Немов душі торкнувся яблуневий цвіт…

Я навіть не думала, що цей вечір може бути таким – чистим, наче сльоза, щирим, наче усмішка дитини, ніжним, наче твого обличчя, твоєї душі торкається яблуневий цвіт. Але саме таким зробила його вона – Заслужена артистка України Оксана Муха, яка уже не вперше завітала з концертною програмою до Чикаго. І знову лунала зі сцени українська пісня. І справді ангельський голос Оксани, її манера співу, її одкровенне спілкування з глядачами повертали до чогось такого особливого, інтимного, такого дуже-дуже близького, що мимоволі згадалася кожному рідна земля, отча хата, мамине благословення і татова наука, стежки дитинства, з яких усі ми починалися і від яких простелилася нам доля рушниками у світ широкий.  

Першою ж піснею – «Місто спить» – Оксана ніби запросила на дивовижний вальс, у якому хотілося кружляти, мріяти, кохати, віддаючись у полон найщиріших почуттів. І так було практично з усіма наступними піснями: «Ніч яка місячна», «Рідна мати моя», «Черемшина», «Ти до мене не ходи», «Два кольори», – кожна із них викликала особливі емоції, спогади і переживання. Переживання власне за долю української пісні, яку так щиро пропагує співачка на усіх можливих концертних майданчиках в Україні та далеко за її межами. Яку закликає берегти, леліяти, передавати у спадок своїм дітям і онукам, аби не загубилася нитка нашого родоводу, аби не перервалася єдність поколінь, аби збереглася національна ідентичність і державна самостійність. Бо надто багато є тих, хто хоче, щоб нас не було. Ні пісні, ні мови, ні держави, ні просто нас. 

Свідчення тому – криваві події, які відбуваються сьогодні в Україні. Про це не можна не думати. Про це не можна не говорити. Навіть на такій ліричній пісенній зустрічі. Відчувалося: Оксана Муха пропускає той біль України через власну зболілу душу. «Ти знаєш, що ти – людина. Ти знаєш про це чи ні? Усмішка твоя – єдина, Мука твоя - єдина, Очі твої – одні», – співала-молилася вона зі сцени словами поезій Василя Симоненка. Якби ж її почули ті, що прийшли убивцями на нашу землю! Вони ніби й мають подобу людини, але нутро – звіряче, варварське, спрагле вбивати, нищити, руйнувати, топтати той цвіт, який Господь створив для життя. «Бо не одного козака сира земля накрила», – відроджувала співачка піснею історичну пам’ять про віковічну боротьбу нашого народу за своє право жити. І сьогодні накриває. Не одного. І не одну. Бо знайшлися «сусіди», «брати», які нас убивають. Калічать. Руйнують долі…

Концерт, який відбувся в аудиторії храму святого Йосифа Обручника, що на Cumberland, мав доволі глибший зміст, ніж просто мистецька зустріч. Його організатором (як і всіх інших концертів, які цими днями має Оксана Муха у різних містах Америки) став благодійний фонд Revived Soldiers Ukraine. Співачка ж, зі свого боку, допомагає фонду збирати пожертви для українських захисників, які з важкими травмами, в основному із втраченими кінцівками, приїхали до Сполучених Штатів на лікування, протезування та реабілітацію. А це потребує дуже великих коштів. І тільки підтримка небайдужих, щирих серцем людей може допомогти їм повернутися до максимально можливого у їхній ситуації повноцінного життя. Власне таких людей, які й зібралися на згаданому концерті у Чикаго. Завдяки їхній фінансовій участі та фінансовим пожертвам спонсорів (як для концерту, так і для фонду взагалі), вдалося зібрати 51 тисячу доларів. Зокрема, від аукціону, який провели Оксана Муха і засновниця фонду Revived Soldiers Ukraine Ірина Ващук: знайшли своїх нових власників чудове намисто, виготовлене Анастасією Марусик, вишита сорочка Роксоляни Шимчук зі Львова, одна із картин художника Ніко Струса, які він створює на шкірі, використовуючи спеціальні авторські фарби, і навіть оформлений як пам’ятний сувенір уламок російської ракети, збитої над Івано-Франківськом у перший день війни.

За велику фінансову підтримку дякувала присутнім Ірина Ващук, яка розповіла: зараз є більше ніж 50 тисяч захисників нашої землі з різного ступеня ампутаціями. Фонд Revived Soldiers Ukraine багатьом допомагає з реабілітацією в Україні: реабілітаційний центр NEXT STEP працює в Ірпені, ще один невдовзі буде відкрито у Львові. Найважчих забирають на лікування і протезування до Америки. Цього року таких було уже 26. Кілька із них і зараз перебувають у Чикаго. І прийшли на концерт, де зал зустрічав їх стоячи: Олександра Чумака із Києва, Андрія Насаду з Прикарпаття, Дмитра Терещенка з Чернігова.

«Ми лікуємо їх, а вони лікують нас», – сказав, вітаючи присутніх, парох церкви святого Йосифа Обручника отець Микола Бурядник. І всі зрозуміли, що мав на увазі священник: лікують, налаштовуючи наші душі і серця на хвилю милосердя і добра; лікують, навчаючи не здаватися за жодних обставин. 

Вони і справді дивовижні, ці хлопці: на обличчях – такі щирі усмішки, в очах – так багато світла, у розмові – такий безмір оптимізму і жаги до життя… Але у когось із них немає ноги, а в когось і двох… І немає прощення тим, хто робить це із нашими дітьми, хто робить це із нашою Україною! Хіба ж до таких дійде, якщо запитати їх: «Ти знаєш, що ти – людина?». Аби дійшло, треба бути людиною, а не рашистським звіром.

…Глядачі підспівували услід за Оксаною Мухою майже кожну пісню. Тепло зустрічали і виступи її друзів – Заслуженої артистки України Тетяни Вахновської (концертмейстер Наталія Куриляк) та гітариста Юрія Карпенка, вихованців Ольги Допілко із вокальної студії «Оберіг». Глядачі раділи разом з Оксаною. І плакали. І молилися поетичними рядками. І наповнювалися вірою. І нагороджували оплесками співачку та воїнів-героїв. А коли наймолодший із поранених 20-річний Дмитро у парі з партнеркою, на одній нозі, відклавши милиці, затанцював танго під неймовірно мелодійну «Гуцулку Ксеню», зал вибухнув оваціями, перемішаними зі сльозами.

У такі хвилини думаєш: нас таки не здолати! Можна затоптати цвіт, можна скропити його кров’ю, та він відновиться і розквітне з новою силою. І торкнеться наших душ. Чистотою. Ніжністю. Любов’ю. А там, де є любов, там перебуває і Господь. І допомагає світлу перемогти.    

Фото Тетяни Дрожжиної.