Польська зброя для росії

Польща, мабуть, за кількістю жертв менше постраждала від росіян, ніж українці, проте внаслідок чотирьох поділів втратила значно більше території. І чомусь краще пам’ятає уроки історії.

Ніхто не вірив, що Україна зупинить росію. Після нападу рф на український півострів Крим у Польщі переглянули національну стратегію захисту власної території. Не виключено, на польську безпекову думку вплинула й ситуація, коли гаранти України за Будапештським меморандумом, коли стало гаряче, як в’юни на сковороді, почали шукати порятунок від ганьби в перекладі окремих слів меморандуму, й знайшли, що то, виявляється, були не «гарантії», а лише «запевнення». У принципі, у Договорі про Північноатлантичний альянс, якщо сильно не хотіти воювати за когось, можна знайти сотню причин, чому це робити не обов’язково, – була б політична воля. «Консультації» можуть тривати вічно, оскільки Будапешт заблокує «консенсус» у НАТО на користь рф. Ну, хто ще сумнівається? Росіяни вчили «Іліаду» Гомера й знали про Троянського коня. А хвалена й «основна» 5 стаття Договору має лише політичний характер – для її повноцінної «воєнної» реалізації, крім заздалегідь проваленого консенсусу, потрібні схвалення парламентів і урядів країн-членів (членкинь).

Тобто, як з’ясувалося, безпека країни залежатиме лише від власних можливостей та наявності союзників, де парламенти й уряди миттєво ухвалять рішення про вступ у війну з тим, хто на вас напав. Таке розуміння сьогоднішніх планетарних реалій спонукає держави з властивим почуттям безпеки посилено озброюватися й, попри членство в будь-яких оборонних та інших організаціях, шукати серед потенційних союзників тих, кому довіряєш, кому віриш і з ким сам ладен стати до бою за свої або його інтереси. Десь так наразі виглядає ситуація з Польщею та її відносинами зі Сполученими Штатами.

Після нападу рф на Україну в 2014-му стало зрозуміло, що «гарантії», як у Попелюшки, опівночі можуть перетворитися в «запевнення», а «консультації» – це зовсім не спосіб зупинки агресора, а, радше, провокування його на агресію. У РП було створено новий, п’ятий, вид збройних сил – Війська територіальної оборони. Фактично, це паралельна з армією структура, яка навіть має право самостійно закупляти зброю й зобов’язана захищати край у разі його окупації, або вести військові дії в інших випадках, передбачених переважно закритими нормативно-правовими документами. «Злі язици» навіть подейкували, що ВТО як одне із завдань може мати захід на прикордонну територію сусідньої держави, у разі агресії проти неї, аби вести там партизанську війну й не допускати нападу агресора на Польщу. 53 тисячі, 17 бригад, озброєних переважно легкою зброєю, яка не потребує вирішення логістичних проблем при пересуванні.

Водночас головна увага РП все ж приділяється зміцненню основних видів збройних сил. Так, уряд Польщі підписав угоду з Вашингтоном щодо купівлі у США 250 сучасних танків М1А2 Abrams на суму 4 млрд доларів. Польща замовила у США 32 найсучасніші американські винищувачі F-35 на 4,6 млрд доларів. Символічно, 11 вересня міністр оборони РП Маріуш Блащак затвердив рамкову угоду про придбання компонентів для 486 пускових установок M142 HIMARS. Тепер разом із уже замовленими установками армія Польщі матиме на озброєнні понад 500 пускових установок HIMARS. (В Україні на озброєнні зараз перебуває лише 40 таких одиниць техніки).

Отже, як і в Середні віки та в епоху Відродження, матимемо на західному кордоні велику могутню військом державу, у якої є ще могутніший надійний союзник. Те, як Польща по-рідному розкрила двері для українських громадян, що тікали від війни з росією, багато про що каже. І це – не домисли, а факти і статистика.

У цьому контексті згадалася одна з найважливіших подій в історії України й цілої Центральної Європи: битва 1362 року на півдні Київщини, коли литовсько-українське військо на чолі з «литовсько-руським» князем Ольгердом завдало нищівної поразки пращурам теперішніх росіян: орду було розгромлено, й, фактично, викреслено з історії як суб’єкта. Участь у битві з боку Литви й України брали народи, які належали до спільної Литовсько-польсько-українсько-білоруської держави.

За законами Орди

Копати ногою мертвого або радіти смерті взагалі негарно, і не лише з погляду християн. Власне, це свідчення страху, що іноді межує з істерикою, невпевненості й інфантилізму. Десь так хтось радів, що «путін – хворий і ось-ось помре», а тоді вже, мовляв, настане мир. Явище з тієї ж парадигми, що й «міст сам впаде» і «Крим сам повернеться». Безвідповідальність, страх і лінощі. Смерть злочинця або паразита може принести полегшення середовищу. Робота ЗСУ нагадує вигнання гризунів з комори і хімічну обробку саду від різних плодожерок, щитівок і листоверток. Робота, полегшення, задоволення, але яка там радість. Інша справа, коли саме це робити: профілактувати, чи вже боротися з наслідками, коли воно погризе й понадкусює.

Якщо Кадиров помер, то про це повідомлять уже сьогодні, бо, за мусульманськими звичаями, небіжчика слід ховати якомога раніше. Максимум наступного дня. Очевидно, це пов’язано з кліматичними умовами території, де виникло мусульманство.

Смерть Кадирова нічого б не змінила в російсько-українських відносинах і не вплинула б на перебіг війни. Війна має глобальні історичні передумови, а з нами воює за «російську» ідею не одна сотня народів, які якогось дідька посоромилися власних пращурів, назвали себе росіянами й тепер хочуть поступово з «русский» стати «славянином». Крім того, це просто саранча, яка розмножується й пожирає на своєму шляху все їстівне. Вона вперлася в Тихий океан і тепер може рухатися лише на Захід (на Півдні – несприятливі умови й мало корму).

Батька Рамзана Кадирова, першого САМОпроголошеного президента Чеченської республіки, за ознаками, однією з російських силових структур було позасудово страчено з санкції в. путіна – символічно – 9 травня (2004 року). Новий кремль зачищав і підчищав російську територію для перетворення федерації на авторитарну унітарну державу, головним завданням якої було б відновлення СРСР. За оцінкою ФСБ, психологічні особливості сина страченого – Рамзана – дозволяли зліпити з нього саме те, що треба було на той час москві. Те, що син «поцілував руку вбивці» замість мстити за батька, теж багато про що говорить. За ознаками, Кадиров-молодший цілував «дону» не лише руки.

Рамзану, що невтомно публічно наголошував про свою беззастережну відданість путіну, пробачали багато. Йому пробачили грубе демонстративне порушення конституції росії (гареми, відверте перенесення клану як політичного принципу управління республікою, кримінальність). Фактичний лідер чеченської мафії отримав право фізичної розправи над громадянами на території Чечні.

Не все те подобалося в росії. У ФСБ накопичувалися образи, у армії служили ті, кому Рамзан «перерізав глотку ще в 16 років». Кадиров-молодший, як і кожен нормальний наполеон, поліз у сусідню республіку – Дагестан. У регіоні й рф, в цілому, поступово розпалювалася міжнаціональна ворожнеча.

Хтозна, що було б краще для України: аби Чечнею й далі керував хитрий, підступний, але освітньо-розумово обмежений середньовічний дикун, чи якісний сучасний політичний менеджер, який може прийти на заміну Рамзана. Це десь так само, як те, Україні пощастило, що міністром оборони в рф є тупий оленяр із однієї з російських дірок.

Відкритим навіки залишиться й питання, чи Р. Кадиров помер «сам» (якщо таки помер), чи йому допомогли після пригожинського «шухеру». Про це в рф знатиме лише невелика група осіб, насамперед путін і Бортніков. Ну, і здогадуватися зможуть ті співробітники ФСБ, які збирали й аналізували для доповіді президенту матеріали негласного технічного й оперативного контролю за Кадировим. У Орді, так історично склалося, тих, кого підозрювали в невірності хану, труїли. Ну або збивали літак.

https://t.me/Vasyl_Laptiichuk