Політекономія – це не ознака соціалізму чи марксизму-ленінізму. Не потрібно відкидати цивілізаційні напрацювання різних націй, та підводити все під знамено того, що це було при більшовиках чи російській імперії. 

Коли ми писали Конституцію, вносилися зміни до Конституції УРСР, була власність державна, кооперативна, приватна – яка використовується для виробничих потреб. Бо коли говоримо «особиста власність», про виробництво тут не йдеться. А приватна – належить людині, але спрямована на виробництво. Тому тут також потрібно орієнтуватися в категорійному апараті. Отже, коли йшлося про землю, я хотів би нагадати: з політологічної точки зору земля завжди була найбільш спірним інститутом, де відбувалися найсуттєвіші протистояння. Під час усіх проєвропейських революцій йшлося насамперед про власність, а серед неї завжди стояло питання землі. Навіть більшовицьких лозунгів було лише два: «Мир» і «Земля». «Мир» через Першу світову, а «Земля» – бо це потреба суспільства, особливо частини, яка хотіла займатися виготовленням продукції. Хотів би нагадати. У нас багато хто відкидає, наприклад, праці Маркса, які вивчаються в усіх капіталістичних вишах, де вивчається політологія, економіка та юриспруденція. Марксизм-ленінінзм – погано, але хто сказав, що праці Маркса – це погано? Якщо дивитись на нього з наукової точки зору, він аналізує додану вартість – і скрізь виводиться середнє. Але саме щодо землі Маркс розписав окремо. Зокрема, була прописана земельна рента, виписувалася по нижній вартості землі – не середній, для того, щоб вирішувати питання компенсації. Якщо, умовно, тобі під виробничий процес потрапила земля, на якій вирощують 16 ц пшениці, а через два райони – вже 50 ц через продуктовий склад землі, ти потребуєш компенсації. Чому всі кажуть: «За європейськими стандартами, в сільськогосподарській галузі йдуть різні компенсації й компенсаційні додатки»? Перепрошую, але саме це і є теорія Маркса про ренту землі в дії. Просто про це ніхто не говорить. 

– З Марксом ситуація ще хитріша: є неомарксисти (демократичну партію США так називають), з іншого боку Маркс упродовж 8 років був головним економічним експертом республіканської газети Лінкольна. Тому все набагато складніше, якщо розбиратися. 

– Так, тому не розумію, чому це намагаються відкинути. Повернімось до укладення Конституції України, зокрема до питання, як бути із землею. Всі ще пам’ятають, що земля була або в оренді, або у власності; були орендатори, які «приросли» до землі та вважали її своєю; на Заході України взагалі збереглися ще документи польського уряду про власність на землю. Мешканці центральних та східних регіонів України вже забули, що таке право власності на землю – за 70 років більшовицької влади, яка катком голодоморів і репресій пройшлася по цих місцях – через це тривали найбільші дискусії. Статті 13 та 14 нашої Конституції – у період обговорення близько 10 норм викликали супергостру дискусію та протистояння. Чому всі говорять про ту ніч голосування як конституційну? Що я завжди критикую, бо на той момент вже було ухвалено раніше чверть Конституції. А от в останню ніч голосування щодо Криму, мови та землі – завжди не вистачало від 1 до 3 голосів для ухвалення норми. Зійшлися на тому, що, як би ми потім не варіювали з правом власності на землю, було записано: «Земля, надра, водні ресурси, повітряні ресурси – є об’єктом власності Українського Народу». Наголошую – всього українського народу. До того, інколи не звертають уваги на філологічно-юридичну текстівку деяких словосполучень, які є в Конституції. Народ України – такого формулювання немає, є Український Народ. Навмисно згодом порахував: у восьми статтях Конституції вживається словосполучення Український Народ. Читаємо: «Від імені Українського Народу…»; «…об’єктом права власності Українського Народу» – й обов’язково з великої літери. Президент і народні депутати також присягають Українському Народу. Тому й земля є об’єктом власності Українського Народу. Щоб змінити це (продаж власності українського народу – ред.), того «закончику» від Зеленського й команди зовсім недостатньо. Через цей «закончик» вони фактично змінили Конституцію, й відповідно до нього поводитимуться із землею сільськогосподарського призначення. Ще й з 1 січня вона (земля – ред.) може опинятися в руках іноземців. Завдяки закону, але всупереч Конституції. Фактично, цим ухваленим законом вони змінили Конституцію. На що вони не мають права. Ба більше, фактично така конструкція закону 2021 року говорить, що в цій частині вони змінили Конституційний лад в країні – основні, вихідні нормативні положення, які визначають стратегію Української Держави. Кому дане право змінити стратегію Української Держави, тобто Конституційний лад? Лише Народу. У ст. 5 написано: «Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно Народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами». У таких документах зайвих слів не буває – кожне має юридичне й правове навантаження. Недаремно там стоїть слово «виключно»: можна було просто написати «належить народові», але укладачі Конституції в цьому виразі забили цвях. Так само, як «Суд при ухваленні рішень користується лише Законами». Товариш Зеленський (адже в цьому випадку вони вчинили як необільшовики) та його команда повинні були апелювати до народу: внести проект змін до Конституції – але це їм не підійшло. Чому так? Якщо змінювати Конституцію, особливо І розділ, то двох засідань парламенту для ухвалення не вистачить – такі зміни повинні бути затверджені народним референдумом. Всі зміни до І розділу, включно з крапками чи комами, набувають чинності тоді, коли народ сказав «Так». 

– Тобто мало місце порушення Конституції та Конституційного ладу України?

– Стовідсотково. Ст. 5, 13, 14 – мають розглядатися в сукупності. Таким чином, парламент, президент, підписи цю «байду», (кажучи по-одеськи)  є порушниками Конституції України. Всі причетні є порушниками, але нині ми розглядаємо саме носіїв публічної влади. Фактично народні депутати та президент вчинили державний злочин.