Хрещення Русі
28 липня Україна святкує 1034 роки з дня хрещення. Вибрана дата повинна стати сакральною, що добре для майбутнього нашої держави, але, мабуть, не зайве буде сказати, що задовго до цього на Русі було досить багато хрещених людей. Цей факт заперечує радянська історіографія, але це підтверджується численними закордонними джерелами. Абсолютно не було такого, як гласить радянська історіографія, що князь Володимир Великий зібрав дрімучих язичників, витряхнувши їх з їхніх лісів і халуп, і примусив насильно хреститися – це все вигадки, згадуваної вище радянської історіографії. Насправді все відбувалося культурно і цивілізовано.
Найпершим поширювати християнську віру на території Русі почав апостол Андрій Первозванний в середині 1 століття. Він благословив гори, де стоїть Київ, поставив хрест на місці нинішнього Андріївського собору, і віщував місту, яке тут стоятиме, торжество християнської віри і дуже щасливе майбутнє.
Другим легендарно відомим місіонером на землях Русі був учень апостола Петра Папа Римський Климент 1, який тут і зазнав своєї мученицької смерті.
Далі тут виникає Скіфська єпархія, яка проіснувала аж до 9 століття. Варто зазначити, що Скіфська єпархія існувала на території Одеської та Миколаївської областей, не зачіпаючи зон власне Києва.
А так, взагалі-то про хрещення часів Русі згадується ще хрещення часів Аскольда і Діра, яке відбулося приблизно у 860 році. Також княгиня Ольга була хрещеною ще у Візантії в 955 році. За часів її сина князя Святослава християнам прийшов аврал, адже, за словами очевидців, він визнавав тільки релігію предків, проте й християнам не робив ніякого утиску, вважаючи, що всі релігії, як пальці на одній руці – кожна веде до Бога. Щодо його сина Володимира, то він спочатку створив пантеон язичницьких богів, але потім розчарувався в ньому, переконавшись у тому, що ці речі не зміцнюють його владу, а навпаки – роз’єднують її. І саме він прийняв християнство як єдину для всіх релігію Русі. Типу як Бог один на небі, так і князь один в цілій державі.
Це привело як до значних культурних досягнень, так і до намагань московитів вкрасти наші культурні досягнення. Є такий анекдот:
«Говорять, одним словом, московит і українець. І українець каже:
– От як князь Олег висадився на березі Дніпра, в нього москалі вкрали меч. Протест москаля:
– Та нас тоді й ще не було!
– Ото ж бо й воно, що вас ще тоді не було».
У ті часи, коли Україна семимильними кроками увірвалась в європейську цивілізацію, на московії були непрохідні болота та хащі, лиш де-не-де квакали поодинокі жаби. Для порівняння, перша метрополія в московії з’явилася аж 1325 року.
А ми ще стогнемо, що світ нас не визнає – на це хочеться відповісти словами видатного сина українського народу патріарха Мстислава: «Діти, ні Україна, ні церква Українська нікому не потрібна, крім нас самих. Кажете, світ нас не визнає? І не визнає доти, доки ми самі себе не визнаємо. Зрозумійте це».
Українська Церква стояла біля джерел нашої незалежності, сьогодні вона перебуває в авангарді визвольної боротьби нашого народу. Її значення важко переоцінити. Тож пишаймося її досягненнями, і нарешті визнаймо самих себе. І тоді ми справді пронесемо крізь віки нашу безсмертну культуру і нашу духовність. Слава Україні!