Як парость виноградної лози
УКРАЇНСЬКА... «ДЕДЛАЙН»!
Живемо на зламі тисячоліть, у химерний час тектонічних змін, де події розвиваються карколомно і не кожен здатен швидко зорієнтуватися в цьому шаленому калейдоскопі... Очевидно, цей процес складний та болючий, і поруч з позитивними досягненнями невблаганні вітриська переходової доби заносять у наші національні простори чимало глобалізаційного непотребу.
Страждає від нього й рідна наша мова, за утвердження якої тривають жорстокі баталії буквально на всіх теренах країни, – страждає від бездумного засмічення чужинською, нині насамперед англійською, словесною половою.
Теперішній процес активного «мовного чортополоху» дратує й обурює насамперед тому, що «буяє» не в умовах клятої неволі, нашестя «завойовників-заброд», які ґвалтували нас тюркізмами, полонізмами, германізмами, русизмами, радянізмами, а в часи Незалежності і навіть освячений благими намірами: йдемо ж бо в Європу, це наш цивілізаційний вибір!
Так, але водночас чи маємо жертвувати національними діамантами? А українська мова якраз таким і є, це визнав увесь цивілізований світ.
І, певен, визнаючи милозвучність і багатство мови українців, цей світ не робив скидки на нашу плюндровану кайданами і колючим дротом історію.
Видно, ще з юних літ мала українська мова дивовижне щеплення від чужоземної зайвини і приймала у свою душу здебільшого лише перли, що органічно уживалися з її генетичним кодом.
«Ой вигострю товариша, суну за халяву...» – це Тарас Шевченко, а «товариш» – походження має тюркське. Та, ба, став щирим українцем!
Так, натиск був нахабний і зухвалий. Що мова не могла відкинути одразу, те згодом відсіювало невблаганне сито часу. І в цьому проклятому впродовж віків ярмі наша «мелодійна і солов’їна» не мала спокійного сну, не могла собі дозволити послаблення й на хвилину. Була тим їжаком, який щомиті мусить боронити себе колючками, черепахою, яка не мала права скинути важкого захисного панцира...
Та прийшла довгождана пора! Ми – вільні! Але, о парадокс, мова наша рідна в умовах цілковитої свободи взялася раптом без особливого розбору, спрагло, наче бальзам, ковтати чергову блекоту – на кшталт всіляких «екшен» та «промоушен»...
До вищезгаданих «...ізмів-...измів» з «часів журби» тепер уже додаються нові – англіцизми, американізми.
Таке враження, що «колисково-колоскова», віками стоячи на варті власного самозахисту, нині необачно скинула панцир, прибрала колючки...
Ні-ні, я не проти запозичень і чудово розумію, що вони, в розумних межах, не те що не шкідливі, а вкрай потрібні мові, аби йти в ногу з часом, поспівати за процесами – соціально-економічними, політичними, культурними, науково-технічними... І, звісно, не потрібно кожного разу винаходити велосипед, коли його хтось придумав. Ані «комп’ютер», «мобілку», «євро»...
Переконаний, що й мовне українське сито рано чи пізно запрацює на повну силу своєї потуги, й англійсько-американські «промоушени», нині такі модні, стануть щонайменше «промоціями». Адже такого типу слова уже успішно пересіяні ним – на «акції», «реляції», «візії», «протекції»...
Зрештою, нашому мовному ситові не вперше братися до такої пильної роботи. Адже дало собі раду з полонізмами, які колись замахувалися на 15 відсотків українського словникового запасу. Подейкують, що нині цей показник зріднув удесятеро! А те, що залишилося, – «хлопець», «поєдинок», «застава», «ліжко», «підлога», «хвороба» тощо, – ідеально приноровилося й давно нікого не дратує, навпаки – збагачує, прикрашає нашу мову.
Я би взагалі назвав українське мовне сито ліберальним і толерантним. Так воно, зокрема, ставиться й до історизмів, і до діалектизмів, і до екзотизмів...
Але ж ми не можемо, не маємо права покинути цей чутливий, болісний процес на самоплив, мовчки терплячи засмічення невмотивоване. І вимоги тут ніби очевидні. Їх сформулювали фахівці, й у всесвітній павутині вони доступні кожному, хто розжився на той самий «комп’ютер».
Слово-чужинець має право заходити на наше мовне поле лише у певних строгих випадках: коли для нього нема українського відповідника; коли влучно поглинає наш довший зворот чи «кристалізує» більш розмитий термін (напр.: clearing – укр. кліринг – система безготівкових розрахунків, що ґрунтується на зарахуванні банками взаємних платіжних вимог сторін; factoring – укр. факторинг – різновид торговельно-комісійної операції, поєднаної з кредитуванням оборотного капіталу клієнта)...
Ті ж фахівці поділили уже запозичені терміни на кілька типів. Є серед них давні, які прижилися («комбайн», «бульдозер», «грейдер», «партнер»). Є такі, що вийшли за межі професійного вжитку й стали загальними («супермаркет», «спонсор»). А є – варваризми типу всіляких там «дисперсій», «ажіо» та «левериджів». І двійники, коли термін запозичується для поняття, що вже існує – «дайджест» – «огляд», «дисконт» – «знижка», «бренд» – «марка»... Ось із цими двома останніми маємо бути найбільш обережними.
Уникаю категоричності, бо, очевидно, що запозичення – матерія тонка, чутлива. І кожен «холдинг» та «лізинг» слід сім разів відміряти, аби не мати вигляд ретрограду, не нашкодити. Хоча... Той самий «комп’ютер» у чехів – «почітач»! Сміливий і вдалий приклад, коли своє може бути і модним, і престижним!
Дехто пов’язує появу англіцизмів, особливо американізмів, з тенденцією до економії мовних засобів, спрощення. Воно й справді – час такий, а ще – мода із Заходу, тож колишнього нападника київського «Динамо» Андрія Шевченка футбольним фанатам (звиняйте, фанам) зручніше наректи Шевою, а колишнього воротаря цієї команди Сашка Шовковського – «СаШо»... Що ж, не будемо відбирати у молоді право на моду, яку активно підігрівають сучасні теле- та радіокоментатори, спортивні журналісти. Але... Але...
Якщо прямуємо до Європи, то берімо від неї кращий досвід, зокрема Франції, Польщі, Чехії, країн Балтії, де цілеспрямовано ведуть боротьбу з англомовною експансією – у тих самих засобах масової інформації, терміносистемах... Класичним прикладом є заборона міністерства культури Франції використовувати в офіційних документах без потреби іноземні терміни, зокрема англіцизм «е-mail», якому відповідає «courier еlеctronique» («електронна пошта»).
Очевидно, що там паралельно намагаються розвивати власну термінологію, творячи для цього цілі інститути.
Звісно, й ми не сироти.
І досвід маємо – у 20-30-х роках минулого століття пережили хвилю українізації, – мови загалом і термінів зокрема. Не все там було ідеальним, та благородним видався сам порив у нелегких умовах червоного тоталітаризму.
І вміємо – у «Львівській Політехніці» ще з кінця 90-х працюють над українізацією науково-технічних термінів.
Це те, що на поверхні, під руками. Переконаний, далеко не все, і люди більш обізнані у мовній царині легко продовжать перелік світлих звершень.
Та певен, що окремих ініціатив та ентузіастів тут замало. Справу маємо ставити на методичну основу, яка під силу спеціальним мовознавчим комісіям, академіям.
Непочатий край роботи у медицині, де жахливі перекоси з латинізмами, і приписи лікарів всуціль натхненні майже містичною таємничістю. Очевидна наша відсталість, з вини совдепії, в науково-технічній термінології, майже до тла зрусифікованій, що нині намагається наверстати упущене за допомогою іншої крайності – англо-американізації.
«Есемески», «сідіроми», «процесори» перестають нам різати вуха так само, як раніше «шлаки» («жужіль»), «пробіли» («прогалина»), «штукатурка» («тиньк»), «ящик» («скринька»)... Якщо й надалі не шукатимемо для «гелікоптерів» своїх «гвинтокрилів», то за якийсь час опинимося в чужомовній трясовині...
Бідою української мови є засилля іншомовної лексики через рекламу і, відповідно, засоби масової інформації. Відомо, що реклама має на меті заманювати, спокушати покупців, нерідко маскуючи звичайні речі, що часто могли би мати й українську назву. Наприклад, «спрей» («розбризкувач»), «фастфуд» («швидка їжа»), «кетчуп» («томатний соус»), «фреш» («прохолодний напій»)...
Та, ба, маскуємо не лише товар, а й замовних убивць, нарікаючи їх «кілерами». Готівка для нас – «кеш», стоянка – «паркінг», підліток – «тінейджер»...
Таки правда, «комплекс Проні Прокопівни» з нас, учорашніх «гомосовєтікус», вивітрюється важко. Мають рацію соціолінгвісти, що цей комплекс меншовартості змушує нас написати «дедлайн» замість «реченець», «ґуд лак» замість «щасти»...
Та комплекс меншовартості ходить за людьми літніми. А молодь... У них тренер – коучер, прихильник – фоловер, невдаха – лузер, подія – івент, пожертва – донат, допис – пост, справа – кейс, повага – респект, мода – тренд, розголос – хайп... І не
відаєш – «лайкати» це все чи «банити», чи займатися «вордінгом», себто редагувати...
Отже, вчимося в «коледжах», їмо «тости», «бургери», ходимо в «котоні»... Нам «класно», нам «кльово»... Мовчки кліпаємо очками на всілякі там «кліпи»! «Круто»!
І «плеєр» назвати програвачем – зась! Та ви шо, «тіпа»? Можуть обізвати «лохом», а то й – «лошарою»...