Конфлікт Культури і «псевдокультури»

У 1959 році Чарлз Персі Сноу (англійський державний діяч, науковець, письменник; пам’ятаєте його детектив «Смерть під вітрилом»?) виголосив лекцію «Дві культури та наукова революція» про розрив між вченими та інтелектуалами, технічною та гуманітарною інтелігенцією, що стало причиною широкої та тривалої суспільної дискусії про «фізиків і ліриків», яка триває досі.

Текст цієї лекції опублікований того ж року окремою брошурою «The Two Cultures and the Scientific Revolution». У 2008 році «Таймс» включив «Дві культури та наукову революцію» до свого списку ста книг, що найбільше вплинули на західний суспільний дискурс з часів Другої світової війни.

Сноу стверджував, що між традиційною європейською гуманітарною культурою та новою «науковою культурою» (народженою науково-технічним прогресом), існує катастрофічний розрив, який зростає з кожним роком. Це протистояння, на думку Сноу, може призвести до загибелі культури як такої.

Тож у чому різниця між цими «двома культурами»?

1. Відмінності у стилі мислення.

У «фізиків» – «структуровані мізки». Потрібні знання розкладені «по поличках», і майже завжди зрозуміло, що і для чого може стати в пригоді. Це чисті прагматичні раціоналісти. Вони однозначно формулюють результати свого мислення.

У «ліриків» мислення нагадує море. Багато їхніх знань «незрозуміло для чого», але саме це незрозуміле народжує витвори мистецтва, чудові образи, літературні знахідки, гуманітарні відкриття. Це – інтуїтивісти. Вони не завжди можуть і часто не хочуть однозначно формулювати те, про що думають.

2. Відмінності в оцінці того, яке знання вважати за необхідне.

Для «фізиків» потрібними є знання, корисні для їхньої наукової діяльності. Всі інші не вважаються необхідними.

«Лірикам» же необхідні цікаві знання, знання – «заради знання», знання – «заради краси мислення».

3. Відмінності щодо оцінки реальності. 

Для «фізиків» такі оцінки однозначні – чи це оцінка фізичної, чи культурної, чи політичної ситуації. Це походить з парадигмальності природничого знання – завжди є однозначне судження про предмет того чи іншого. І цю наукову однозначність «фізики» переносять на суспільні та культурні ситуації. 

«Лірики» мають більшу м’якість та гнучкість мислення – їм цікаві різні версії того, що відбувається.

Так розрізняючись між собою, представники цих «двох культур» просто не розуміють один одного.

«Фізик» вважає, що всяке гуманітарне знання він може освоїти майже миттєво. І що гуманітарій говорить «ні про що», думає про усілякі нісенітниці і не може розв’язати жодної задачі.

А «лірик» вважає, що природознавці навішують на все ярлики; розкладають по поличках те, що на поличках ніяк не вміщається, і тим самим сильно спрощують реальність.

То як тут бути?

Мабуть, кожному, хто претендує на роль справжнього інтелектуала, бажано освоювати «обидві культури» – природничо і гуманітарну.

У межах цього дискурсу провідні вчені та мислителі діляться своїми думками на веб-сайті Edge Foundation.

В 1995 році на цю тему вийшла книга Джона Брокмана «Третя культура: за межами наукової революції» (The Third Culture: Beyond the Scientific Revolution).

*****

Ще раз про Гайдеґґера, Dasein та онтологію революції.

Мартін Гайдеґґер говорить, що є дві форми людського духу: філософія як концептуальне мислення та мистецтво як das Heilige, – священна форма мислення. 

Беззаперечно – мистецтво є частиною філософії. Але філософії на «відпочинку», де напруга концепту розслабляється.

Бо якщо у філософії ми підтягуємо мовлення в дисциплінарний простір, то в мистецтві мовлення відпочиває та, в своїй більшості, виявляє те, що «втікає» від нас під час дискурсу. Тому це нормально – загубитися на деякий час.

У мистецтві, в книгах, в музиці... Час від часу потрібно дозволяти собі це робити. Адже – Vita brevis ars longa!

Сьогодні, в епоху нігілізму, революційним є те, що надає життю сенс та напрямок. Мартін Гайдеґґер розробив узагальнююче, парадоксальне та глибоке вчення про Буття, яке надає (особливо сьогодні) онтологічного статусу революційним змінам сьогоднішньому стану речей.

Його концепція полягає в наступному. На світанку філософської думки люди ставлять питання про Буття в центр – приділяють увагу всьому, що має характеристику «бути» в цьому світі (включаючи і сам світ).

Але, тематизуючи це питання, вони втрачають орієнтири в нюансах складних відносин між Буттям і мисленням: між Seyn (чистим Буттям) і Seiende (його виразом в сущому) та між Dasein (людським буттям) і Sein (буттям самим по собі).

Тому людина випускає з уваги чисте Буття та стає на шлях нігілізму.

Це все веде до появи «обчислювального розуму», який запускає процес Відчуження та породжує «техніку» – специфічне (та нищівне) ставлення до світу щодо сутності речей лише у вимірі їхній корисності для людини. 

Таке псевдорозкриття сутності речей нищить зв’язок людини із буттєвим виміром, перестає нести заклик Буття до людини та руйнує можливість розуміння світу.

Сутність технічного ставлення до світу призводить до постійного накопичення нігілізму.

У наш час ця тенденція досягає своєї кульмінації – Gestell (технічний розвиток) остаточно витісняє Буття і зводить все на «ніщо».

Але Мартін Гайдеґґер вважає, що саме «ніщо» є зворотньою стороною найчистішого Буття, яке – таким парадоксальним чином! – нагадує про себе людству.

Треба лише правильно розшифрувати логіку розгортання Буття і тоді мисляче людство зможе врятуватися. Це раптове повернення Буття Гайдеґґер називає терміном – Ereignis (подія).

І ця подія є питанням виживання та в змозі бути людиною.