«Чого, в біса, чекає Захід?» Колонка Бориса Джонсона для Daily Mail
Країнам Заходу необхідно допомогти Україні здобути перемогу над росією вже цього року, а не наступного року чи ще пізніше. На цьому наголосив колишній прем'єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон у колонці для газети Daily Mail після того, як 22 січня відвідав деокуповані міста Київщини. «Сурма» наводить переклад статті.
Ходімо зі мною в охристу багнюку церковного подвір’я в Бучі, повз постріляну церкву святого Андрія. Станьмо над могилами деяких із 416 жителів цього міста – 9 з них діти – яких розстріляли росіяни, намагаючись залякати решту. Подивіться на фотографії їхніх трупів, із зав’язаними за спинами руками, залишеними гнити на вулиці чи на з’їдання собаками.
Постійте зі мною біля почорнілих залишків багатоквартирного будинку в Бородянці, покручених труб від сантехніки та потрощених дитячих іграшок. Подивіться, що одна з 500-кілограмових авіаційних бомб путіна може зробити з восьмиповерховим будинком. Спробуйте заглянути в благальні очі людей, які витягли з-під завалів 162 трупи та шукали 28, чиї останки так і не були знайдені. Подивіться на цих хоробрих українців і дайте мені відповідь на запитання: чого, в біса, ми чекаємо?
Те, що сталося тут, у передмісті Києва, викликало огиду. Але це відбувається в кожній частині України, яку путін продовжує окуповувати: тортури, зґвалтування, масові вбивства.
Хоча фізичне знищення конкретно тут жахливе, воно тьмяніє на фоні злочинів, які путін здійснює в інших частинах країни – знищуючи цілі селища під час тайфуну з бомб і ракет. У нього немає стриманості. У нього немає сором’язливості. Він уже давно відкинув найменшу повагу до законів війни – і з кожним днем все більше невинних стають жертвами, все більше хоробрих українських солдат гине і все більше молодих росіян потрапляє в пащу його м’ясорубки. Тож дозвольте мені поставити запитання ще раз. Які можливі підстави для зволікання? Чому ми не надаємо українцям всю необхідну допомогу зараз, коли вони цього потребують?
Нехай не буде сумнівів. Україна перемагає і переможе в цій війні. Українські серця мужні, а їхня рішучість гартується з кожним днем. Проїдьте околицями Києва, і ви побачите, як люто вони билися, захищаючи свої домашні ватри та домівки, і як безглуздо путін не зрозумів свого ворога.
Ви бачите незліченну кількість будівель, пом’ятих і пошрамованих вогнем російських танків. Ви бачите, як гусениці тих танків порізали асфальт доріг. Ви також бачите бівуаки (місця для ночівлі в польових умовах – прим. ред.) та лисячі нори в лісі, замасковані ганчір’ям, з яких українці безстрашно влаштовували засідки на ті російські танки – підривали їх плечовими ракетними установками, багато з яких виготовлені в Белфасті. Ви бачите, де вони розгромили те, що мало бути наймогутнішою армією в світі.
Вигнання українцями російських військ з Києва увійде до списку великих військових подвигів сучасності. Згодом це зробили в Харкові, і знову – в Херсоні.
Вони можуть і будуть виганяти путіна з усієї України. Зараз це війна за незалежність, а історія вчить нас, що війни за незалежність закінчуються лише одним способом. Питання в тому, коли.
Чим швидше ми допоможемо українцям досягти неминучої перемоги, тим швидше закінчаться їхні страждання і тим швидше весь світ, включно з росією, почне оговтуватися від путінської катастрофи. Це вимагає від усіх нас на Заході, від усіх друзів України подвоїти і потроїти нашу підтримку.
Путінські війська деморалізовані. Їм не вистачає хороших боєприпасів. Його армія складається зі щойно прибулих каторжників або наляканих представників етнічних меншин, які були мобілізовані з невеликих міст у найвіддаленіших куточках росії.
Але яким би марнотратним він не був, у путіна все ще є резерв населення; він має право призову; і він продемонстрував свою повну зневагу до цінності людського життя.
Зараз він готує контрудар. І навіть якщо українці бачать, що це наближається, і легко сприймуть цей удар, їм знадобиться наша допомога на наступному і вирішальному етапі – повернення сухопутного шляху. Це та суцільна смуга завойованої землі, яка тягнеться вздовж узбережжя від Донбасу до Криму і яка наразі перекриває вихід України до Азовського моря.
Якщо вони зможуть повернути той наземний шлях або проїхати через нього і розрізати його надвоє, українці перемогли. Для путіна гра закінчена.
Все, що їм потрібно для цього, – це те, що Захід має в надлишку і який зараз не може мати вищої моральної чи стратегічної мети, ніж допомогти Україні.
Їм потрібен «глибокий вогонь» – артилерія великої дальності, яка здалеку може вразити позиції путіна. Зараз вони бачать, що він робить на українській землі. Вони можуть розпізнати його командні центри та склади боєприпасів.
На їхнє величезне розчарування, вони не можуть вразити ці цілі наявними системами. Їм потрібні літаки, щоб завдавати ударів по цих позиціях з повітря, і їм потрібні бронемашини і танки, щоб відбити й утримати землю, яку вкрав путін.
Я пишаюся тим, що саме Велика Британія знову є взірцевою в цих питаннях. Надіславши 14 танків Challenger 2, наш міністр оборони Бен Уоллес подав приклад для наслідування іншим країнам. Настав час іншим наслідувати наш приклад.
Українцям потрібні сотні танків, і вони повинні отримати їх від американців, німців, поляків і багатьох інших. Де західному світу зараз потрібно розмістити ці танки?
Охороняти Північну Рейн-Вестфалію? Захищати Теннессі? Їздити селами Вілтширу?
Те ж саме можна сказати про кожен елемент звичайної зброї, який міг би допомогти Україні покласти край цій агонії.
Не говоріть зі мною про «ескалацію» чи ризик того, що ми якось спровокуємо путіна, збільшивши нашу підтримку, до якогось нового жаху. Чому ми маємо боятися провокувати його, якщо він уже показав, що він зробить без найменшої провокації? Як він може «загострюватися», коли путін уже дійшов до такого ступеня варварства, що систематично стирає з лиця землі будинки мирних жителів?
Чи буде він ескалувати за допомогою ядерної зброї на полі бою? Справді? Не вірю ні на мить. Якби путін був настільки божевільним, щоб застосувати ядерну зброю, він миттєво втратив би всіх мінливих партнерів у світі – з Африки, Близького Сходу, Азії – які зараз так сильно чекають, коли він дасть слабину.
Гірше того, з його точки зору, він програє китайцям. Він стане глобальним ізгоєм і занурить росію в такий стан кріогенного економічного відчуження, що теперішні санкції здаватимуться поміркованими.
Насамперед він втратив би російський народ, який був би вкрай наляканий щодо наслідків такого кроку і куди він може привести. І це б навіть не спрацювало. Це б не змусило українців припинити воювати.
Він цього не зробить. Він хоче змусити нас говорити про ядерну зброю, тому що він хоче зобразити нав’язану собою війну як протистояння між НАТО та росією. Це не така річ. Це жорстокий і неспровокований напад на бездоганну європейську країну, і все, що можуть зробити друзі України, – це допомогти цій країні захиститися.
Нас не можна звинувачувати в геостратегічній катастрофі, яку путін накликав на себе. Своїм насильством та агресією йому вдалося не тільки змусити Фінляндію та Швецію приєднатися до НАТО, він красномовно знищив будь-які аргументи проти членства самих українців у НАТО.
До чого призвела наша десятирічна неспроможність виконати свою обіцянку і прийняти українців під притулок оборонної парасольки Альянсу? Результат – найкривавіша війна в Європі за 80 років. Заради ясності, стабільності та довгострокового миру тепер ясно – чого не було до вторгнення путіна – що Україна має приєднатися.
І так, я визнаю, що коли путін зрештою і неминуче програє, буде важко пояснити все це російській громадськості. Але він знайде спосіб. Він контролює органи думки. Він досі має дуже значну підтримку. Не наша робота хвилюватися про путіна чи про те, куди може піти його кар’єра далі, чи займатися безглуздою кремлінологією. Наша робота – допомогти Україні перемогти – якомога швидше.
Ці героїчні люди воюють за всіх нас. Українці воюють за грузинів, за молдован, за країни Балтії, за поляків – за всіх, кому свого часу може загрожувати божевільний реваншизм і неоімперіалізм путіна. Вони борються за принцип, що нації не повинні змінювати свої кордони силою.
Коли Україна перемагає – це повідомлення, яке почує весь світ. Тож давайте допоможемо їм перемогти не наступного чи ще наступного року, а цього, 2023 року; і не говоріть мені, нарешті, про витрати.
Якщо ви хочете мінімізувати світовий економічний біль, якщо ви хочете уникнути величезних витрат – у крові та скарбах – дозволяючи цій трагедії тривати, тоді зробімо разом очевидну річ.
Даймо українцям все, що їм потрібно для перемоги зараз!
Переклад газети «Сурма».