Останній День «формальної» Незалежності?

24 серпня стало сакральним днем для Українського Народу. Саме 24 серпня 1991 року Україна відновила свою Незалежність. Саме «відновлення» було написано в першому варіанті Акту проголошення Незалежності. Проте Левко Лук’яненко із групою українських патріотів були в меншості, а комуністична більшість слово «відновлення» вирізала.

Сьогоднішній День Незалежності ми вчергове відзначаємо в умовах повномасштабної війни з московією. Проте сьогоднішнє святкування є особливим. Україна підходить до свого Рубікону, за яким вирішується бути Українському Народу чи поступово розчинитись у шаленому ритмі історії.

Перш ніж пояснити це своє твердження, повернемось до часів «Горбачовської перебудови». В кінці існування «імперії зла», яку зараз так прагне відновити путін, всередині самої компартії на рівні всіх структур відбувся розкол – з приводу того, що робити далі. І політбюро, і ЦК, і КГБ, і ГРУ, і в армії срср не було одностайності в поглядах на майбутнє. Передчуття майбутніх геополітичних змін диктувало кілька можливих варіантів: 

1. Союз сильний як ніколи. Всіх неугодних – «закатати в асфальт». Нові Соловки з Магаданом. Горбачова в тюрму. Сталінською рукою навести «порядок» та гарячим залізом випалити вільнодумство.

2. Зберегти срср, але у вигляді федерації. Зробити імітацію щодо автономії республік, водночас залишивши за собою ключові важелі впливу – через міжнародні відносини, контроль всієї взаємопов’язаної економіки срср, і, само собою, через діяльність компартії та її агентури (сексотів) в усіх республіках. 

3. Розвалити срср, надати формальну незалежність, забравши при цьому всі економічні важелі в республіках в «свої» руки.

1-й сценарій провалився – силовикам, на щастя, не вдалось його реалізувати.

2-й сценарій був найбільш проблемним в реалізації, і частина народів були категорично проти нього – і вже заздалегідь почали дії проти його реалізації. 

Тому було обрано 3-ій варіант. Республіки отримали формальну незалежність. І в той же час представники українців не отримали реальної влади – всім продовжувала заправляти компартія. Через своїх «українців» з розряду Кравчука та широкі агентурні мережі. 

І, що найважливіше, починаючи з Кравчука розпочинається передача загальнонаціонального багатства у «свої» – приватні руки. Остаточно процес запускається наступним Леонідом – червоним директором Кучмою, який стає батьком українського олігархату. Такого українського, що серед нього за випадковим збігом обставин відсутні етнічні українці. 

Чужих до прихватизації найбільш ласих шматків економіки не допускали. Тільки «свої». Плюс масове безробіття та бандитські 90-ті. Так було сформовано сучасну кланово-олігархічну систему управління Україною – як дике поєднання колишніх компартійців, комсомольців та криміналу. Зерна олігархату, пророщені Кравчуком та посаджені Кучмою, дали «щедрі» плоди – руйнування промисловості, масове безробіття, втрата 10 мільйонів населення ще до нападу московії у 2014 році, ядерне роззброєння, викрадення національних багатств політико-економічними методами, руйнування армії та її озброєння. Ще далі – напад московії в 2014, далі – повномасштабна війна в 2022.

Згадуючи процес прихватизації, не можу не згадати так звану програму «вашингтонського консенсусу», яка стала ідеологічною основою дерибану національного багатства. Розроблена представниками глобалістів для країн Латинської Америки, які перебували в стані економічної кризи. І застосована в Україні, яка на той момент часу НЕ ПЕРЕБУВАЛА В СТАНІ КРИЗИ!

Не тільки ядерну зброю забирали у нас колективно, а й «розривали» економічний базис також. Проте транснаціональні корпорації не змогли взяти повноцінну участь у прихватизації – на перешкоді стали комуністичні бюрократи із своєю безліччю процедур. Московський кремль не збирався повністю допускати до дерибану «конкурентів». 

Держава – це інструмент, організація. Якщо державоутворювальний народ – титульна нація – добре організований та має свою Еліту, то Держава стає вищою формою організації народу. 

Українці не були організовані в 1991 році та, на превеликий жаль, не є організованими зараз. Впродовж 20 століття Українську Еліту вирізали кількома хвилями, а виживали пристосуванці, манкурти, запроданці. Саме тому, починаючи із 1991 року, держава як інструмент опинилась в руках ворогів Українського Народу. І тільки таке бачення ситуації відкриває правду та дає можливість чітко бачити першопричини нашої катастрофи, розуміти всю діяльність всіх президентів, прем’єр-міністрів та олігархічних прислужників дрібнішого масштабу.

Саме тому нас і довели до такого стану, зробивши із космічної держави, що мала 3-й ядерний запас та була однією із найрозвинутіших в тогочасному світі, державу під керівництвом зрадників, нездатну себе самостійно захисти. 

Це все відбувалось мимо нашої з вами волі. Українців ніхто не запитував. Вороги просто хитро, цинічно, системно та підступно вели свої діяльність. А ми, українці? – «А ми стояли і мовчали, і мовчки чухали чуби…»

Ми дозволили себе дурити, дозволили себе грабувати, дозволили створювати всі передумови для повномасштабної війни! Та для остаточного викрадення національного багатства – землі і надр – політико-економічними методами. Політико-економічне викрадення не таке зрозуміле, як звичайна крадіжка, приховане, завуальоване з телеекранів всілякими «експертами», журналістиками та іншим непотребом під гарними гаслами.  

Багато хто і далі продовжує робити вигляд, що нічого не бачить та не розуміє. «Пшеницю сіяти можна при будь-якій владі» – вкладали нам в голови. І частина українців забула, що таке Гідність та Свобода як найвищі цінності, без яких і саме Життя втрачає сенс. Проте без Життя не залишається ні Гідності, ні Свободи. Дух, що тіло рве до бою…

1 січня 2024 року настає час «Х» для українців. Нашу землю та надра зможуть купувати іноземці та транснаціональні корпорації. Йдеться про глобалістичних монстрів, які володіють трильйонами доларів і з фінансовою потужністю яких не може змагатись навіть кремль на чолі з путіном. 

Втрата Землі для Українського Народу є початком кінця. Недарма сіоніст Менехем Усишкін в свій час сказав: «У кожного народу стільки неба над головою, скільки у нього землі під ногами».  Євреї це дуже добре знають. А ми, українці, знаємо?! 

Лише після того, як колишні українські ракети почали прилітати по українських містах через 20 з лишнім років після нашого роззброєння та передачі тих ракет московії, українці зрозуміли, що не можна було дозволяти робити себе слабкими! Знадобилось 20 років та ріки української крові, щоб ми почали бодай говорити про ті гіркі помилки. Говорити, але так досі нікого і не карати!

Втрата землі і надр – повзуче зникнення українців як окремого етносу. Як не зміг завоювати зброєю путін, разом з допомогою внутрішніх зрадників, так завоюють за допомогою долара. Якщо глибоко аналізувати, то невідомо, яка загроза є страшнішою для виживання українців в довгостроковій перспективі – московська армія чи викрадення землі і надр політико-економічними методами. 

Саме земля і надра, які коштують десятки, а то і сотні трильйонів доларів є необхідним базисом та запорукою збереження українців, нашого генофонду, необхідною передумовою для побудови сильної суверенної та ПО-СПРАВЖНЬОМУ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ.

Час «Х» вже зовсім близько. Тому я й пишу про останнє святкування «формальної Незалежності». Незалежність або стане справжньою, або зникне повністю. 

Брати-українці, або ми побудуємо Україну як державу Українського Народу, або зникнемо, поступово розчиняючись серед інших народів та ставши ресурсом для чужих економік. Вибір за нами. Дар Творця – можливість Вибору. Саме Вибір на користь Гідності та Свободи зламав зуби путіну в 2022-му, попри всі дії внутрішнього ворога. 

Зробіть правильний Вибір. Ми мусимо зрозуміти, хто «свій», а хто – «чужий», згуртуватись та діяти. 

І оживе добра слава,

Слава України,

І світ ясний, невечерній

Тихо засіяє...

Обніміться ж, брати мої.

Молю вас, благаю!

Тарас Шевченко