Йдемо сюди, коли на серці радість, йдемо сюди, коли на серці біль…

Минула недільна днина була особливою в українській околиці Чикаго, адже тут відзначали подвійне свято – 55-ліття утворення греко-католицької парафії святих Володимира і Ольги та 50-ліття освячення престолу і першої Божественної літургії у новозбудованому храмі.

Коли людина спрагла пити, вона шукає джерело із чистою прохолодною водою. Коли людина потребує духовного наповнення, вона іде до храму. Так, розмовляти з Богом можна будь-де, однак у стінах церкви панує така аура, у якій ти відчуваєш особливе єднання зі Всевишнім. Тому відкриваєш Йому свою душу. І тоді, коли радісно, і тоді, коли щем на душі чи біль. Бо Він, як мудрий батько, вислухає, порадить і розрадить, навчить, допоможе, виведе на істинний путь, наповнить любов’ю, добром і миром.

Дорога до Бога, дорога до храму завжди була важливою для українців, на долю яких, попри особисті, випадало й чимало спільних історичних випробувань. Коли сталося так, що десяткам, сотням, тисячам довелося в минулому столітті покидати батьківську землю, то в еміграції вони практично одночасно шукали роботу, як джерело вирішення матеріальних необхідностей, і свою церкву – як джерело духовного зцілення, як частинку України в чужих далеких краях.

З таких високих духовних потребностей і народилася в Чикаго парафія святих Володимира і Ольги, а в центрі українського села постав чудовий собор, що їх благословив на життя Блаженніший Патріарх Йосиф Сліпий. Справді грандіозний на ті роки проект споруди, численні кошти, самовіддана багаторічна праця… Але емігранти знали, розуміли, усвідомлювали: те, що вони роблять, – то не лишень для їхнього покоління, але й для дітей і онуків, яким церква слугуватиме місцем спільної молитви, допоможе не забувати своє коріння, шанувати свій родовід, берегти національну й історичну пам’ять. 

Упродовж п’яти років, поки церква будувалася, греко-католики новоствореної парафії відправляли свої Богослужіння, за домовленістю отців, у приміщенні православного Катедрального собору святого князя Володимира, а до власної домівки перейшли на свято Покрови 14 жовтня 1973 року. 

Звичайно, церква не одразу мала такий вигляд, як сьогодні. З часом над головним входом тут було відкрито мозаїчне панно Хрещення України-Русі. Упродовж років храм розписували, виготовляли іконостас, вітражі. У 1988 році відкрили приміщення Українського культурного осередку,  пам’ятники тисячоліттю хрещення України, святому князю Володимиру і святій княгині Ользі. У 2009 році біля собору відкрито й освячено пам’ятник його засновнику Йосифу Сліпому. І хоч таких кроків можна назвати багато, однак є те єдине, що було у храмі від його перших днів і залишається сьогодні, – це дух любові і щирої віри, якими наповнюються усі, хто переступає поріг святої споруди, поспішаючи на розмову з Богом.

 Зважаючи на новий календар відзначення свят, 50-ліття свого собору його парафіяни і прихожани святкували цьогоріч також на Покрову, однак уже 1 жовтня. Архиєрейську Божественну літургію очолив Преосвященний владика Венедикт Алексійчук, якого при вході до храму зустрічали запашним українським короваєм. У своєму слові до парафіян владика Венедикт привітав усіх з ювілеями, які відзначаються, і говорив про важливість віри у житті людини, про необхідність і уміння довірятися Богові у всяких моментах нашого життя. А отець-диякон Ростислав Смик зачитав привітальне слово для отців, для парафіян і прихожан храму від Глави УГКЦ Святішого Патріарха Святослава Шевчука. 

Продовжилися ювілейні заходи святочним бенкетом в Українському культурному осередку. Його розпочали внесенням прапорів і виконанням головних державних пісень України та Америки. Настоятель собору святих Володимира і Ольги отець Крилошанин Олег Кривокульський, зворушливо назвавши церковну громаду маленькою Україною в діаспорі, подякував присутнім за участь у святкуваннях, привітав парафіян, гостей, священиків з інших церков Чикаго, багато з яких по приїзді до Америки починали свою працю саме у цьому соборі. Виступила з привітальним словом і перша радна парафіяльної ради Христя Верещак, запропонувавши запалити свічки пам’яті у трисвічнику: першу – в пам’ять про померлих душпастирів парафії, основоположників, будівничих і парафіян; другу, якраз у День захисника, – за всіх синів і дочок України, які віддали своє життя, захищаючи свою державу і свій народ, чиєю кров’ю скроплена українська земля; третю – в пам’ять про замученого і вбитого у різні роки руками одвічного ворога – росії – нашого греко-католицького духовенства, в пам’ять про жертви Голодомору-Геноциду, в пам’ять про усі жертви нашої новітньої історії, в яку чорною сторінкою вписалася війна, і сьогодні на рідній землі гинуть невинні люди. 

Хвилина мовчання. Думки. Молитва. Відчуття родини. Такою була емоційна канва свята, бо церква – то справді те місце, де ми почуваємося однією сім’єю, де усі ми є Божими дітьми.

А на великому екрані демонструвалася фотопрезентація «Наш храм – наш дім», підготовлена Мартою Козбур, численні фотографії якої засвідчували 50-річну історію храму від початків його побудови і до наших днів. Люди, події, фрагменти ділових і святкових зустрічей, поважні гості парафії, священики, які в той чи інший час призначались на службу в храмі, участь у прощах по святих місцях, діяльність прицерковних організацій – кожне фото є сьогодні неймовірно цінною пам’яткою про пережитих п’ять десятиліть.

Теплими спогадами про це поділилася і Марта Фаріон, яку представили як дитину парафії, адже її батько на самому початку і потім упродовж різних років був тут першим радним і багато розмов та подій відбувалися на її очах. «Думаю, що спорудженням цього храму українські емігранти хотіли загоїти ті болючі рани, які мали на душі, покинувши рідну землю, а дехто і своїх батьків, – говорила промовиця. – Тому поклін і повага тим, хто зводив храм, тим, хто опікується ним сьогодні. Думаю, основоположники нашої парафії дивляться на нас із неба і радіють, що ми зберігаємо тут Україну».

Говорили про це на святі і його гості – отець Іван Лимар із православної катедри святого князя Володимира, отець Ярослав Мендюк із церкви Непорочного Зачаття Діви Марії (містечко Палатайн), представники  кредитівки «Самопоміч» та фундації «Спадщина», консул Євген Дробот з Генконсульства України у Чикаго. Крім того, прозвучав перелік низки установ та організацій, які надіслали ювілярам письмові привітання. 

Про традиційний для парафії святих Володимира і Ольги щорічний фестин розповів на зустрічі Василь Ільчишин із фестинового комітету, наголосивши: цей захід завжди має благодійну складову, що є особливо важливим сьогодні, коли на нашій рідній землі точиться війна і українська діаспора долучається до допомоги Україні у боротьбі з ворогом. Тому було вирішено із зароблених на цьогорічному фестині коштів по 20 тисяч передати трьом фондам – «Help Heroes of Ukraine», «Revived Soldiers Ukraine» та «Ukrainian Womens Association of America». Ще частину коштів вирішено передати на ремонт і розбудову парафії.

Красивим жестом на святі стали квіткові привітання братчиків із Братства святого архистратига Михаїла (його головою є сьогодні Володимир Скрупський) для жінок із Сестринства Покрови Пресвятої Богородиці та їхньої очільниці Марії Березецької. 

Крім згаданих Сестринства і Братства, при соборі святих Володимира і Ольги працює більше десятка прицерковних організацій, до яких входять парафіяни різного віку, різних духовних потреб, різних талантів і уподобань. Досить згадати хоча би танцювальний колектив «Громовиця», який давно уже став візитівкою парафії і пропагує мистецтво українського танцю далеко за межами Чикаго. А, до прикладу, крамничка «Сумління» уже 45 років працює у царині благодійності: книги, одяг, предмети домашнього вжитку, біжутерія, українські сувеніри – усе це безкоштовно віддають для продажу парафіяни і прихожани церкви, будучи певними, що кожний долар від проданого буде спрямований на благодійні справи, на потреби парафії.

Потреби ці защораз виникають із плином часу. Зокрема, собор слід підтримувати у належному фізичному стані. Для активності жертводавців було вирішено організувати фонд «50/55», запустити проект «Наш храм – наш дім. Збережім» і для зацікавленості виготовити аналог мозаїчного панно, яке прикрашає вхід до храму, склавши його із пазлів: тепер кожен, хто бажає, може «викуповувати» той чи інший пазл з частинкою від загальної картини і таким чином мати собі пам’ятку про власну складену пожертву для ремонтних і реставраційних робіт у соборі. 

У всіх добрих справах на користь церкви і громади завжди поруч зі своїми парафіянами їхні духовні наставники – настоятель собору святих Володимира і Ольги отець Крилошанин Олег Кривокульський, отець Архимандрит Іван Кротець (на жаль, перебуваючи за межами Чикаго, не міг взяти участь у ювілейних святкуваннях), отець Степан Костюк, отець Роман Артимович, отець-диякон Ростислав Смик, які гідно виконують високу духовну місію, продовжуючи справу усіх тих священиків, які працювали на парафії від початку її заснування.  

Повертаючись до святкувань, додамо, що органічно доповнювали програму бенкету виступи творчих колективів. Своє мистецтво дарували ансамбль скрипалів під керівництвом Ольги Карабінович, хор «Благовість» під керівництвом Олени Новак, жіноче тріо при парафії у складі Олени Новак, Оксани Олексин і Наталі Тейлор. Одна із пісень була на вірші парафіянки Стефанії Яворської, а тоді ще й сама авторка прочитала для присутніх вірш-посвяту з нагоди ювілеїв парафії і церкви. Як завжди тепло приймали глядачі і виступ вокального гурту «Тріода», який виконав твори патріотичного змісту й українську лірику. 

Приємно, що участь у святкуваннях брали діти. Приємно і радісно, що діти приходять до церкви. Значить, є кому переймати і зміцнювати нашу віру, наші традиції, наші духовні надбання.

А двері храму відчинені завжди і для всіх. Переступайте цей поріг. Заходьте до храму. Тут висохне ваша сльоза. Тут буде почуте ваше прохання, хоч ви його і не промовите вголос. Тут полинуть до неба ваші подячні слова і думки. Тут при мерехтінні свіч ви відчуєте: Бог бачить вас, Бог чує вас, Бог любить вас. Покладайтеся на Бога. Довіряйте своє життя Богові. І по вірі вашій воздасться вам…