Сяйво Гетьманської Різдвяної ночі: як святкували Різдво в Гетьманському дворі

З давніх-давен Різдво Христове було головним святом для українців і святкували його значно пишніше, ніж Новий рік. Та найфеєричнішим місцем святкування був, певна річ, гетьманський двір.

Головні відомості про свято залишив після себе один з найосвіченіших українців середини XVIII століття, син скарбничого при гетьмані – Маркович Яків Андрійович у своїх щоденниках. 

За день до Різдва у Батурин (а згодом у Глухів) з’їжджалася вся знать, яка везла з собою повно усіляких дарунків, щоб всім показати свою заможність і витратити всі статки що були зароблені за рік. З подарунків тоді везли годинники, шовкові пояси і хустки, екзотичні та дорогі на той час закордонні продукти: оливки, лимони, апельсини, чорну ікру. Їхали, як правило, цілим кортежем, найчастіше з усією родиною, брали з собою і кухарів та конвой. За ними доправляли парадний одяг, посуд, харчі та ще багато різних речей. Яків Андрійович неодноразово скаржився, що міщани столиці сильно підвищували ціни на оренду будинків, а дрова та свічки за своєю вартістю доходили ледь не до чорної ікри, традиція така прослідковується і до сьогодення. 

Після вітань та поклонів всі урочисто виїжджали на різдвяну літургію до одного з найбільших соборів міста, а по закінченню молебну та з появою першої зірки на небі розпочинався найпишніший за весь рік бенкет.

Деякі іноземні гості скаржилися на те, що не можуть так багато їсти, стіл був дійсно багатим і могло бути навіть по шість перемін страв. Готувалася, звичайно ж, кутя, але іноді замінювалась на калачі та булки з маком, особливо цінувалася запечена дичина: лосятина та оленина, куріпки та тетеруки, делікатесом вважалися також молочні поросята і телята. Повний був стіл і закордонних страв: французькі паштети, соуси, сири, турецькі оливки, голландські оселедці, але цінувалася, звичайно ж, і місцева кухня, було багато ковбас, солені гриби, копчене м’ясо та ще багато іншого.

Окрім основних страв подавали й десерти, через близьке сусідство зі сходом гостей частували марципанами, кавою та шербетами, але були і західні розкоші, такі як пудинги, тістечка та безе. Грошей на них не шкодували, а інгредієнти до деяких страв купувалися ще з літа.

Певна річ, на столах був присутній і алкоголь, ігристі вина були великою рідкістю і тільки з’являлися на території України, як правило, отримували їх через Вроцлав, плативши за одну пляшку втричі більше, ніж найдорожча пляшка звичайного вина. Але багато було недобросовісних «виробників», які продавали значно дешевше пародію на шампанське, додаючи у звичайне біле вино негашене вапно, через що пляшки часто розривало. Та не гидували, звичайно, і вином, горілкою, настоянками (вишневою, анісовою, грушевою), медовими напоями та пивом. Такий широкий вибір алкоголю міг спричинити й дуже серйозні проблеми, вважають, що гетьман Данило Апостол помер саме після новорічних застіль (найімовірніше, від інсульту). Яків Маркович зазначає також, що після такого гарного застілля не рідко траплялися дуелі серед козацької старшини, але особливу схильність до них мали російські офіцери.

Та найтяжчим Різдвом у козаків можна сміливо назвати 1674 рік, воно увійшло в історію як «Різдвяна битва на Січі», що відбулася між козаками та османськими яничарами. Вороги підійшли до Чортомлицької Січі з розрахунком на те, що козаки у свято будуть п’яні та не зможуть чинити опору, але битва закінчилась тринадцятитисячною ворожою втратою. 

Козаки зуміли дати відсіч, захопивши ще у полон майже дві сотні яничар. 

По-справжньому геніальна на ті часи тактика полягала в тому, що одні стріляли з мушкетів та пістолів, а інші перезаряджали їх, що дало ефект безперервного вогню. Не знаючи, як діяти, яничари там і полягли. 

Загалом багато їсти та пити вважалося ознакою доброго тону, навіть якщо непритомного гульвісу доставляли додому слуги. Якщо ж гостям вдавалося дістатися додому ще при пам’яті, то в приватних щоденниках з’являлися згадки «подпияхом изрядно», а наступні записи з’являлися тільки через дні 2-3. 

Та не столом єдиним славилося святкування, наші гармаші створювали просто фантастичні салюти, були справжніми майстрами своєї справи. Створювавши ледь не цілі ракетно-бомбові симфонії, вони вміли викладати із ракетних свічок і ґнотів фігури з ініціалами гетьмана. За час святкування генеральна артилерія могла використати майже половину річного запасу пороху, а під час феєрії траплялися і смертельні випадки.

Розвагою виступав також цех генеральної військової музики, грали литаври, ріжки, труби, сурми, співали різних кантів хори спудеїв, святкова атмосфера підтримувалась весь час і супроводжувалась танцями, але музика несла не лише розважальний характер, але й неабияк підкреслювала культурний рівень суспільства. 

Святкування ніколи не нормувалося, гуляли стільки, скільки спроможний господар та допоки гості можуть стояти на ногах.

Різдвяні святкування не лише відображали релігійні традиції, але й виражали соціокультурний контекст епохи, в якій влада, багатство та розваги перепліталися у дивовижному синтезі.

Різдво в гетьманському оточенні безумовно було грандіозним: розкішна їжа, необмежена кількість алкоголю, музика, феєрверки створювали вишукану, радісну атмосферу. Але відігравало воно одразу декілька важливих функцій, а саме політичну та соціальну. Оскільки володіючи великою владою та ресурсами, гетьман демонстрував свою впливовість та велич перед іноземними гостями, налагоджуючи таким чином дипломатичні зв’язки. Соціальна ж полягала в тому, що гетьмани використовували Різдво як можливість для укріплення свого положення в суспільстві та зміцнення вірності своєму правлінню. Спільні святкування створювали атмосферу єдності та підкреслили важливість спільної ідентичності.