Вирішальний крок — куди?

 На початку війни я сподівався на швидке пробудження нашої планети через Світовий Майдан Єдності, який, за словами Франца Пірнача, розпочався 24.02.2022. «Не так сталося, як гадалось». Але десь в глибині внутрішня інтуїція мені натякала на те, що павутина користи чи себелюбства, гедонізму чи страху, що огорнула маною світових керівників (не лише наших), не попустить легкої реалізації плану звільнення нашої країни, адже це би мало змінити не лише склад їхніх «еліт», але і вплив на світове правління... А що ж далі? Чим людина, що стоїть на шляху духовного самоусвідомлення, зможе допомогти? 

В основі будь-якої держави (як духовної, так і земної) лежить ІДЕЯ, яка реалізовується через співпрацю людей, що проявляють різні таланти в своїй праці. Христос наводив приклад правильно функціонуючого організму через ті функції (працю), що виконують його клітини — усі «брати і сестри», бо учасники одного коду ДНК. Кожний із рівнів клітин має свій рівень свідомості. Але всі виконують план клітин мозку (синівська свідомість). І хоча їх менше, але все ж вони управляють усім організмом. То на кого ж вони спираються у своїй діяльності? Так, на клітини рівня свідомості «найманець». 

Сьогодні необхідно зробити вирішальний крок власне нашою нацією, нашими народами, нашою державою. І він можливий лише для людей що розуміють «Чиї сини? Яких батьків?» ми. Ключове слово «батьків». Суть цього «кроку» — пробудити в нас нашу богосинівську свідомість. 

І саме на останній зустрічі нашого читклубу  ми розглядали формування «синівської свідомості» та розробили на основі книги «Екстазис», діаграму. Думаю кожен з нас зможе скористати з ключів, що дані авторкою для легшого подолання цього перехідного етапулюдства. Ну бо в чому іншому зміст слів Сина Божого, що ті, хто повірять в нього, і більші діла чинитимуть? Або його заклики до народження «вдруге» тобто до внутрішньої трансформи «духовної лялечки» з образа в подобу Божу?

Про те, як це здійснити вчили отці езіхасти, коли в часі концентрації на присутності Логоса світобудови в своєму серці, опускали свій внутрішній погляд в серце. Тому головною думкою цієї статті буде не стільки необхідність опускання «розуму в серце» (про це можна почитати в іншій моїй статті), як подальше виведенням цієї практики в практичну допомогу своїм ближнім.

(Ось посилання на статтю про езіхазм https://www.listvycja.org/2018/01/04/shkola-ezihazmu/)

Співпраця «найманців» і «синів» можлива, бо «найманець» — це виконавець, що радо та якісно допоможе в реалізації будь-якого проекту за відповідну винагороду. На вищих ступенях «виконавці» за винагороду часто вважають і почуття потрібності, і пошук соціального визнання (як видно з діаграми). Але для цієї співпраці їм потрібна людина, що має чітке бачення, чітке розуміння плану, який треба зреалізувати. І ось СИНИ своєї ЗЕМЛІ мають мати як план, так і проект її розвитку в кожній конкретній ділянці (участку) всіх нам БОГОМ ДАНИХ земель. Вірю, що механізм «опускання розуму в серце» є основоположною практикою, яка дає цільне бачення процесу і відчуття себе СИНОМ. Від усвідомлення цього процесу дуже багато залежить. Мана зневіри, що противиться моральному Божому законі прописаному в наших серцях і генетичному спадку культурних цінностей, — головна цьому перепона. А споглядання в собі присутності Творця і додає дієвої впевненості в тому, що ти особисто, а не хтось із влади, є повністю відповідальний перед Богом за дану тобі землю! Але щоб про це говорити, треба ДОСВІДчити його особисту присутність в глибинах свого буття. І це свідомості раба не під силу, бо раб делегує відповідальність за своє спасіння (спасіння власної душі) іншим авторитетам від релігії, а це призводить до появи московитських кривославних сект, що не лише вводять в оману прихожан, але і наводять ману на свідомість душевних та легковірних прихожан. Тому я вбачаю можливість виходу з цієї ситуації здебільшого через активізацію рівня потреб духа кожного, через пошук особистого контакту з Логосом сердечним.

До речі, ми зараз на фронті на фізиці виборюємо свободу, а в душах долаємо ману та облуду, яку нам навіяли в часи виховання совітів — пристосуванство. Найцінніше і найголовніше в житті кожного українця — справжня і все-стороння ВОЛЯ. Недарма в кожному селі на заході України стоїть на найвиднішому місці коло гостинця, пам’ятник СВОБОДИ. Чому, думаєте, в церковному гімні «Боже Великий Єдиний» в першому проханні про долю, першою якістю, що згадується, є ВОЛЯ? Синів без волі не буває... А ми всі почуваємось вільними лише тоді, коли знаємо, що ми тут робимо і маємо засоби для реалізації цієї «роботи».

Отож освіта стоїть на першому місці, але вона ніколи не є самоціллю, бо має пробудити в нас УСВІДОМЛЕННЯ — вміння за формою ВОЛІ бачити суть процесу її імплементації в усі ділянки свого життя.

Коли живеш з гаслом «мені не байдуже» або «само ся не зробить», що вважаю має робити кожен на своєму місці, тоді почнемо на щодень робити те, що вимагає від нас та конкретна обставина, в якій перебуває «голка з ключем до життя чахлика невмирущого». Коли в моєму середовищі спробували в чаті ОСББ очорнити поза плечі безпідставними звинуваченнями голову — наш маленький колектив створив серію роликів із ним і дав можливість голові описати про все, що він з правлінням роблять і які мають плани надалі. Так ми потрапили «в гості» до тих, куди доносились лише плітки та очорнення. Напруга спала, а благоустрій середовища продовжився. Те, що я хочу сказати — КОЖНИЙ ВАЖИТЬ на своєму місці! ЦЕ головний крок, що має зробити кожен з нас.

Отже, чому ми як українці маємо місію по зміні фази свідомості людства через зміну свідомості громадян своєї країни? Бо маємо силу і можливість сформувати модель виходу спочатку для себе, а через цю модель і для інших народів. «Якщо разом з Батьком — то всіх». Адже полонена консумізмом та гедонізмом керівна ланка Європи чи Америки не дає своїм народам подолати цю рабську залежність від своїх феодалів та васалів різного кшталту... Хочу зацитувати, як це описав владика Андрей Шептицький в книзі «О квестії соціальній»: «А світовий капітал, сконцентрований в руках невеликої групи фінансових можновладців, зростає так, що починає парадоксальним способом тиранити людство. До рук тих правителів поступово переходять усі міжнародні зв’язки і стосунки, від них починає залежати, буде мир чи війна, існування або ж занепад держав і урядів... боротьба змушує всіх замислитись... спонукає до пошуку управи на зло, яке з кожним днем росте і множиться». («Свічадо», 2020 р., ст. 13). 

Вірю, що Зможемо!

Автор: Святослав син Ігоря — філософ, богослов, автор методики «Сходи на Шляху», видавець серії «Книга Вогнів».