Які пам'ятники будуватимуть в Україні після війни?

Значно легше міняти вивіски і назви, аніж міняти суть країни.

На мою скромну думку, з монументом «Батьківщини-матері» все гаразд, усе відбувається цілком закономірно. Так, це справді страшний радянський пережиток, але чи ми пережили його остаточно, чи переосмислили? Певно, що не до кінця!

Тож хай стоїть і нагадує – хто ми, де ми і звідки вийшли?

Так, герб на щиті мали давно вже змінити. Але його зміна зараз така ж символічна і ситуативна, як і перейменування наших вулиць і площ. Бо значно легше міняти вивіски і назви, аніж міняти суть країни.

Змінили вивіски, назвалися суверенною-демократичною-європейською-правовою державою – і порядок. А змінити принцип відбору суддів, відсторонити від корита олігархів, подолати корупцію і стати справді культурною європейською державою з повагою до національної культури – це значно важче.

Тому маємо те, що заслуговуємо.

Можливо, і справді, це мав би бути, по суті, інший пам’ятник. Але не в нинішній ситуації – коли йде війна на виживання, коли немає жодної концепції культурного розвитку країни, коли освіта будується на муштровано-пропагандистській системі, а не системі культурно-пізнавального процесу, і коли про чесні та неупереджені конкурси не може бути й мови. Говорити про такий пам’ятник зарано. Дуже зарано.

Бо ще невідомо, що служитиме пам’ятником нашій країні вже через рік – і хто його зводитиме? Можливо, поляки, турки чи ті ж китайці? Бо чи залишаться у нас на той час чоловіки працездатного віку без явних ознак інвалідності...

Тому, вибачте, але всі ці розмови здаються зараз провокативним відволіканням уваги і випусканням пари. Так «Мати» вища за Лавру. Але та ж Лавра нині також у певному сенсі ще не зовсім бастіон української духовності і віри...

Проте важливо інше – і Лавра, і «Батьківщина-мати» стоять на пагорбах нашого Правобережжя, звідки пішла Київська Русь. І дивляться вони у потрібний бік – туди, звідки виходить загроза війни.

І символічне значення у них схоже – будь-якою ціною зупинити геноцид українського народу – і мечем, і щирою молитвою...

Отож, що заслужили...

Чи це і справді наша мова?

Щодо так званої «новомови» (Newspeak) – терміна, який раптом став таким актуальним, що його прив’язують до будь-якого контексту.

Перш ніж викажу свою думку, просто нагадаю, що це термін журналіста і письменника Джорджа Орвелла, який означає не що інше, як різновид цензури.

«Новомова» мала унеможливити будь-які відхилення від політичної лінії Партії. Це досягалося тим, що в лексиконі і повсякденному обігу словниковий запас мови зводився до мінімуму. Якщо без слова можна було обійтися, його не мало бути в словнику «новомови».

Не знаю, навіщо сучасні пропагандисти актуалізували цей термін, але особисто я бачу в ньому відображення нинішньої України. Отож, питання, які мене, і сподіваюсь, вас тривожать.

Чи не здається вам, що мова сучасної України значно здеградувала за останні десятиліття?

Я особисто в цьому упевнений. Причини цього на поверхні. Це ті політичні та інформаційні процеси в нашій країні, які творяться неукраїнцями, тими, хто змушений з різних причин користуватися українською мовою.

Тобто, українська для них виступає в ролі іноземної.

Історія практично не знає випадків довершеного оволодіння іноземців мовою корінного населення. В пам’яті спливає хіба що етнічний поляк Джозеф Конрад, який дивував своєю вишуканою англійською навіть самих англійців.

Наша «квазіеліта» не переймається такими питаннями. Навіщо! Їй не треба особливо напружуватися, бо в її руках практично усі сучасні українські ЗМІ і всі важелі держуправління.

Тобто якщо ти володієш п’ятьма сотнями українських слів, то ніхто навіть не додумається тобі в чомусь дорікнути. Основна ж вимога говорити українською ніби дотримується?

Але убогість і обмеженість такого «спікера» стає зрозумілою тільки тоді, коли він відривається від заготовленого і відредагованого тексту – і починає імпровізувати. Або ще гірше – коли такому «спікеру» доводиться дискутувати з кимось із істинних носіїв мови – інтелектуалом чи просто українським інтелігентом, який знає українську класику, вільно оперує українськими ідіомами, метафорами та цитатами або історичними фактами. Отут і стає помітна разюча різниця між справжньою мовою народу і тим «новомовом», яким уже двадцять років живе наша країна.

А щоб не було чутно і помітно, що відбулася ця грандіозна культурна і мовна підміна, зробили наступне – з нашого інформаційного простору вичистили практично всіх носіїв мови і представників справжньої української інтелігенції – письменників, мистецтвознавців, краєзнавців.

Вакуум, який утворився, нашвидкуруч заповнили спритними і плодовитими «кріейтерами» новітньої української культури.

Драматизм цієї ситуації полягає в тому, що ця «новомова» викликає жах у людей освічених, коли більшість молодого покоління, що виросло на цій «новомові», і не потребує більшого і кращого.

А тепер додайте до цих 500 слів «новомови» ще якусь кількість ненормативної лексики та російського матюччя, молодіжного модного сленгу та запозичених англіцизмів – і ви отримаєте цю лексично збіднену, жахливо брудну і катастрофічно здеградовану мову, яку ми маємо. Якою заповнене наше спілкування, наші телеканали, наші радіостанції – і наші пісні, які 24 години на добу лунають на ФМ-каналах.

Найстрашніше те, що ви ніде не можете почути мовних еталонів, бо українські мистецькі артефакти, за виключенням культових вишиванок, просто виведені за межі масової свідомості! А до українського класичного літературного спадку у молоді стійке неприйняття.

Чи розуміє це хтось у новітній Україні? Можливо! Але цю тему навіть немає з ким і де обговорити, бо ця тема закрита раз і назавжди.

Ось виходить, що те, що більшість вважає українською мовою, на сьогодні такою не є. Це оруелівський «новомов», ускладнений війною, демографічними процесами і нерозумінням на вищих щаблях важливості і складності проблеми. Бо той «новомов», який сьогодні у нас поширюється на противагу «вєлікаму і магучєму» – це що завгодно, але не наша рідна і слов’їна, хто б і що вам не говорив.

Про автора: Анатолій Матвійчук – Народний артист України, поет, композитор, журналіст, телеведучий, музичний аналітик, педагог, науковець.