Весілля, що не відбулося
У середині 80-х років ХХ ст. я працював заступником декана одного з факультетів Київського державного університету з навчально-виховної роботи. Знаєте, в деяких установах і навчальних закладах керівник виконує обов’язки такого собі весільного генерала, а «віз» тягнуть його заступники. Звичайно, в університетах це насамперед заступник декана з навчально-виховної роботи. Від складання навчальних планів до щоденної марудної роботи зі студентами, від підписування всіляких документів, яких іноді сотні, до роботи в гуртожитку чи на практиках. Одним словом, роботи вистачало і була вона іноді цікава та давала приводи для певних життєвих узагальнень.
Одного дня навесні роботи було особливо багато. Вчора хтось палив цигарки на п’ятому поверсі нашого гуртожитку і кинув недопалок униз. Він потрапив на труси, що сушилися на балконі третього поверху, на який виходили двері з коридору. Труси загорілися. Вогонь перекинувся на чиюсь сорочку, яка теж сушилася там. Потім зайнялися штани. Все швидко загасили, але деякі студенти не мали в чому йти на заняття. Звичайно, що винним виявився заступник декана, який погано працює зі студентами, не так їх виховує, не знайшов правильних слів, щоб переконати «молодьож» (так мені і сказали), що курити на балконі не можна. Потім виявилося, що деякі студенти, які не бажали їхати на практику, принесли до деканату липові довідки зі студентської поліклініки. Довелося і з ними розбиратися. І тут раптом зателефонував ректор. Хтось зі студентів написав у міліцію, що в нього в гуртожитку поцупили гаманець. І ось до ректора прийшов якийсь лейтенант з міліції. Звичайно, ректора страшенно обурило, що його відвідала така молода і в такому низькому чині людина. То зараз цей міліціонер прийде до мене, оскільки ні декана, ні його заступника того факультету, де навчається окрадений студент, зараз не можуть знайти, а проблему треба вирішити негайно. До мене звертаються й тому, що наші студенти теж живуть в цьому гуртожитку, де поцупили гаманець.
Не встиг я перевести дух після дзвінка ректора, як до мене прийшла студентка із заявою, що викладач поставив їй не таку оцінку, як вона хотіла. Вимушений був викликати з дому викладача і в присутності свідків, вже мав певний досвід, розбиратися зі студенткою. Це нічого не дало. Як студентка, так і викладач стояли на своєму. Викладач сходив на кафедру і приніс результати роботи цієї студентки протягом семестру і матеріали письмового іспиту. Підстав для звинувачення викладача не було. Тоді студентка вже усно звинуватила викладача в тому, що той під час іспиту відверто залицявся до неї. Довелося викликати студентів, які були присутні на іспиті. Вони підтвердили слова викладача, що ніякого залицяння не було. Потім прийшов молодий міліціонер і ми пішли до гуртожитку розбиратися з незнайомими мені студентами з іншого факультету. Заодно зробив наліт на кімнати, де живуть наші студенти. А то вони щось розслабилися. На кухні безлад, у кімнатах теж немає належного порядку.
Наступного дня в мене були лекції, семінарські заняття і педагогічна практика. Довелося віддуватися декану, до чого він не звик.
– Ви ставтеся творчо до власної роботи. Навіщо вам сидіти на уроках, які дають у школі наші студенти, – переконував він мене. – Тут до вас зранку добивається якийсь студент. Не з нашого факультету. Зі мною говорити відмовився. Каже, що прийде до вас пізніше. – Я повернувся на факультет і одразу потрапив до круговерті його щоденного життя. Студенти вам не дадуть скучати. Це вже точно.
Аж ось до кабінету зайшов високий, стрункий і симпатичний студент, якого я не знав. Він назвав себе і факультет, де навчається.
– Я до вас не в зовсім звичайній справі, – досить невимушено заявив відвідувач. – Чи не могли ми з вами поговорити конфіденційно? І чи не були б ви так ласкаві для цього на п’ять хвилин зачинити на ключ двері, оскільки ваші студенти не дадуть спокійно поспілкуватися ні хвилини?
Я пішов до дверей і замкнув їх на ключ.
– Слухаю вас, – я всівся за стіл і запросив присісти й студента.
– Я знаю, що у вас навчається на третьому курсі студентка така-то. – Він назвав прізвище.
– Так, я її ще не забув, нещодавно розбиралися з нею. З нею і її заявою, – відповів я. Відвідувач зовсім спокійно подивився на мене.
– Чи була обґрунтована її заява і про що в ній йшлося? – запитав він мене.
– А ви, вибачайте, хто цій студентці будете? – я прискіпливо подивився відвідувачу в очі.
– Я студент факультету кібернетики. В цьому році закінчую університет. Киянин, і хотів би одружитися з тією студенткою, яка написала заяву. Знаєте, це у мене кохання з першого погляду. Буває ж так, хоча я й кібернетик. Тому я всі ці місяці був в неадекватному стані. Ви ж розумієте мене?
– Можу лише побажати вам щастя, – усміхнувся я. – Але чим я можу бути вам корисним?
– Я чув від своєї коханої, що студенти вашого факультету вважають вас розумною і справедливою людиною.
– Їм видніше, – знову усміхнувся я. – Заява вашої коханої не була вмотивована. Крім того, вона ще й звинуватила викладача в сексуальному домаганні, чого не було. Ви задоволені? Більше мені вам нічого сказати. Чи ви прийшли за порадою? Одружуватися вам чи ні?
– Саме так. Дякую. Я отримав всю необхідну мені інформацію. Весілля не буде. Чари кохання з першого погляду розвіялися. Я не дурень. Якою б привабливою і розумною не була моя наречена, але вона людина однозначно підла. В житті всяке буває. І колись, як не дійде до ладу, вона напише заяву й на мене, звинуватить мене в усіх мислимих і немислимих гріхах. Вважайте, що прожили своє життя не даром. Хоча б одній людині ви врятували життя. Може, ще колись зведе нас доля і тоді допоможу вам я.
І кібернетик простягнув мені руку й пішов до дверей. Я відчинив їх і застав під дверима цілу вервечку студентів із заявами. Нестандартний день продовжився дуже стандартно.