Щоб лиш зорі падали із неба – на мирну долю, на життя…

Фестивальна пора у Чикаго триває. Ще не встигли впоратися з масою позитивних емоцій, подарованих мистецько-патріотичним святом на Cumberland, як уже запросив до себе парафіяльний фестин в українській околиці Чикаго, який традиційно організовує парафія церкви святих Володимира і Ольги.

Те, що цьогорічний фестин розпочався у день величного свята Преображення Господнього, можна назвати доволі символічним співпадінням. Цього дня на очах своїх апостолів Господь наш преобразився – Його вбрання стало сліпучо білим, а обличчя засяяло, мов сонце; однак світло божественної слави було передвістям Його воскресіння, яке станеться лишень тоді, коли Він пройде страшні випробування тортурами і смертю. Такі випробування – стражданнями, тортурами і тисячами смертей проходить сьогодні наша Україна, але ми віримо, що настане день, коли вона засяє у світлі своєї слави – вистражданої багатолітньою боротьбою,  политої кров’ю і зрошеної сльозами. Віримо, що Господь – Спас наш, спасе, врятує нас від тієї страшної біди, яка спіткала українську землю і український народ. Віримо і кожен, чим може, стараємось наблизити той день. Навіть звідси, з-за океану, долучаючись до матеріальної і фінансової допомоги Україні, її Збройним Силам, аби якнайшвидше перемогти ненависне рашистське зло.

Парафіяльний фестин, фоторепортаж з якого ми підготували до нашої газети, також був благодійним: ведучі свята отець диякон Ростислав Смик, Діана Вруська-Гофел та Місько Батяр (поза акторським образом – Михайло Мельникович) неодноразово повторювали упродовж двох днів свята, що усі виручені від фестивалю кошти будуть спрямовані на допомогу Україні. Треба сподіватися, що допомога ця буде відчутною, тому що зі своєю лептою до такої потрібної загальної справи на фестиваль прийшло багато гостей. А його організатори заздалегідь подбали про те, аби ніхто не пошкодував, що потратив свої вихідні на фестивальне дійство. Завдяки великим старанням священиків, парафіяльної ради, сестринства і братства, небайдужих парафіян, волонтерів тут було цікаво усім – від дітей і до поважного віку добродіїв та добродійок. Манили до себе апетитними ароматами святкові наїдки – вареники, голубці, деруни, чебуреки, шашлики, ковбаски, квашенина. Сувенірна продукція плавно переходила із рук продавців до рук охочих придбати коралі, вишиванки, іграшки, футболки, різноманітні подарункові вироби – практично усе з національною символікою. А троїсті музики кликали до сцени, де можна було споглядати цікаву концертну програму.

Юні і навіть зовсім маленькі танцюристи зі школи балету і народного танцю при парафії святих Володимира і Ольги, вихованці «Громовиці-ІІ» (керівник Роксана Дика-Пилипчак), школа українського танцю «Іскра» із містечка Палатайн (керівник Калина Васюнець) представили українську хореографію. Танцювальну мистецьку палітру доповнили своїми автентичними виступами колективи наших друзів із польської та литовської громад Чикаго. Чудові пісенні номери дарували присутнім чоловічий хор «Ставрос», вихованці вокальної студії «Елегія» (керівник Світлана Поляк), ансамбль бандуристок Чикаго, дует Олександра і Олени Балбосів, солісти Наталія Гладин, Софі Фрейзер, Анастасія Строкова, Заслужена артистка України, провідна солістка Львівської національної опери Тетяна Вахновська, Заслужена артистка України Квітослава Гіга, Степан Гіга-молодший, Христина Гриценко, хор осередку СУМ імені М. Павлушкова (керівник Володимир Попович), улюбленці української публіки Чикаго гурт «Тріода».  Гостру сатиру і дотепний гумор прочитав зі сцени Народний артист України Гриць Драпак. Ніжно озивалися скрипочки в руках музикантів Любомира Николина та Юлії Переходжук. Стефанія Яворська виступила із авторським віршем на тему, що хвилює усіх нас – про долю України, яка сьогодні у диму, у вогні, у кривавих сльозах. 

 До неї закликали летіти думкою, піснею, молитвою і, певна річ, допомогою отець Олег Кривокульський, Генеральний консул України у Чикаго Сергій Коледов, конгресмен Майк Квіглі. Про свою допомогу Україні і новоприбулим до Чикаго українцям говорили представники кредитної спілки «Самопоміч» та асоціації «Самопоміч» – ці фінансові установи стали генеральними спонсорами фестивалю. За що їм і всім іншим спонсорам – щира дяка від організаторів дійства та від усіх його гостей і глядачів. 

Тут же, на фестивальному майданчику, проводились аукціони з продажу раритетних лотів, переданих з України, кошти із продажу яких  збирали для уже відомих благодійних фондів «Help Heroes of Ukraine» та «Revived Soldiers Ukraine», для окремих бригад, які сьогодні боронять рідну землю. З особистим проханням допомогти зібрати гроші на придбання дрона для бригади, у якій воює їхній син, вийшли на сцену Володимир і Наталія Тимківи із Прикарпаття. Вийшли і наші бійці, які після важких поранень приїхали до Америки на протезування втрачених кінцівок. Вони – живий, промовистий приклад того, що ми не повинні заспокоюватися думкою, ніби війна – десь там, далеко від американської землі, на якій ми зараз живемо і працюємо. Не повинні зупинятися у своїх пожертвах для України і її перемоги над заклятим ворогом, який калічить наших (вони ж бо не чиїсь, вони всі – наші!) дітей, наших захисників, який калічить нашу українську долю.

…Повернуся до концертної частини фестивалю. Вдячні глядачі не шкодували своїх аплодисментів на адресу усіх її учасників. Однак можете не сумніватися, що найбільша їхня доля випала на адресу Народного артиста України Степана Гіги. Він просто-таки запалив публіку своїми хітами, які уже давно стали майже народними піснями, – «Цей сон», «Дякую тобі, дружино», «Наталі», «Золото Карпат» і, звичайно ж, – «Яворина» з її щемливим приспівом: «Я любив вас усіх, та найбільше любив  Україну…» Написана майже тридцять років тому і присвячена пам’яті  Назарія Яремчука, вона – ніби про нинішній день, ніби про кожного, кого вбиває росія на страшній війні, хто білим журавликом відлітає до райських садів. 

Туди, у високі і чисті небеса, які сьогодні наш ворог споганює своїми смертоносними снарядами, посилаючи їх на мирну українську землю. А ми… Ми мріємо про перемогу і наближаємо її, докладаючи до цього свої зусилля. Бо хочемо, дуже хочемо, аби з неба падали лиш зорі – на здійснення наших бажань, на мирну долю, на життя.