Політичний вимір філософії

Кожна філософія виводить себе через політичний вимір. Бо саме філософія не тільки пояснює політику, а й надає їй метафізичний вимір.

Для Німеччини, наприклад, інтелектуальну місію в цьому світі та романтичну концепцію її державності створили Геґель, Фіхте, Шеллінґ, Кант... Візьмемо (стисло) загальну картину філософії Геґеля.

Існує Суб’єктивний Дух – Теза, (der subjektive Geist) як такий. Він проектує себе як Об’єктивний Дух – Антитеза (der objektive Geist). І в цьому моменті розпочинається історія. Тому у Геґеля історія є ніщо інше, як процес розгортання Об’єктивного Духу, який через матерію та людську історію повертається до своєї духовності – але вже новій якості Абсолютного Духу – Синтезу (der absolute Geist). Тобто в процесі повернення себе самого через відчуження. І де повернення має більше значення, ніж початок.

У цьому циклі в Геґеля Абсолютний Дух розгортається через всю людську історію, сенс якої і полягає саме у власному усвідомленні Духу через матерію. І нарешті історія має свою кульмінацію – коли Дух повністю усвідомлює себе через процес діалектики: теза-антитеза-синтез.

У цьому весь сенс геґелівського розуміння історії як розгортання Духу через фази: суб’єктивний-об’єктивний-абсолютний Дух.

Тому в історії політичних моделей Геґель бачить момент становлення Абсолютного Духу – де політика є кристалізацією Синтезу. І, відповідно, політична історія є рухом Духу, щоб стати Абсолютним.

Велич Геґеля полягає в тому, що він пояснив німцям, що вся світова історія є лише прелюдією до створення Великої Німеччини як становлення Абсолютного Духу. 

Бо саме тоді вирішувалася доля німців, які після ліквідації Священної Римської імперії в 1806 році не мали єдиної держави. Німці були, але замість Німеччини існувало 34 німецькі держави та 4 вільних міста.

Епоха, що прийшла на зміну наполеонівським війнам – т. зв. «Бідермейер», відводила «бравих панів Мейерів» від цієї проблеми та занурювала в пошуки маленьких радощів серед сім’ї та в колі друзів біля власних будиночків з червоною черепицею, повитих плющем. (Найкраще той період відображений в творчості К. Шпіцвеґа). «Глупих Міхелів» в Європі просто жаліли. Тому в німецьких філософів стояло завдання розворушити це філістерське болото та спрямувати німців об’єднатися в ім’я Німеччини, відклавши всі інші цілі. І Геґелю це вдалося.

Бо він вірив: буде велика філософія – буде велика держава. Висновки робимо самі.

*****

Від «дикості» до «цивілізації»

«Стародавнє суспільство або дослідження ліній людського прогресу від дикості через варварство до цивілізації» – книга американського антрополога, етнографа та соціолога Льюїса Генрі Моргана ( 1818-1881 рр.).

В ній Морган визначає «цивілізацію» як стадію, в яку вступає людство після стадії «варварства», яке зі свого боку змінює собою стадію «дикості».

За Морганом, «дикість» характеризує племена, що займаються збиранням та примітивними видами полювання.

«Варварство» – племена зайняті найпростішими видами сільського господарства та скотарства – без чіткого поділу праці та розвитку соціально-політичних інститутів.

А «цивілізація» вже знаменує собою стадію появи письма, соціально-політичних інститутів, міст, ремесл, технологічних удосконалень, розшарування суспільства на класи, появу розвинених релігійних систем.

Навіть найшвидший огляд значення термінів «дикість-варварство-цивілізація» показує, що в ньому ми маємо справу з концептами епохи Просвітництва (прогресизму та історицизму) в їхній некритичній стадії.

Адже віра у поступальний розвиток історії («теорія прогресу») та односпрямований характер універсального шляху людства за загальною логікою розвитку від дикості до цивілізації була характерною рисою ХІХ століття.

До речі, таке тлумачення цивілізації цілком прийняли марксисти, вписавши її у свою теорію зміни економічних формацій. Робота Моргана «Стародавнє суспільство» була покладена в основу одної з базових марксистських праць – книги Ф. Енгельса «Походження родини, приватної власності та держави».

Але вже в ХХ столітті ці аксіоми історичного оптимізму, універсалізму та історицизму постали під сумнівом – виявляється, що на працю розуму якраз найбільш суттєво впливає несвідоме (міфи, архетипи, етнотравми та ін.).

І хоча зовні здається, що шлях людини прямо веде від полону несвідомого до царства розуму (це і є прогрес та зміст історії), насправді з’ясовується, що несвідоме виявляється набагато сильнішим, і, як і раніше, багато в чому визначає роботу розуму.

За К. Юнґом, свідомість людей є змінною («сучасною»), а позасвідоме завжди залишається незмінним та самототожнім («архетипом»).

Відповідно зміна раціональності, соціальних моделей чи культурних кліше зачіпає лише поверховий рівень людської думки, глибинні архетипи ж завжди залишаються незмінними. 

Тому об’єктивна реальність архетипів є незрівнянно більш сталою, ніж структури людської свідомості, і ключ до свідомості завжди лежить в сфері позасвідомого, а не навпаки.

Отже, сьогодні ми говоримо про «цивілізацію», яка приходить не замість і після «дикості» та «варварства», а продовжує разом з ними співіснувати.

У такому розумінні «цивілізація» не знімає «дикість» і «варварство», долаючи їх, а й сама будується саме на «диких» та «варварських» засадах, які просто переходять у область несвідомого.

Але вони від цього не лише нікуди не зникають, а навпаки набувають над людством необмежену владу – оскільки вважаються «подоланими» і «неіснуючими».

Відповідно претензії на подолання колишніх фаз – омана, а насправді сьогоднішні «цивілізовані» люди просто на іншому рівні повторюють архетипи поведінки та ціннісні системи «дикунів».

Цим і пояснюється та разюча різниця між претензіями людського розуму на гармонійне, мирне й освічене існування під покровом прогресу і розвитку та історичною практикою життя народів і суспільств, повною воєн, насильства, жорстокості, геноциду цілих рас та народів, розгулу збочень та психічних розладів, що постійно посилюються.

І сьогоднішній час не просто не виняток, а вершина загострення.

*****

Перший «лівак»

Мабуть, першим ліваком у світі був Дамаст на прізвисько Прокруст.

Його «програма» була дуже простою – він хотів, щоб усі були рівні.

Згідно з Діодором Сицілійським, він «примушував подорожніх, що проходили повз, лягати на якесь ложе, після чого тим, чиї тіла виявлялися довшими, він відсікав виступаючі частини, а тим, чиї тіла виявлялися коротшими, розтягував їх».

У результаті всі ставали «рівними»!

Правда, чомусь це не додавало їм щастя, але Прокруст цим не переймався. Поки йому не зустрівся Тесей, який зрівняв Прокруста з ложем, точнісінько як той обходився зі своїми подорожніми, і тим самим його погубив.

Але цікаве те, що Прокруст і не прагнув «зрівняти» себе з іншими, як і не поспішають сьогоднішні ліваки дотримуватися тих переконань, які активно нав’язують іншим.

P.S. Як влучно зауважив Ернст Юнґер у своєму романі «Емесвіль»: «Дух світу іноді, здається, перетворюється на жахливого Прокруста… ось куратор прочитав Руссо і почав застосовувати рівність на практиці; він відрубав голови».