19 років тому Шевченко отримав «Золотий м’яч»: що ми знаємо про легенду українського футболу

Давно на сторінках спортивної рубрики ми не фокусувалися на одній людині і, чесно кажучи, я вже трохи за цим скучив. Спочатку я мав розповідати вам про підсумки першої половини футбольного сезону і прогнози на наступний рік, але ми залишимо це на новорічний випуск. До того ж, трохи зіпсувався настрій після поразки «Шахтаря» від «Порту», після якої гірники вчергове не вийшли до плей-оф Ліги чемпіонів і восени представлятимуть нашу державу в Лізі Європи. 

Таким чином, інфопривід підкинув мені ідею написати матеріал про Андрія Шевченка, адже 13 грудня 2004 року українець отримав найголовнішу нагороду у футболі – «Золотий м’яч». Особисто я у більш-менш дорослому віці встиг застати вже кінець кар’єри Андрія: останній рік у «Мілані», повернення до «Динамо» та домашнє ЄВРО-2012. Тому для мене вже палали інші герої, такі як Коноплянка, Ярмоленко та інші, але монументальність постаті Шеви неможливо було не відчувати, і поки що в нашому футболі немає того, хто міг би витіснити Андрія з п’єдесталу. Тому давайте подивимося на життєпис нашого сьогоднішнього героя.

Андрій Шевченко народився 29 вересня 1976 року в місті Яготин, що на Київщині. Перші роки його життя пройшли в селищі Двірківщина. Згодом, у 1979 році, сім’я Шевченків переїхала до Києва, в один із нових міських районів – Оболонь.

Юний Шевченко розпочав виступати за футбольну команду місцевого ЖЕКу. Під час одного з турнірів талановитого гравця помітив тренер Олександр Шпаков і покликав займатися до себе в групу у ДЮСШ київського «Динамо».

Батьки Андрія спочатку були проти захоплення сина. Микола Шевченко хотів, щоб після закінчення школи спадкоємець пішов його стежкою – став військовим. Та й їздити на тренування потрібно було через усе місто. Але Шпаков переконав Миколу Григоровича та маму Андрія, Любов Миколаївну, у тому, що їхня дитина має перспективи у футболі.

Але заняття спортом ледь не були перекреслені аварією на атомній станції в Чорнобилі. Навесні 1986-го київських школярів наспіх вивозили подалі від регіонів, «позначених» радіацією. На щастя, все обійшлося, повернувшись додому, юний Андрій продовжив опановувати абетку великої гри.

Перший успіх чекав у 1990 році: за підсумками товариського турніру під назвою «Кубок Іана Раша» Андрія було визнано найкращим бомбардиром. Крім того, з усіх учасників він був наймолодшим. Іан Раш, зірка англійського клубу «Ліверпуль», вручив юній зірці пару нових бутс.

З 1993 року Шевченко почав виступати за «Динамо-2» і за підсумками сезону 1993/94 став найкращим бомбардиром команди.

8 листопада 1994 року Андрій дебютував за основний склад «біло-синіх» у протистоянні з донецьким «Шахтарем». 1 грудня того ж року молодий форвард забив перший гол за «Динамо» у ворота «Дніпра».

25 березня 1995 року Андрій проводить свій дебютний матч у національній збірній України, яка у відбірковому турнірі Євро-96 поступається на виїзді хорватам – 0:4. Рахунок своїм голам у першій команді він відкриє 1 травня наступного року, у товариському поєдинку з Туреччиною (2:3). Виступаючи за українську збірну, він забив 48 м’ячів. Також у футболці «жовто-синіх» Шевченко виступав на чемпіонаті світу 2006, де українська збірна під керівництвом Олега Блохіна дійшла до 1/4 фіналу, що стало її найкращим результатом в історії.

Сезон 1997/98 ознаменувався для Шеви історичним хет-триком у ворота «Барселони». Це сталося у тому самому легендарному матчі українського та іспанського клубу у межах Ліги чемпіонів, коли динамівці під керівництвом Валерія Лобановського здобули перемогу з рахунком 0:4. Шевченка тоді було визнано найкращим українським гравцем ЛЧ. Тож список відомих футболістів України поповнився новим ім’ям. 

У сезоні 1998/99 футболіст завоював звання найкращого бомбардира УПЛ і Ліги чемпіонів УЄФА.

У травні 1999 року було оголошено трансфер української зірки футболу до італійського клубу «Мілан». Сума угоди становила 25 млн доларів. В Італії його називають новим ван Бастеном. Андрію лестять такі порівняння, але він чемно зауважує, що хотів би залишатися самим собою – Шевченком. Варто зазначити, що більшість вихованців Лобановського того часу запам’яталися нам як люди, які звикли доводити все не словами, а вчинками. Перші ж матчі «Мілана» підтверджують, що Россонері вгадали з придбанням. Новачок регулярно забиває, впевнено рухаючись до свого першого титулу найкращого бомбардира Серії А.

Цей період можна сміливо назвати найкращим у кар’єрі Шевченка-футболіста. Він допоміг «дияволам» стати чемпіонами Серії А (2003/04), володарями Кубка Італії (2002/03) та Суперкубку Італії (2004), а також перемогти у Лізі чемпіонів (2002/03) і здобути Суперкубок УЄФА (2003). Тоді ж, на думку багатьох експертів, були реалізовані найкращі голи Шевченка. 

Крім командних досягнень, здобув Андрій Шевченко нагороди особисті: найкращий бомбардир Серії А (2000, 2004), Ліги чемпіонів (2001, 2006), в історії міланських дербі (14 голів) і Суперкубку Італії, найкращий іноземний гравець в Італії (2004) та ще безліч інших.

Гол і перемогу у Лізі чемпіонів Андрій присвятив пам’яті Валерія Лобановського, який до тріумфу свого талановитого учня не дожив всього рік. Кожен з чемпіонів має право привезти срібну амфору – трофей Ліги чемпіонів – до себе на батьківщину на три дні. Прилетівши з Кубком чемпіонів до Києва, Шевченко спочатку поїхав на Байкове кладовище та до пам’ятника свого вчителя.

Безперечно, найвищим досягненням для Шевченка стала перемога у найбільш престижній футбольній премії під назвою «Золотий м’яч». 13 грудня 2004 року Андрій Шевченко став третім українцем, який має Золотий м’яч. До цього його отримували Олег Блохін й Ігор Бєланов. Ще раз вітаємо Андрія з 19 річницею цієї події.

У травні 2006 року стало відомо, що Шева став гравцем лондонського «Челсі». Сума трансферу – 43,8 млн євро.

Дебютний матч за «синіх» Андрій провів 13 серпня 2006 року, коли вийшов на гру з «Ліверпулем» у межах Суперкубку Англії. Вже у першій грі за новий клуб нападник відзначився забитим м’ячем.

Період у складі «Челсі» теж був успішним, хоч і не таким блискучим, як у «Мілані». Шевченко допоміг команді здобути Кубок Англії та Кубок Футбольної ліги (2006/07), а також Суперкубок Англії (2009).

Влітку 2008 року український футболіст на правах оренди повернувся до «Мілана». Термін оренди було розраховано на рік. Сезон 2008/09 в італійському клубі не подарував Андрієві визначних моментів кар’єри – у 26 матчах він відзначився лише 2 голами. Нагород і кубків «червоно-чорним» завоювати не вдалося. 

Останнім клубом для Шевченка стало київське «Динамо». 29 серпня 2009 року він підписав із «біло-синіми» контракт. Перший матч після повернення до рідної команди Андрій провів 31 серпня проти донецького «Металурга». Гра проходила у Києві та викликала ажіотаж серед уболівальників – стадіон був переповнений. Останнім клубним успіхом для Андрія Шевченка стала перемога у Суперкубку України у 2011-му. 2012 року легендарний український гравець попрощався з «Динамо». За всю свою клубну кар’єру він провів 648 матчів і забив 321 м’яч.

Звісно, це стисла біографія Шевченка, у ній немає останніх досягнень Андрія зі збірною вже в ролі тренера, адже усі ці спогади ще достатньо свіжі у нашій пам’яті, а також я навмисно випустив з-під уваги деякі моменти, про які просто не хотів би згадувати. Найголовніше – показати по-справжньому велику кар’єру Шеви. До речі, зовсім нещодавно володар «Золотого м’яча» заявив про наміри балотуватися на посаду президента УАФ, що, на мою думку, досить правильне рішення. В умовах війни, коли футбол в Україні дійсно переживає не найкращі часи, найголовніша фігура цього виду спорту не йде тренувати європейські клуби, а прагне бути у структурі вітчизняного футболу і допомогти своїй країні. Символічно…