Український каменяр

81 рік тому, 14 квітня народився архі-єпископ Стефан, в миру — Олександр Негребецький, — координатор Духовної Ради Майдану. Видатний Українець, філософ величезної мудрості, носій справжньої україноцентричності не тільки на словах, а й у справах.

Колектив газети «Сурма» вітає Владику Стефана з Днем Народження та бажає міцного здоров'я і довголіття! 

 «Первым выступил студент 2 курса электро-энергетического факультета Киевского политехнического института Негребецкий Александр Сергеевич, который, … предложил выступить с требованием перевода в течение 20 лет всех вузов Украины на украинский язык».

«На этом же собрании откры-тым голосованием был избран совет будущего “Дискуссионного клуба” по вопросам украинской культуры, в который вошли Негребецкий, Тупота, студент филологического факультета КГУ Холодный Николай Константинович и несколько других лиц».

З доповідної записки Голови КДБ при РМ УРСР В. Нікітченка до ЦК КПУ про диспут «Національні традиції та духовна культура народу», проведений 20 квітня 1965 р. у Київському державному університеті імені Т. Шевченка від 23 квітня 1965 р. 

14 квітня виповнюється 81 рік владиці Стефану (Олександру Сергійовичу Негребецькому), митрополиту Апостольської Православної Церкви України. Звісно, що всім, хто його знає, неодмінно захочеться привітати владику. 

А я подумки переношуюсь на 58 років назад у 1965 рік, коли Олександру Негребецькому виповнилося 23 роки. Напередодні його дня народження 13 квітня він брав участь у засіданні гуртка української літератури філологічного факультету університету, на яке зібралося близько 400 осіб. На цьому засіданні було запропоновано провести 20 квітня диспут на тему: «Национальные традиции и духовная культура народа». Але скориставшись наближенням дня народження В. І. Лєніна, адміністрація цей диспут перенесла на 27 квітня. Однак велика частина учасників не була попереджена і прибула у зазначений раніше час. Зала у червоному корпусі була зайнята, і вони перейшли до іншої аудиторії. Така несподівана для керівництва університету і КДБ самодіяльність дозволила провести цей диспут не за їхнім наміром, агентам довелось підлаштовуватися під вже нав’язаний активом план заходу. Дякуючи їхнім доносам, ми тепер маємо звіт про те, чим переймався митрополит Стефан у свої 23 роки.

За підсумками диспуту, один із учасників, інженер Лобко В. Ф. склав проєкт Програми і Статуту «Товариства сприяння поширенню української мови (українізація України)». Перші два параграфи цієї Програми є констатуючими, третій параграф мотивуючим, а 4-17 то і є власне програма і план дій. На виконання програми відводилось 2-3 роки, а де не вказані строки, там, вірогідно, важко було їх встановити. Але всі завдання були пов’язані між собою, наприклад, перехід на викладання українською в навчальних закладах всіх рівнів мав наслідком перехід на українську в академічних та науково-дослідних інститутах. Кіно, книговидавництво, театр, радіо, пісні — це все мало поновити спілкування українською, затвердити її положення як головної мови спілкування у суспільстві, створити стабільне мовне середовище.

Чи могли справдитися надії розробників програми Українізації України? На жаль, ні! Бо саме з відставкою М.С. Хрущова восени 1964 року закінчилася та відлига, під час якої так яскраво просяяв рух шестидесятників, а навесні 1965 року після постанови ЦК КПРС «Про цензуру» правляча верхівка взяла курс на реставрацію тоталітаризму. Остаточно цей курс набув жорстких форм після вводу військ у Чехословаччину влітку 1968 року.

А сьогодні, коли минуло 58 років з дня того диспуту, чи виконано всю цю програму? Насправді ні, лише про 13 з 14 (93%) пунктів програми можна сказати, що вони перебувають у процесі втілення й остаточного завершення ми все ще чекаємо! Зовсім не приступили до виконання параграфа 16, де йдеться про українізацію історичних українських земель, що зараз у складі московії, і що на сьогодні неможливо, принаймні не при цьому путінському режимі. Марно сподіватися, що і нова післяпутінська московська влада охоче піде на сприяння українській мові на історичних українських територіях у складі московії. Але можна примусити їхнім введенням паритету: або москва сприятиме поверненню української мови, або Київ приведе становище російської мови у відповідний статус дзеркально. 

Чи сподівався Олександр Негребецький, що ця програма буде виконана? Думаю, що так! Це був час хрущовської відлиги, коли з’явилась надія на демократичні зміни у суспільстві, коли поверталися з таборів засуджені за вигаданими обвинуваченнями, коли, здавалось, назавжди засуджено культ особи та всі пов’язані з цим жорстокості і звірства. Цей час молодого покоління шістдесятників, що увійшло у мистецтво, літературу, політику як внутрішня моральна опозиція радянському тоталітарному державному режиму. Вони мріяли і діяли, наче вони розпрямляли стиснуту роками сталінського терору пружину, поспішали здійснити задуми, моделюючи їх віршами, картинами, книгами, і власне всім своїм життям. 

4 вересня того ж 1965 року, під час прем’єри фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна» в Києві відбувся перший у Радянському Союзі після війни громадський політичний протест на масові політичні репресії. Відтоді Іван Дзюба, В’ячеслав Чорновіл, Василь Стус та Сергій Параджанов постали, як лицарі, у бій з антиукраїнською комуністичною системою. І як виклик прозвучало «Хто за нас, встаньте на знак протесту»! Майже одразу після цих подій Дзюба і Чорновіл були звільнені з роботи, Стус — з аспірантури. Невдовзі всі вони потрапили за ґрати: В’ячеслав Чорновіл у 1967-му, Іван Дзюба і Василь Стус у 1972-му, Сергій Параджанов за сфальшованим кримінальним звинуваченням у 1974-му.

А що ж було з Олександром Негребецьким? Я, бувало, у наших довгих поїздках з митрополитом Стефаном, вислуховував деякі подробиці його життя того періоду. Звісно, що він був під наглядом КДБ, і тому змушений змінювати учбові заклади, місця роботи. Після КПІ вчився ще у двох інститутах, змінив декілька місць роботи, різні міста України. Як він мені розповідав, так він мав принаймні пів року — рік життя без нагляду. Викладав у сільських школах фізику, біологію, математику, завідував навчальною частиною. Щоб прогодувати родину, почав підробляти вирощуванням квітів. З того періоду життя його вражаючі знання з агротехніки, селекції. Бувало, йдемо ринком вздовж ряду з квітами, а він вітається з продавчинями і називає всі сорти гладіолусів, тюльпанів, троянд, нарцисів, хризантем, тощо і не помиляється! Він у 70-х роках зумів випустити каталог гладіолусів й організувати продаж цибулин поштою, що у Радянському Союзі було під силу лише великому державному господарству. В ті часи приватна економічна діяльність не віталась, таких активних організаторів-господарів тоді називали огульно спекулянтами. І ось, коли до влади прийшов Андропов і почалась жорстка боротьба з підприємцями, Олександра Негребецького заарештували, засудили і відправили до колонії в росії на 4 роки. КДБ як не за політичною статтею, то за якоюсь іншою, але діставало і мстилося.

Коли він повернувся в Україну, господарство прийшло у занепад, а вчителювати зека вже не брали, що робити? Хтось, знаючи його здібності, порадив церковній владі взяти Негребецького на роботу завгоспом у Богуславський монастир. Впорядковуючи господарство, довелось займатися і церковними справами, талановитого організатора помітили, і за короткий період він був висвячений у диякона та ієрея. А потім архімандритом очолив монастир і благочиння. Цей час відродження української церкви владика активно проводив служби у різних селах півдня Київщини і півночі Черкащини, засновуючи громади і ставлячи священиків очолювати їх. Але в цій діяльності не був підтриманий патріархом Філаретом, і як наслідок вийшов з його юрисдикції. В єпископи рукоположений 30 серпня 2005 року архієпископом Спиридоном (Бабським), єпископом Всеволодом (Кочергіним), єпископом Ісаакієм (Квіткою). Зараз діючий митрополит Апостольської Православної Церкви в Україні.

Багатьом учасникам останнього Майдану він запам’ятався своїми яскравими виступами. Як координатор Духовної Ради Майдану саме він вручав настанови Майдану щойно обраному президенту Порошенку, але ж Порошенко взагалі не взяв їх до уваги.

Владика бере участь у громадському житті, активно підтримує впровадження Єдиної державної системи моніторингу (ЄДСМ) виробництва, постачання, транспортування, споживання та оплати за паливно-енергетичні ресурси і комунальні послуги. Багато з його звернень по різних подіях громадського життя та виступів з різних питань записані на відео, з ними можна ознайомитися.

Я недарма нагадав собі та вам події майже 60-річної давнини саме напередодні дня народження митрополита Стефана. Напевно, багато що можна зрозуміти в його біографії, якщо подивитися на початок життя, туди, де закладалися основи, де проявлялися перші вподобання і як наслідок обирався певний життєвий шлях. Товариство сприяння поширенню української мови у 60-ті роки для більшості громадян срср мало вигляд збіговиська диваків, мрійників, прожектерів. Можливо, у когось викликало сміх, у когось ненависть, а у більшості байдужість. Пам’ятаю, як я чув від батьків пошепки на кухні розмови про страшних українських буржуазних націоналістів. 

Я у 1966 році з батьками переїхав в Україну, бо батька військовослужбовця перевели у Дніпропетровськ. І чудово пам’ятаю ніч початку ескалації у Чехословаччині, бо саме з наших двох будинків військових вирушали офіцери. Майже всю ніч у двір заїжджали машини, до них офіцери вибігали з тривожними валізками, а дружини і діти, звісно, теж не спали, бо всіма опанувала тривога, багато хто ще пам’ятав останню війну. Тоді мені, хлопцю 11 років, вперше сержант дав потримати в руках автомат Калашникова і показав, як розташовані набої у ріжку.

Так от, хто б тоді міг передбачити, що я стану саме цим українським буржуазним націоналістом, принаймні в очах батька, який обізве мене так під час гарячого диспуту вже у 90-х роках. Вважаю, що саме праця таких людей, як владика Стефан, вплинула на мої переконання. Ми не були знайомі у той час, але наче перебували поруч, шляхи наші могли перетинатися або проходити паралельно. Таких відчайдухів, мрійників була достатня кількість, щоб поступово перемінити суспільну думку в ейдосі України, бо всяка думка підсилюється такою і зі свого боку захоплює та привертає оточення, у такий спосіб кріпшає і шириться. І от коли досягає своєї критичної маси, відбувається вихід її у формах суспільного буття на наш фізичний план. 

Хочу закінчити двома рядками з відомого твору Івана Франка «Каменярі», що написані неначе про життя та діяльність митрополита: «Ми ломимо скалу, рiвняєм правдi путi, і щастя всiх прийде по наших аж кiстках».

 Автор: Олександр Титов — протоієрей АПЦвУ.

ПРОГРАМА

товариства сприяння поширенню української мови (українізація України)

§ 1. Мова — основа духовного життя народу, найбільше, найважливіше, найцінніше його багатство. Мова — зіниця народу, його серце, розум, думка. По її розвитку, її поширенню, її вживанню оцінюються інтелектуальні здібності народу, його культура, його гідність, як народу, його право на існування. Зникла, асимілювалася мова — зник і народ. 

Ось чому тих, які цураються рідної мови, вороже ставляться до неї, насміхаються з неї, перетинають їй широкий шлях в життя — не можна вважати за людей. Вони гірше черв’яків. Бо, знищуючи свою рідну мову, вони тим самим живим у могилу кладуть свій народ. Ось тому всякі шовіністи упродовж століть проводили політику знищення мов інших народів, добре розуміючи те, що зі знищенням мови знищується й нарід. Усе це проводилось по-різному: то під приводом «единого и неделимого отечества», то під приводом створення єдиної мови. 

Методи знищення мов, асиміляція народів залишалися однаковими: заборона мови, недопущення викладання в навчальних закладах (особливо в технічних училищах, технікумах та інститутах) рідною мовою, етнографічна зміна населення земель, всіляке сприяння шлюбам, які ведуть до виродження мови, нації. 

§ 2. На сьогодні проблема мови є основна проблема нашого українського народу. Питання існування мови є питання життя, чи смерті нашого народу. 

Усякі намагання принизити значення мови для життя народу, розпускання дикої теорійки двомовності (з якою так носяться білодіди), намагання об’єктивними умовами обґрунтовувати відмирання нашої мови (як це роблять шенкаруки) або несерйозний підхід до цієї справи (такий, як мав місце у виступі про те, що буде писати трактат про «ой» та «ай» в українській мові, яких в інших мовах, мовляв, немає), направлені проти поширення нашої рідної мови в усі сфери життя нашого народу, й є ворожими для українців. 

Тільки через суб’єктивні причини ми маємо зараз таке ненормальне становище щодо поширення й вживання нашої рідної мови. 

§ 3. Усвідомлюючи величезну відповідальність перед своїм народом, керуючись і підтримуючи хартію вольності ООН про права людей, розвиток національного духовного життя народів, основою якого є мова, наслідуючи приклад братніх соціалістичних (республік) країн та інших країн світу, уболіваючи за життя, честь і гідність свого народу, його сучасного й майбутнього. 

Товариство сприяння поширенню української мови (українізації України) ставить собі на найближчу мету: 

§ 4. Протягом двох років перевести усі дитячі яслі, дитячі садки, школи, технічні училища, технікуми, інститути на виховання в них і викладання нашою рідною українською мовою. 

§ 5. В інститутах Академії наук України, галузевих науково-дослідних інститутах, різних наукових станціях і лабораторіях запровадити суцільну українізацію: доповіді, семінари, збори, наради вести українською мовою; усі наукові праці, книжки, звіти і т. п. писати й видавати українською мовою. Запровадити в усіх цих установах ведення справ, ведення листування українською мовою. 

§ 6. Протягом двох років перевести видання усієї технічної літератури: книжок, журналів, доповідей, записок і т. п. на українську мову. Відновити видання технічного радіожурналу та математичного журналу, які до війни видавалися українською мовою. Відновити видання українською мовою журналу «Прикладна механіка», який заборонений в 1965 році й переведений на видання російською мовою. 

§ 7. За три роки перевести усі підприємства, установи, залізничний, річковий транспорт, автотранспорт і міський транспорт, торгову мережу, медичні заклади та інші установи й організації з російської мови спілкування на українську. Запровадити в них як правило: хто не знає, або не бажає розмовляти українською мовою, відповідати нею, той порушує правильні принципи національної політики й є ворогом укріплення дружби народів. 

§ 8. Перевести демонстрацію усіх кінофільмів з російської мови на українську мову. Створити при українських кіностудіях відділи для дубляжу іноземних кінокартин, а також кінокартин братніх республік на українську мову. 

§ 9. Українізувати театри. Вважати за ненормальне явище те, що в Україні в оперних театрах співають російською мовою. Більше того, доходить до курйозу, в столичному оперному театрі панує справжнісінький вінегрет, такі «артисти», як Ворвулєв, Гуляєв не бажають співати українською мовою, чим псують мистецькі цінності опер. Зачинити двері театрів для таких «артистів». 

§ 10. Вважати за першочергове завдання підготувати здібні кадри українських композиторів, які б поряд з монументальними художніми творами (опери, симфонії, кантати) прославляли наш нарід піснею, бо гарна пісня — подруга людини. Щоб вони також писали ліричні пісні для молоді. Необхідно створити естрадні колективи з репертуаром української ліричної пісні й мелодії. 

§ 11. Домогтися того, щоб письменники, літератори, художники та інші митці створювали такі художні цінності, в яких би прославлялось минуле й сучасне нашого народу, щоб ці твори навчали любити свій нарід, його мову, його культуру. 

Широко провадити пропаганду національної гідності нашого народу, краси нашої мови, пісні тощо. Для цього випускати газету «Національна культура українського народу». 

§ 12. Широко висвітлювати в пресі досягнення українських учених. Показати великий розвиток усіх галузей знань, як науки й техніки на Україні з давніх років до наших днів. Наголосити на тому, що український нарід дав світові великих учених, що його технічна думка — передова думка світу. 

§ 13. З метою підготовки свідомих національних кадрів з усіх галузей знань, вступні іспити в усі середні й вищі навчальні заклади проводити тільки українською мовою. Як виняток проводити іспити іншими мовами тоді, коли поступаючий не є мешканцем України, та й то з умовою, що він за рік-два вивчить українську мову. 

§ 14. Рішуче засудити антинародну практику посилки з України випускників вузів технікумів та технічних училищ, а на вакантні місця заводів і підприємств присилати спеціалістів інших республік. Встановити, що кожен українець повинен нести службу у війську в Україні, запровадивши в армії українську мову. Це позбавить юнаків негативної на них дії, яка веде до псування рідної мови.

§ 15. Українізувати радіо й телебачення. Через них вести широку пропаганду краси нашої мови, наших народних традицій. 

§ 16. Домогтися відновлення українських інститутів (шкіл, клубів, театрів, видання українських газет і журналів в тих районах, де проживає багато українців (Кубань, Сибір, Далекий Схід, Казахстан).

§ 17. Встановити, що не може бути керівником підприємства, установи, навчального закладу тощо людина, яка не володіє гарно українською мовою. 

Усі поставлені завдання товариство проводить і виконує демократичним шляхом, опираючись на підтримку нашого народу,його активну участь — в усіх справах.

Методи праці, права й обов’язки членів товариства обумовлюються статутом товариства.

Верно: КЛИМЕНКО 

ДА СБ України. — Ф. 16. — Оп. 3 (1968). — Пор. 2. — Арк.121. Оригінал. Машинопис на бланку. Арк. 122–126. Копія. Машинопис. 

 http://ekmair.ukma.edu.ua/bitstream/handle/123456789/6889/Bazhan_Rux_za_poshy%60rennya.pdf