Впевнено деградуючи…

Оскільки я свого часу пропустив це торжество сучасного дегенеративного мистецтва, то хочу повернутися до тієї статуї у Львові, обласканої лагідними пальчиками львівського війта.

Укотре хочу почати з того, що якась подія, сама по собі, може й не мати аж такої ваги, щоби витрачати на неї зайвий час. Але беручи до уваги певну повторюваність дегенеративних інсталяцій, то дану статую вже можна розглядати як епізод явища системного.

Отже, «Впевнена».

Впевнена – в чому? Що патологічно хвора? Впевнена в діагнозі? Впевнена, що потрібно лікуватися?.. 

У тотальної деградації нашої цивілізації немає однозначного і простого пояснення; власне, його і бути не може, оскільки тут стільки складових… Так, якщо ми скажемо, що однією з причин є розпад морально-етичних критеріїв, то це буде правдою, але частковою, оскільки тут буде відсутнє пояснення причин цього розпаду. А це вже окрема тема. І починатися вона мусить з втрати орієнтирів. Тобто, нема на кого рівнятися: інституції, які були хребтом і тягловою силою європейської цивілізації останні років тисячу з гаком, – церковні, мистецькі, наукові – почали розсипатися під вагою цієї цивілізації. Причому церковні – на першому місці, оскільки під сучасним критичним поглядом втрачають свою метафізичну силу основні ідеологеми.

А оскільки мова про мистецтво, яке є відображенням своєї доби, то звернімося до твору Макса Нордау, присвяченого саме причинам деградації мистецтва у всіх його проявах; твір так і називається – «Виродження». Твір варто перечитати повністю всім, хто між реальністю і втечею в містицизм обирає реальність.

Я ж тут наведу майже повністю лист Макса Нордау до Чезаре Ломброзо, яким розпочинається ця книга:

«Поняття про виродження, спочатку науково обґрунтоване Морелем і геніально розроблене вами, дало завдяки вашим працям багаті плоди в найрізноманітніших галузях знання. Ви пролили потік світла на численні питання психіатрії, кримінального права, політики та соціології; світло це не бачать тільки ті, хто з упертості навмисне заплющує очі або настільки підсліпуватий, що навіть найяскравіше освітлення йому допомогти вже не може.

Але є велика і важлива сфера, яку ні ви, ні ваші учні ще не висвітлили вашим методом: це мистецтво та література.

Процес виродження поширюється як на злочинців, повій, анархістів і божевільних, так і на письменників і художників, і останні представляють у духовному, а здебільшого й у фізичному відношенні характерні риси, властиві членам тієї ж антропологічної сім’ї, хоч і задовольняють хворобливі свої схильності не ножем чи динамітом, а пером і пензлем.

Деякі з представників виродження в літературі, музиці та живописі викликають надзвичайний шум за останні роки та прославляються численними своїми шанувальниками як творці нового мистецтва, як провісники повного оновлення у наступному столітті.

До цього явища не можна ставитись байдуже. Книги та витвори мистецтва сильно впливають на маси. З них ця епоха черпає свої етичні та естетичні ідеали. Коли вони нерозсудливі та антигромадські, вони плутають і перекручують поняття цілого покоління. Тому необхідно застерегти його і роз’яснити йому справжнє значення творів, що викликають сліпе поклоніння, особливо треба застерігати молодь, що відрізняється вразливістю і легко захоплюється всім незвичайним і на вигляд новим. Звичайна критика цього завдання не виконує. До того ж, виключно літературно-естетична підготовка найгірше сприяє з’ясуванню патологічного характеру цього роду творів. Художня критика викладає з претензією на дотепність більш-менш мило чи пишномовно лише суб’єктивні враження, навіяні цими творами; але вона неспроможна усвідомити собі питань, чи є вони плодом хворого розуму і якого роду душевна хвороба у яких творах проявляється.

Тому я зробив спробу піддати аналізу модні течії в літературі та мистецтві, керуючись вашим методом, і з’ясував, що вони викликаються виродженням їх винуватців і що особи, які захоплюються ними, по суті, захоплюються лише проявом більш-менш ясно вираженої психопатії, недоумства або навіть божевілля.

Таким чином, ця книга є досвідом суто наукової критики, що оцінює твори не на підставі вражень, що викликаються ними, дуже різних, примхливих і випадкових, дивлячись за темпераментом і настроєм читача, а на підставі психофізіологічних елементів, з яких склалися ці твори. Водночас я цією книгою наважуюсь заповнити прогалину у створеній вами величній системі.

Я цілком усвідомлюю наслідки, які буде мати мій досвід особисто для мене. Нині можна нападати на церкву, бо вогнища уже не застосовуються; можна нападати і на політичну владу, бо у гіршому випадку вас ув’язнять, і ви будете винагороджені ореолом мучеництва. Але незавидна доля тих, хто насмілюється називати модні естетичні течії проявом розумового розпаду. Ображений письменник чи художник ніколи вам не простить, що ви визнали його психічнохворим чи шарлатаном. Суб’єктивно налаштована критика не пам’ятає себе від злості, коли їй доводять, що вона судить поверхнево, некомпетентно чи малодушно пливе за течією. Навіть публіка не подякує вам, коли ви їй доведете, що її уявні пророки – дУрні, шарлатани або балаганні скоморохи. Але ж графомани та їхні охоронці-критики панують майже над всією друкаркою і користуються нею як знаряддям тортури, щоб самим варварським чином до кінця життя катувати того, хто викриває їхню гру».

Ну, і на завершення ще одна діагностична цитата від Нордау, яка яскраво характеризує і дану статую, і її симпатиків:

«Проста чуттєвість вульгаризується і допускається тільки тоді, коли вона носить ознаки протиприродності і виродження».