До відзначення 90-річчя Голодомору-геноциду 1932-1933 рр. в Україні відбувся симпозіум «Україна: країна в облозі»
Вшанування 90-річчя геноциду українців Голодомору 1932-1933 років відбулося на вихідних 15-17 вересня і включало кілька заходів. Перший захід, організований Українською фундацією геноциду Голодомору-США, розпочав вшанування 15-го вересня з симпозіумом під назвою «Україна: країна в облозі» у співпраці з Генеральним консульством України в Чикаго та Rotary International. Симпозіум здійснився у двох сесіях: 90 років після Голодомору та Наслідки російської дезінформаційної кампанії.
До доповідачів симпозіуму увійшли: третій президент України Віктор Ющенко, перша леді Катерина Ющенко, Джон Гевко, др. Вікторія Малько, Ендрю Статтафорд та др. Ольга Бертельсон. Модераторами симпозіуму були колишній міністр фінансів України Наталія Яресько та адвокат Віктор Рудь, експерт із американсько-російських відносин та з особливими інтересами, пов’язаними з Геноцидом-Голодомором. Захід відбувся в приміщенні Rotary International, Evanston, ILL.
Зі вступним словом у відеозаписі виступила Посол України в США Оксана Маркарова. Посол Маркарова підкреслила, що Голодомор був «геноцидом», не можна заперечувати, про нього ніколи не можна забувати, світ повинен знати про «злочин століття».
До дискусій та обговорень показали фільм «Голодомор» виробництва Мотрі Мельник (голова комітету освіти Фундації Українського Геноциду Голодомору).
Модератор першої сесії ексміністр Наталія Яресько задала тон читанням уривку:
«Архівні документи підтверджують свідчення тих, хто вижив (Голодомор). Не неврожай і не негода спричинили голод в Україні. Хоча хаос колективізації допоміг створити умови, що призвели до голоду, великої кількості смертей в Україні між 1932 і 1934 роками; і особливо збільшення чисельності на весні 1933 року, також не були безпосередньо спричинені колективізацією. Голод був наслідком, скоріше, насильницького вилучення їжі з домівок людей; блокпости доріг, які заважали селянам шукати роботу чи їжу; суворі правила чорних списків, нав’язані фермам і селам; обмеження бартеру та торгівлі; і жорстока пропагандистська кампанія, спрямована на те, щоб переконати українців незворушно спостерігати, як їхні сусіди вмирають від голоду» – Енн Епплбаум, «Червоний голод: війна Сталіна проти України»; Anne Applebaum, Red Famine: Stalin’s War on Ukraine (1917).
У своїх коментарях президент Ющенко поділився, що вступаючи на посаду президента, мав на меті просунути Україну на Захід, на демократію, Євросоюз і НАТО; однак це було неможливо з кількох причин. Його адміністрація потребувала скоординувати систему, яка працювала б на майбутнє та об’єднала б нарід навколо важливого питання. Народи зазвичай об’єднуються навколо національної мови, культури, церкви, території, пам’яті героїв. Президент Ющенко пропагував ідею відновлення національної пам’яті і вирішив привернути увагу до геноциду-голоду. Він наголосив, що в 1932-33 роках було вбито голодом 10 мільйонів українців.
Адміністрація Ющенка витратила значний політичний капітал, щоб порушити питання та нагадати народу України про важливість пам’яті та розуміння Голодомору. Не всі в країні були готові озиратися назад, і, звичайно, росія використовувала всі свої способи, щоб зупинити усвідомлення. Адміністрація ухвалила рішення не допускати ретельне приховування правди про Голодомор радянською пропагандистською машиною. Вирішили працювати над ширшим усвідомленням Голодомору. Створили Національний меморіал пам’яті та повернули в підручники з історії України правду про Голодомор 1932-1933 років. 28-го листопада 2006 року Верховна Рада офіційно визнала Голодомор 1932-1933 років актом геноциду українського народу та визнання незаконними як публічного заперечення Голодомору, так і публічного заперечення Голокосту. Президент Ющенко підписав закон.
Перша Леді Катерина Ющенко розповіла, що один із найяскравіших та найжахливіших спогадів свого дитинства були розповіді своїх батьків про пережитий Голодомор на Харківщині – про маленьку сестру свого батька Катерину, яка сильно захворіла під час Голоду та невдовзі маленькою померла; і про іншу сестру Клавдію, яка зникла у ті страшні голодні часи – на честь яких батьки назвали її. Мамина родина не пережила страшний Голод.
Перша Леді Ющенко поділилася, що в 1990-х роках Ющенки взялися до продовження справи донесення правди про Голодомор українцям в Україні. Президент Ющенко створив Міжнародний благодійний фонд «Україна 3000» у 2001 році. Діяльність Фонду спрямовує зусилля на всі сфери соціального життя України, включно з програмами і проектами у сферах історії та культури. З 2005 року Фонд «Україна 3000» (який сьогодні очолює перша леді Ющенко) видав та розповсюдив по українських бібліотеках десятки тисяч книг на тему Голодомору; а також підготували, переклали на десяток мов.
Др. Вікторія Малько служить на посаді як викладач-історик і координатор-засновник Програми вивчення Голодомору на історичному факультеті Каліфорнійського Державного Університету-відділення Фресно. Вікторія Малько нагадала присутнім:
«За останні 90 років українці в усьому світі вшановують пам’ять жертв Голодомору – за словами Рафаеля Лемкіна, “радянський геноцид – це класичний приклад викорінення не особистості, а етносу, його історії, мови та культури”. Мета вшанування пам’яті жертв, підвищення обізнаності про злочин та протидії запереченню. У справі про Голодомор винні не були притягнуті до відповідальності міжнародним кримінальним трибуналом; радянський рижим продовжував існувати».
Вікторія Малько представила нарис історичних агресій росії проти українського народу із прикладами «Геноцидних актів» за визначенням Конвенцією ООН. Вона розказала, що Др. Джеймс Е. Мейс, виконавчий директор Комісії Конгресу США з питань геноциду в Україні (1988), описав Україну як «постгеноцидне суспільство». Українці як нація зазнали величезних страждань, переживаючи всі стадії геноциду. Десять стадій геноциду зазначив Грегорі Х. Стентон; геноцид можна зупинити на будь-якій стадії. В даний час, він мав бути зупинений на переломній стадії переслідування, однак Україна опинилася ізольованою та беззахисною. Тим не менш, український нарід ніколи не відмовлявся від своєї боротьби за визволення від радянського тоталітарного гніту.
«Сьогодні російський уряд як правонаступник радянського союзу заперечує розповіді жертв, оскаржує юридичне визначення Голодомору як геноциду і переслідує науковців, які досліджують Голодомор як геноцид. Історії тих, хто пережив, розказані з їхньої власної точки зору, мають вирішальне значення для глибшого розуміння радянського тоталітарного режиму та нинішніх спроб росії реабілітувати сталінізм, переглянути минуле та заперечити Голодомор», – зазначила Вікторія Малько.
Вікторія Малько має нещодавно видану книжку – «Українська інтелігенція та геноцид: боротьба за історію, мову та культуру в 1920-х та 1930-х роках» (The Ukrainian Intelligentsia and Genocide: The Struggle for History, Language, and Culture in the 1920’s and 1930’s). У книзі описані результати досліджень др. Вікторії Малько.
Зі словом виступив Іван Гевко, генеральний секретар і головний виконавчий директор Rotary International і The Rotary Foundation. Іван Гевко зазначив, що важливо не лише вшановувати пам’ять; а також пам’ятати. Потрібно пам’ятати всі геноциди. Потрібно зрозуміти причини геноциду, щоб він ніколи не повторився! Геноциди трапляються через дезінформацію про те, що таке демократія, вільне суспільство та вільна преса. У реальному часі українська нація вимагає вільного суспільства. Українці знають з досвіду, що це таке російська агресія, українці є стійкими у своєму прагненні до свободи. Україні потрібно виграти війну. Війна має бути рішучою і значною. Російське суспільство має бути змушене задуматися про те, «що змусило їх (як росіян) випустити такі жахи на Україну?».
Друга сесія була зосереджена на впливі російської дезінформаційної кампанії на історичні події, починаючи з 1932-1933 років, особливо ті, що пов’язані з Голодомором. Модератором був Віктор Рудь – 40 років займався юридичною практикою та був спеціальним радником члена делегації США на Мадридській Оглядовій конференції з безпеки та співпраці в Європі. До розпаду радянського союзу, він представляв на Заході радянських дисидентів, яких переслідував КДБ.
Ендрю Статтафорд, редактор National Review, є еклектичним письменником, який також писав про Голодомор, представив короткий огляд попередніх геноцидів в Україні до Голодомору 1932-1933 років. Нагадав усім, що за останні 150 років поточна війна з росією – це 24 напад росії на Україну!
Він представив нарис з прикладами «геноцидних актів» за визначенням Конвенцією ООН. Всі приписуються до Голодомору: людей, які чинили опір, вбивали розстрілом або голодом; всім жертвам Голодомору, як померлим, так і тим, хто вижив, були завдані величезні тілесні та психічні ушкодження; штучно створювалися умови життя, розраховані на знищення українців (депортації, чорні списки, конфіскація зерна та всього їстівного, паспортний режим, заборона виїзду за продуктами, примусова праця в концтаборах, примусове переселення за межі України в російський далекий північ і сибір); усі ці заходи перешкоджали народженню всередині української національної групи; і дітей примусово відлучали від батьків (розкуркулювали, депортували, страчували) і поміщали в державні дитячі будинки, де вони виховувалися в комуністичній ідеології та вірності до колоніального режиму.
У СРСР, пояснив Статтафорд, масова смерть від голоду ретельно приховувався. У 1932-1933 роках кремль заборонив записувати причину смерті людей. Було заборонено фіксувати кількість померлих від голоду. Смерть у 1932-1933 рр. записували як «від тифу», «виснаження» чи «похилого віку». Сьогодні виявлені таємні списки деяких сільських рад зі списком загиблих, дослідники підрахували, що мільйони померли від голоду, серед них понад 4 мільйони дітей. СРСР застосовував політику дезінформації про масовий голод. Правда не була б відома, якби не дипломати та посли в росії, які були свідками; також такі люди як Гарет Джонс – журналіст, який уперше заявив про масовий голод в СРСР (1932-1933), зокрема про Голодомор. Він завершив свій виступ запитанням, закликаючи всіх замислитись над питанням – чи справді світ не знав, чи світ вирішив не знати про Голодомор?
Статтафорд зазначив, що росія хотіла розчавити Україну задовго до Голодомору, і для того, щоб зрозуміти нинішню війну проти України, потрібно розуміти, що це «голод». Він широко досліджував російську історію та Голодомор. Для росії важливими були три задокументовані закони для початку сучасної війни проти України та втілити думки щодо російської політики: Міжвідомча комісія (2001); Федеральний закон про екстремізм (2002); Резолюція про заперечення Голодомору (2016); Закон про іноземний вплив (2022). Замовчування та заперечення сприяли продовженню геноциду та увічненню геноциду сьогодні.
Др. Ольга Бертелсен, професор на Факультеті Правосуддя та соціальних досліджень Університету Тіффіна, штат Огайо, має особливий інтерес до української та російської історії та розвідки. Її дослідження зосереджені на політичному насильстві, біотероризмі, таємних діях, контррозвідці; а також національній і глобальній безпеці США. Її наукова діяльність ґрунтується на емпіричних та архівних дослідженнях, які вона проводить у США та Європі, включно з архівами колишнього КДБ.
Обговорення Ольги Бертельсен було зосереджене на кількох аспектах російських кампаній з дезінформації щодо України. Її основним аргументом було те, що російська політика пам’яті та дезінформація у сфері історії сприяють і підтримують військові рішення в Україні та в інших місцях, де люди намагаються підкорити та знищити російські імперські наративи та сценарії розвитку, яким віддає перевагу російська політична еліта. Одним із найпомітніших аспектів російських кампаній з дезінформації було активне заперечення росією насильницьких злочинів, скоєних проти мирного населення та суверенних держав, таких як Україна. Ця тактика в поєднанні з політикою замовчування альтернативних історичних наративів, є одним із найважливіших підстав геноциду. Такий підхід створює простір, де громадська обізнаність про державне насильство росії відсутня або прихована, що ще більше провокує та посилює насильство, кульмінацією якого є масові вбивства, репресії та голодомор, як це сталося в Україні в 1932-1933 роках.
Ольга Бертельсен зазначила, що росія використовує два підходи (легальний і таємний) для ідеологічного підриву іноземних держав і приховування правди про радянські геноциди та злочини росії проти людства. «Практики радянського геноциду приховують підставні організації ФСБ на Заході, завдання яких полягає в тому, щоб залучати західних вчених, сприйнятливих до російських міфів, і використовувати їх як пропагандистів і прихильників наративів, що походять із кремля. росія вербує західних науковців як своїх агентів впливу за допомогою освітнього обміну, культурної дипломатії та усної і письмової дезінформації, яка поширюється серед науковців», – підкреслила Ольга Бертелсен.
Можна прочитати для додаткових пояснень останні публікації Ольги Бертельсен, які розглядають російські таємні операції в американських наукових колах і російські кампанії з дезінформації – особливо видані книги «російські активні заходи» (Russian Active Measures: Yesterday, Today, Tomorrow, Columbia University Press, 2021) та «російські фронтові організації та західна академіа» (Russian Front Organizations and Western Academia, Columbia University Press, 2023).
Із заключним словом виступив Микола Кочерга – голова Фундації Українського Геноциду Голодомору. Він подякував Rotary International і Джону Гевко за уживання приміщення для проведення симпозіуму; всім, хто виступив зі словом та дискусією; всім, хто відвідав захід. Він висловив необхідність акцентувати увагу на значенні геноциду та пропагувати цю концепцію, щоб таких геноцидів не допустити в майбутньому!
Про авторів: Марія Коркач-Грошко та Марійка Слобідська – члени виконавчої ради Фундації Українського Геноциду Голодомору.