Аспірантура (Пригоди радянського ловеласа)
«Сурма» пропонує читачам уривкисоціально-побутового роману професора Петра Масляка «Аспірантура (Пригоди радянського ловеласа)». «Перший і єдиний у світі роман про життя аспірантів у Радянському Союзі. Веселий, іронічний, сатиричний, романтичний, іноді сумний, а в цілому оптимістичний», — ідеться в синопсисі книги.
ЧАСТИНА 2
…Савяк встав з ліжка і підійшов до вікна.
— «Але ж що ти тоді хочеш від цього життя? — сушив собі голову і далі аспірант. — Напевно, абсолютна більшість людей вважала б таку перспективу для себе вельми заманливою. Таке життя, якби воно відбулося, всі б вважали дуже цікавим і успішним. Що ж потрібно тобі, Петрові Савяку? Яке життя хотів би ти прожити? Жити на безлюдному острові? Ніколи не одружуватися і не мати дітей? Кинути аспірантуру, ніде не працювати, пити горілку і бомжувати? А, може, в цьому житті в будь-якої людини просто немає вибору? Як би стати самим собою, пізнати себе? До чого я маю внутрішню тягу, потребу і відповідний талант? Чи є моїм покликанням економіка?»
Всі ці думки породив в голові аспіранта дикий вчинок Ольги Шкрібляк. Ще зі студентської лави Петро примушував себе не заглиблюватися у філософські глибини сенсу життя людини, вважаючи це заняття нікому не потрібним і навіть небезпечним.
По закінченню економічного факультету Київського державного університету імені Тараса Шевченка Петро Савяк за розподілом працював економістом на одному з найвідоміших курортів України. Ще студентом він отримав запрошення для вступу до аспірантури, але замість нього взяли його однокурсника, відомого своєю повною науковою неспроможністю.
Савяк лише посміхнувся про себе, уявляючи, яким науковцем стане його конкурент на вступ до аспірантури. Уже з першого року навчання в університеті той отримав вельми промовисте «поганяло» «Дуб». У «Країні дурнів», як Петро називав про себе Радянський Союз, «Дуб» мав всі реальні перспективи посісти визначне місце в керівництві Української РСР, а то й усієї держави в цілому. Будучи за власною сутністю людиною дуже внутрішньо веселою і оптимістичною, Савяк з гумором змальовував для себе життєві шляхи всієї цієї маси таких «Дубів» по всій країні. Їхня зростаюча кількість неминуче мала перерости в якість і врешті-решт привести Радянський Союз до цілком логічного кінця.
Хлопець дуже весело прожив рік у гуртожитку на самій території курорту. Щосуботи і щонеділі він відвідував танці в курортному палаці культури і відпочинку. Безліч жінок приїжджало на лікування з усвідомленим чи неусвідомленим бажанням трохи розважитися і хоча б на три тижні відірватися від нудного, сірого і одноманітного життя в своєму, як він казав «Мухосранську». Від чоловіка алкоголіка та імпотента, від дебільних дітей, бідності і невлаштованості побуту. Саме Савяк і був здатен дати цим вродливим, часто-густо освіченим і вихованим жінкам, втечу до іншого життя з неминучим і доволі трагічним поверненням до страшної дійсності вдома. Він вибирав найкращих і давав їм чудову згадку, яка гріла їхні душі і серця впродовж усього їхнього життя. Він знав, що спеціально до нього ці жінки приїжджали лікуватися до цього курорту і на наступний рік. Але хлопця там вже не було.
Таке поєднання мінеральної води, лікувальних процедур, цілющого фітонцидного повітря дубово-соснових лісів, які оточували курорт, з емоційним піднесенням кохання, дійсно давали разючі результати. Тому молодий головний лікар одного з санаторіїв, на території якого мешкав Савяк, Олександр Хабер, з яким хлопець подружився, писав йому, що з його вступом до аспірантури життя на курорті якось раптово поблякло, стало нецікавим і буденним.
— Я, напевно, почну, за твоїм прикладом, готувати кандидатську дисертацію, — писав він у листі до аспіранта. — І тема в мене вже вималювалася, скажімо: «Вплив курортного кохання в купі з лікувальними чинниками нашого курорту на підвищення рівня видужування хворих». Дякуючи дружбі з тобою, я назбирав лише за рік величезний масив даних. Впевнений, що така тема є унікальною в нашій країні. Те, що курортні романи мають, так би мовити, місце в житті будь-якого курорту, відомо всім. А ось як це впливає на лікувально-оздоровчий процес, з наукової точки зору у нас ще не досліджував ніхто.
Улітку 1977 року, саме перед вступом до аспірантури, Савяк розкошував, як тільки міг. Він завів роман з однією молодою красунею з Новосибірська. Її чоловіком був відомий радянський учений з Новосибірського академмістечка, робота якого була пов’язана з «оборонкою» і військово-промисловим комплексом країни. Він був на 30 років старший за свою дружину і, за її свідченнями, між ними було лише платонічне кохання, оскільки немолодий учений вже років двадцять був імпотентом через опромінення в процесі своїх досліджень. Тамара, так звали його дружину, сама підійшла до Савяка, який зустрічався з її подругою по кімнаті, і відбила його в неї. Вона діяла доволі цинічно і рішуче, відверто пояснивши хлопцеві, що часу в неї не так вже й багато, щоб просто так спостерігати і слухати, як її подруга описує щодня, який він відмінний «жеребець».
— Я краща за свою подругу, — сказала вона з такою хтивою посмішкою, що Савякові аж дух перехопило. — Подивися, — вона взяла руку хлопця своїми холодними пальцями і поклала на свої розкішні гарячі груди. — Мій чоловік виходить на саму гору в цій країні. Може вирішити будь-які питання. Поїдемо зі мною до Новосибірська. Через три роки станеш кандидатом наук, ще через п’ять доктором. Але запам’ятай, я не збираюся заради тебе кидати свого благовірного.
— Який же тоді буде мій статус? — посміхнувся Савяк. — А раптом я повний дебіл і не зможу написати дисертацію?
— Що не дебіл, я вже знаю, отримала про тебе деяку інформацію. А ось із гонором і твоїм знаменитим сарказмом можуть виникнути проблеми. Але поки що я тобі пропоную просто перепихнутися на високому рівні. Ти це можеш. І я це можу. Тому давай просто отримаємо задоволення від сексу. Про все інше поговоримо пізніше. І не кажи мені, будь-ласка, що я тебе не цікавлю. В тебе он ледь слина з рота не тече.
— Трохи вульгарно, мадам, ви не знаходите?
— Знаходжу, але давай до справи.
— Крім того, як відомо, в нашій країні сексу немає.
— Добре, сексом займатися в стилі проклятого імперіалістичного Заходу не будемо. Давай по-простому, по-нашому до повної втрати пульсу.
Савяк не міг би собі ніколи вибачити, аби не скористався з такого шансу. Молода жінка дійсно була унікальним творінням жіночої природи. Крім того, вона виявилася і дуже вправною та компетентною коханкою. Хлопець розходився, як на аркані жеребець. Ускладнення виникли тоді, коли її чоловікові написав листа Тамарин попередній коханець-невдаха, в якому повідомив, що його благовірна гуляє на курорті, як остання курва. Той сів на літака і через добу вже був на курорті. Там він знайшов того, хто йому писав, не відкриваючи дружині таємниці, що він уже на курорті. Хотів пересвідчитися в написаному на власні очі. В той вечір Савяк гуляв з Тамарою по території курорту. Вони зупинилися на середині пішохідного мосту через річку, милуючись незрівнянним краєвидом і заходом сонця. До них підійшов Хабер і вся компанія почала весело гомоніти про принади нинішнього літа і чудової вечірньої пори.
Тамара стояла спиною до натовпу відпочивальників, який сунув мостом, спершись на перила і радісно мружилася в бік сонця, яке в цей час повільно ховалося за горизонт. Повз них, поїдаючи очима всю компанію, пройшло двоє чоловіків, один молодий і другий літній. Спочатку таку їхню реакцію Савяк списав на чудову фігуру Тамари, якою відверто милувалися майже всі мужчини. Пройшовши повз них, чоловіки зупинилися і почали про щось гаряче сперечатися.
— Це ж ваша дружина, чи не так? — емоційно переконував молодший чоловік старшого. — То чому ж ви пройшли повз? Чи, може, ви боягуз? Он вона стоїть з тим красунчиком, — він показав рукою на Савяка. — Вони коханці, це і сліпому видно.
— Але ж їх там троє, — заперечив літній чоловік.
— Третій є другом коханця, але він ніякого відношення до вашої дружини не має. Хіба що як лікар цьо-го курорту, але аж ніяк не як коханець, — розсердився молодик.
Вони рушили назад і зупинилися біля компанії, яка продовжувала весело розмовляти. Це остаточно вивело колишнього Тамариного невдаху-коханця з себе. Він кинувся з кулаками на Савяка, попередньо відштовхнувши лікаря. Савяк миттєво відсторонився вбік і нападник за інерцією, перескочивши через низькі перила мосту, полетів у воду. Всі відпочивальники кинулися до перил, виглядаючи, чи винирне з води чоловік. За мить його голова з’явилася на поверхні. Ніхто не міг зрозуміти, що ж таке трапилося.
— Тамаро, так ось як ти лікуєшся, — став картати дружину вчений. — Хіба я за цим тебе відпускав на курорт?
— А що, власне, трапилося, чому ти тут? — зобразила на обличчі здивовану міну Тамара. — Ми тут стоїмо, розмовляємо. Хіба в цьому є якийсь кримінал? До речі, знайомся: це мій курортний лікар, а цей гарний молодий чоловік є економістом курорту. Можеш замовити своїм кадебістам, щоб сказане мною перевірили. Я вас відпускаю, мої вірні пажі, — з театральним жестом звернулася Тамара до Савяка і Хабера. — До мене приїхав мій дорогий і дуже впливовий чоловік.
— Ну і витримка в цієї жінки, — здивовано похитав головою Хабер, коли вони рушили по мосту до літнього танцмайданчика. — Зараз вона цьому генію навішає локшини на вуха і він їй, як завжди, повірить.
Вирішивши йти до аспірантури не університету, а Академії наук, Савяк почав готувати реферат з економіки рекреаційно-туристичного комплексу. Робота на курорті давала йому можливість збирати матеріал не лише для реферату, але й для майбутньої дисертації. Після зарахування до аспірантури хлопець одразу поселився до гуртожитку і на три тижні окупував бібліотеку Академії наук, намагаючись якнайкраще і найточніше сформулювати тему дисертаційного дослідження і його структуру.
Як виявилося потому, то була нікому не потрібна робота. Його науковий керівник, якого всі аспіран-ти називали просто шеф, академік Сидорчук, на той час був делегований Академією наук читати лекції для керівних кадрів найбільших союзних заводів, які розміщалися на території республіки. Економічна ситуація в країні постійно погіршувалася, і в ЦК вирішили виступити з черговою кампанією економічної перебудови. Донести до керівників підприємств ідеологію цих новацій і доручили провідним економістам країни.
Два тижні Сидорчук їздив по заводах, роз’яснюючи новації партії в економічній сфері. На одному із заводів приймали особливо добре. Молодий, енергійний, прогресивний директор найбільшого в країні машинобудівного підприємства харчового машинобудування просто зачарував шефа своєю повагою, увагою, сауною і, напевно, ще чимось чи кимось у сауні. Жінок шеф дуже любив і жодної нагоди в цьому сенсі ніколи не втрачав.
Директор заводу скаржився академікові на абсолютно волюнтаристські методи роботи союзних машинобудівних міністерств.
— Закони економіки чиновники абсолютно ігнорують, — звернувся молодий директор до академіка, підсуваючи тому чудових копчених вугрів, спеціально замовлених на Волині.
Він процитував слова з нашумілого фельєтону в газеті «Правда»: «жадно прильнув к географическим картам, чиновники из министерства прикрепили Ужгород к Владивостоку, а Мурманск к Хабаровску».
— У тій відомій статті все правильно написано. От би всі ці проблеми вивчити в масштабі всієї країни. Це журналістам не під силу, тут потрібен толковий економіст-науковець.
Сидорчук подарував молодому директорові свій підручник з економіки України і обіцяв прислати «башковитого» аспіранта для дослідження виробничих зв’язків заводів їхньої галузі.
— Він в усьому розбереться. Йому буде дисертація, а ми з вами на її основі відправимо цілком науково обґрунтовану доповідну записку в ЦК до Москви. З конкретними неспростовними даними, розрахунками, графіками, діаграмами і картосхемами. Просто в десятку, — радісно потирав руки загорнутий в простирадло Сидорчук, піднімаючи чарку дорогого коньяку.
— За нашу продуктивну співпрацю, так би мовити, союз науки і виробництва.
— Це гарна ідея, — підняв і свою чарку директор заводу. — У нас звикли багато балакати, але ж, зверніть увагу, ніхто нічого конкретного не пропонує. Ми нібито знаємо, що все погано, але наскільки погано, ніхто не каже. Бо не знає. Дійсно, де розрахунки, аналіз, прогноз, конкретні рекомендації? Їх просто немає.
— Ось всім цим і займеться мій аспірант. У мене вже такий є. Нещодавно вступив до аспірантури. Тема дисертаційного дослідження ще не затверджена. Це просто дарунок долі, я маю на увазі нашу з вами зустріч. Піднімаю цей келих за те, щоб десь років так через три ви стали керівником главку в Москві або ще краще заступником міністра, а я отримав другу Державну премію. Тепер уже не республіканську, а союзну.
— Тільки пришліть до мене найкращого аспіранта.
— А серед моїх лише такі і є, — посміхнувся Сидорчук. — У мене конкурс такий, що нікому і не снилося. Всім відомо, що під моїм керівництвом по закінченню аспірантури гарантований захист дисертації, робота в Києві, київська прописка і однокімнатна квартира протягом року. Дуже гарний стартовий майданчик для подальшого зростання.
— Ось ви звідки родом? — втупився поглядом, трохи напідпитку Сидорчук в обличчя директора. — Ану признавайтеся, — посміхнувся уже захмелілий академік.
— Не секрет, я народився у селі Драбівського району Черкаської області.
— А я родом з маленького села на Хмельниччині. В мене стосовно цього є цілком науково обґрунтована теорія і методика. Я, наприклад, до аспірантури абсолютно усвідомлено корінних киян не беру, — продовжував академік. — Мотивація у них слабка. Навіщо дуже старатися, коли і так майже все є.
Далі буде…
Автор: Петро Масляк — український науковець, економіко-географ, професор кафедри географії України Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктор географічних наук. Педагог, вчений, громадський діяч, публіцист, письменник.