Сучасний центр мистецтв — приклад швейцарського мистецтва: з мінімуму — багата фантазія

Що таке справжнє мистецтво? На це питання досі немає й не буде вичерпної відповіді. Так само ніхто не дасть готового рецепта, як творити. Важливо знати, що справжнє мистецтво — сміливість фантазії. У цьому плані можна згадати українську творчість як самовираження і протест, а ще — живопис, графіку, скульптуру тощо в європейському контексті.

Швейцарське мистецтво вражає тим, як із зовсім буденних речей, причому буквально кількох, можуть творити шедеври. З мінімалізму народжується те, що справді залишається в серці. Головне й ракурс, під яким показано ці роботи.

Швейцарськими містами цікаво гуляти саме пішки — адже тоді можна побачити галереї, ательє та інші окраси, що буквально заманюють подивитися нове. Не виняток і кантон Во, де є Сучасний центр мистецтв (Centre d’art contemporain) у місті Івердон-ле-Бен — на Площі Песталоцці, у напрямку до замку — Музею міста і регіону. 

У Сучасному центрі мистецтв відбуваються експозиції, зустрічі з митцями, лекції та інші заходи. Головне, що мистецтво — живе. Я вже писала про виставку кераміки в цьому Центрі, але там постійно щось нове. І наступна експозиція не розчарувала.

Її назва — «STUDIOLO». Що таке студія, ми знаємо. Знаємо й що таке «студіо» як житло. Проте чому така назва експозиції? Організатори пояснили, що це відсилає до приватних робочих кабінетів Італії — ще від XV ст. Тобто нагода зосередитися з улюбленими книгами, замислитися, відпочити, створювати поезію… 

Важко перерахувати всіх художників, які представлені там. Це Софі Був’є Ауслендер — Sophie Bouvier Ausländer (її роботи ми вже бачили в Лозанні, на Платформі 10 — я вже писала про колесо, обмотане волоссям), Ніколя Делярош (Nicolas Delaroche), Філіп Фрец (Philippe Fretz), Крістель Кала (Christelle Kahla), Лін Маркіз (Line Marquis), Крістіна Да Сільва (Cristina Da Silva), Юлія Сьоренсен (Julia Sørensen), Жером Штеттлер (Jérôme Stettler), Максимільєн Урфер (Maximilien Urfer). Це дуже різнобічні постаті, бо їх важко назвати чистими митцями: це також і колекціонери, і музиканти... І все поєднують у своїй діяльності. Є корінні швейцарці. Також імпонує, що вони не просто відзначені Швейцарією, а й мають художню освіту, ретельно працювали і працюють над своїм стилем. Це приклад серйозного мистецтва. Багатьом Швейцарія дала друге творче життя. А партнери — художня література (бо елементом виставки є й книжки). Це книгарня «L’étage», музичний магазин «Transfert Music» і «La Ressourcerie» (асоціація, яка працює з будівельними матеріалами). Начебто всі різні, але роблять свій внесок у спільну справу.

Моя мати (лікар-невролог) і я зацікавилися сучасним мистецтвом — зокрема для порівняння з нашим. І як приємно побачити в затишку Центру стільки шедеврів!

Ми заходимо. Приміщення, схоже на галерею, зі склепінчастими стелями і зводами, відкриває свої цікавинки і таємниці. Білі стіни, увішані картинами. А ось — розписана стіна, схожа на порцеляну. Поряд — книги на висоті. Оформлено так, нібито музей сам відкриває наступний і наступний експонат, а водночас можна бачити всю панораму. Але, звичайно, найцікавіше — у глибині.

Нам люб’язно показують, що один із елементів експозиції — вітальня. Тут можна сісти на канапу і спостерігати виставку. Відчути себе, як у салоні. Швейцарія — країна скромності, з якої народжується комфорт. Музейна вітальня не просто вітальня, а частина артвиставки. Це підказує не лише композиція, а й чорно-біла стіна біля канапи. Такий мур (а це ж витвір мистецтва!) і захищає, і зосереджує, і нагадує про художній задум. У цьому кутку виставки — канапа, фотель, торшер (дуже гарна лампа бурштинового кольору), на столику — мандарини і склянки, поряд — столик із програвачем і платівками… Біля мандаринів — горщик із  великою рослиною. Це гіпоестес або гіпестес — із червоним листям. Тут воно — жовтаво-біле. Також на столі — цикламени (квітка, дуже популярна у Швейцарії, тут її часто висаджують). А в іншому кутку — пальма або інша екзотика. На полицях — музичні альбоми, а сидячи можна спостерігати малюнки та картини новітніх митців, розвішені на стінах. Сучасно і трохи ретро. Але спочатку хочемо пройти й подивитися все, а потім заглиблено спостерігати інше.

Музейні працівники запрошують до читальної зали. Дуже добре вписуються в композицію книги, журнали, збірки (на які нам указує наукова співробітниця), вони такі доречні на цих столиках і самі виглядають як арт-об’єкти. Бачу, що тут багато сучасної літератури (естетично виданої), і взагалі все це виглядає інтелектуально і затишно. На одній зі збірок написано прізвище Артюра Рембо, водночас указано й імена інших авторів. Одні книжки розкладені, інші — стосом і підготовлені як для презентації. Обкладинки переважно мінімалістські. Бачу, що превалює чорний колір, а деякі книги — суто білі, окремі — з червоними малюнками. Є, звісно, оформлені й весело, проте це не розважальна і не дитяча література. Деякі книги розгорнуто, і ми бачимо приклад ілюстрацій. Вражає ракурс, під яким можна подати книги так, щоб вони жили — і нам варто повчитися такого оформлення. 

Як завжди, на виставці — картини в різних техніках, різних митців. Про все можна докладно прочитати в інформації, яку нам дали, а також на сайті та ФБ Центру, але я висловлю свої перші враження від побаченого, коли дивилася без підготовки.

Картини у всю стіну. Мініатюри. Різні техніки. Різні стилі. Є маленькі фото. Тематика так само різна. Скажімо, світлини, які зображають двері, завіси та інше в будинку, але так ілюзорно і авангардистськи, у різному освітленні — навіть червоному. Я сприйняла ці роботи як показ того, що в житті є вихід. Багато картин тут означають прорив і свободу. Це роботи французького митця Ніколя Деляроша (Nicolas Delaroche), який працює у Лозанні та Франції, виставлявся також у Китаї та Бразилії. Узагалі неможливо всього перелічити, але зазначу, що особливо мене зацікавила незвична картина, яка зображає рослинну композицію. Треба вдивлятись у глибину, щоб зрозуміти техніку — можливо, це оформлено під гербарій чи голограму? 

Є дуже ретельно продумані композиції — наприклад, полотно в увесь мур, де на білому — темно-синім (наче візерунки на порцеляні) — картина Європи.

Але алегорична, зроблена під Середньовіччя. Можна впізнати морські порти, сирен, русалок — і це викликає асоціації з Венецією, мандрами… Хочеться нескінченно вдивлятись у ці деталі. Портрети не середньовічні, а нагадують сучасні та вражають виписаними деталями. Ми розуміємо, що це ілюзія, проте є й зв’язок із реальністю — ось що таке справжнє мистецтво. І, звісно, такі твори варто роздивлятися не один раз.

Також цікаві картини, схожі на мандали (хоча прямо так не названі). Автор — швейцарець Філіп Фрец (Philippe Fretz). Приємні барви не ріжуть око, а викликають задумливість. Одна з мандал ніби показує місто з пташиного польоту, бо вгорі — небо з хмаринками, морські хвилі, по центру — будинки й магістралі (але з дуже великої висоти), схожі на лабіринт; коло в оточенні будинків, і все це — продумана композиція. Кольори — блакитний, синій, жовтогарячий, брунатний у центрі), рожевий, темно-зелений. Упізнаються чотири сторони світу по боках композиції. Назва цієї мандали — «Jerusalem outremer (Paradiso)», 2021. Тобто «Єрусалим за морем (Рай)». Не Небесний Єрусалим, як у Біблії, а — за далеким (чи близьким?) морем або океаном. «Заморський Єрусалим». Джерела свідчать, що цей термін походить від Перших хрестових походів і означає держави хрестоносців — Триполі, Антіохію тощо. Інша мандала, схожа на неї, відрізняється кольорами (переважає жовтогарячий), у центрі — піраміда? Вавилонська вежа? Назва — «Jerusa-lem chartreuse (Inferno)», тобто «Зеленкувато-жовтий (кольору шартрез) Єрусалим (Пекло)». Але на обох картинах центр увінчується храмом, схожим на античний. Це ілюстрації до «Божественної Комедії» Данте Аліґ’єрі — «Пекло», «Чистилище», «Рай» (до речі, швейцарці, у тому числі італійського походження, дуже зацікавилися, коли я розповіла, що в Україні знають цей шедевр, і він неодноразово перекладався українською — сучасний і найкращий переклад належить Максимові Стрісі, лауреату премій за нього). Художник надихався не лише Данте, але й Біблією — Одкровенням, де розповідається про Небесний Єрусалим. Побачені дві роботи — тільки частка циклу, над яким митець працював з 2020 р.

Швейцарці — майстри деталей. Так само швейцарські організатори запрошують митців із різних країн, чия творчість цікава і суголосна швейцарській — у тому числі увагою до деталей.

Митці застосовують різні техніки. 

Наприклад, молода швейцарська художниця Крістель Кала (Christelle Kahla), яка працює в Лозанні, явно виривається за межі стандартів і торік створила гігантське полотно Behind the Scenes, де використала не лише акрил, але й помаду і скотч. Організатори виставки пояснили, що мисткиня показує жіночність, і цей твір — дуже символічний.

Окрема увага — гігантська етажерка (чи інша конструкція?) з книгами. У швейцарських музеях люблять робити креативні «кабінки», де всередині — книги, від класики до сучасності. Їх можна погортати на місці. Але ця «етажерка» — справжній витвір мистецтва. Вона схожа на ширму або дерев’яний конструктор, причому книги стирчать навіть назовні, просунуті у шпарини. Усередині можна сісти на стілець і відчувати себе оточеною книгами. Авторка — Софі Був’є Ауслендер (Sophie Bouvier Ausländer), чиї роботи ми вже бачили в Лозанні (і я про них писала). Вони відрізняються оригінальною концепцією, умінням використати начебто звичайні речі. (Хоча хто сказав, що справжня книга — це звичайна річ?) Ця інсталяція називається «Ways of Worldmaking / Self Portrait» і зроблена 2019 р.

В іншій залі можна сісти і дивитися чорно-білий мультфільм Cowboys, намальований художником. Він динамічний і цікавий технікою. Але це не дитячий розважальний, тому авдиторія — це скоріше фахівці. Є й інші відео.

Сподівана несподіванка — поєднання художніх творів із книгами та предметами побуту. Враження того, що гості перебувають удома. Це й є сучасність. 

Так само сучасне й переосмислення вічних цінностей у класиці.

Центр готує нову виставку. Сподіваємося невдовзі відвідати! Адже пізнавати швейцарське мистецтво і порівнювати з українським — дуже цікавий взаємообмін.

Аналітик матеріалів — Олена Смольницька.

Автор: Ольга Смольницька — кандидат філософських наук, провідний науковий співробітник Київського літературно-меморіального музею Максима Рильського.