Чому Україна змушена завдавати удари по Білорусі?

Передовсім йдеться про військові бази й об’єкти рашистів (московитів), а також підприємства, що обслуговують московські війська. Це насамперед ракетні установки, РЕП, тренувальні бази, об’єкти відпочинку військ росокупантів. Білоруські підприємства, що виробляють і ремонтують техніку окупантів, й особливо треба наголосити —Мозирський нафтопереробний завод, з якого майже повністю забезпечують нафтопродуктами окупаційні війська на Донбасі.

Окупована москвою лукашенківська білоруська провінція бере на себе відчутну частку у війні російської імперії проти України: безумовно віддала свою територію для нападу, підготовки та для постійних ракетних, безпілотних, повітряних ударів по більшості території України, прикордонних українських пунктах. Тобто білорусько-український кордон — це не кордон між суверенними державами, а північна лінія фронту з агресором.

Є великою помилкою української влади, що досі московський окупант безкарно завдає дошкульні удари по Україні, а наша сторона чомусь вперто не відповідає. Чому? Не знаю, не хочеться вірити, що причина у поганому військовому керівництві. Скоріше, у ворожих кротах на найвищих політичних щаблях. Скептикам відразу відповім: можливості для завдавання ударів з повітря, а також наземних засобів, по більшості московських об’єктів у Білорусі є, а тим більше тепер. Тим, хто ухвалює рішення, крити нічим. Що, лукашенко пошле війська в Україну? Це хитрий сценарій придуманий путіним і лукашенком для наших «експертів» і кротів для відмовки порушувати райські умови, створені для московських військових об’єктів і військ у Білорусі.

Є ще дві причини, чому з ударами не можна відкладати. Хіба хтось може гарантувати, що путін не розмістить у Білорусі «Іскандери» з ядерними боєголовками? Ймовірність невелика, але не нульова. За таких обставин, для ударів умови ускладняться.

І найголовніше. Не хотілось би вірити, що у вищому державно-політичному керівництві переважить думка ідіотів про те, що після звільнення наших територій можна безтурботно залишити московський отруйний окупаційний гнояк у вигляді лукашенківської Білорусі. Це наша робота, бо це безпосередньо наша безпека. Після звільнення наших територій робити це буде складніше. Відразу завиють всілякі ліберасти, московські консерви тощо.

Наші добрі сусіди — члени НАТО цього не зроблять, бо самостійних рішень вони ухвалювати не можуть, а спільнота не дозволить, у самих наших братів білорусів сил замало.

Отже, я, здається, переконливо обґрунтував, звичайно, для розумних людей, що: як не крути — це робота наша, ми мусимо її виконати, бо це наша безпека і моральний обов’язок перед білоруськими патріотами, які разом з нашими проливають кров за життя і свободу.

З огляду на військово-тактичні завдання завдавати удари по об’єктах у Білорусі необхідно невідкладно.

Автор: Степан Хмара — Герой України, політв’язень радянських таборів, депутат Верховної Ради України І, II та IV скликань.