Аналітика творів Франка
У першому спеціальному літературному випуску газети «Сурма» читачам було представлено два твори Івана Франка «Хома з серцем…» та «Борис Граб».
Очевидно, я пропустив в юнацькі роки ці два оповідання Івана Франка, якось вони пройшли повз мене. Дякую «Сурмі», що спонукала прочитати їх під уже зрілим поглядом. Мені дещо незвично писати в неекономічному руслі, але спробую подолати це відчуття. В який спосіб? А в такий, що знайшов в них струни, яких, мабуть, неспроста торкнувся Іван Франко, що мають безпосереднє відношення до того, чим я вимушений займатися сьогодні.
«Хома з серцем…» — недовчений ура-захисник знедолених, який в силу свого слабого світогляду і низької суми знань з фундаментальних дисциплін потрапляє під вплив марксистської теорії. І вже виходячи з неї, бореться за права знедолених навіть не вдаючися в питання, чому і в який спосіб вони знедолені, в чому полягають причини? Він бере лише те, що лежить на поверхні, видимі наслідки, не утруднює себе аналізом причин та зв’язків. Нерозбірливий він і в методах тієї боротьби, що зрештою приводить його до особистісної трагедії, але що гірше, він провокує трагедію для багатьох інших, тих, за чиї права він думає, що бореться. Це саме має місце і сьогодні. Захоплення багатьох гарних людей революційною активністю і водночас марксистські догми у світогляді приводять зовсім не до тих результатів, на які очікують борці за кращу долю. Чи не трагедія?
У своєму творі Каменяр протиставляє Хомі з серцем Хому без серця. Без серця, бо скупий в «доброті» до тих, хто сам собі робить шкоду. Сухий і розсудливий, бо покладається на власні сили і знання, а не на «допомогу» ззовні, чудово розуміючи, що дармовий сир буває лише в мишоловці. Він доводить розпочате навчання до логічного завершення, мабуть, уже підозрюючи, що йому доведеться бути не науковцем, а засукавши рукава продовжувати батьківську господарську справу. Але Хома без серця не занедбує свій талант наук, які він отримав, пускає його на служіння іншим. Зверніть увагу: не на боротьбу за тих, хто часто сам собі не хоче допомогти, а на служіння тим, що шукають істину і наполегливо для цього працюють. Він навіть не мріє давати людям якісь готові рішення чи блага — носити їм рибу, а дбає про те, щоб дати їм знання, як вудочку, якою вони собі наловлять риби досхочу. Власним прикладом «безсердечний» показує, що потрібно намагатися бути самодостатнім, а не жити ілюзіями, як Хома із серцем. Важливо розуміти різницю між тими двома підходами до допомоги своїм ближнім. На жаль, не часто зустрічаються люди, в яких гармонійно поєднується світогляд, наполегливість, знання, працьовитість, повага до себе і гідності інших. Але сприймаймо це як заохочення до такого стану, щоб могти не лише зарадити самим собі, але і так організувати свою державу, щоб вона була спроможною давати відсіч ворогам як зовнішнім, так і внутрішнім.
В анонсі до повісті «Борис Граб» «Сурма» зробила наголос на те, що цю повість повинен прочитати кожний вчитель. Закономірно, адже в ній йдеться саме про те, яким повинен бути вчитель і як потрібно наполегливо вчитися. У доважок до цього, я би не хотів, щоби лишилися поза увагою змальовані Франком деталі, як важливо вчителю мати різносторонні досконалі знання і як важливо навчити учнів вчитися (даруйте за тавтологію). Без першого вчитель самостійно не може розпізнавати правдивість знань, і як той гучномовець озвучує запрограмований кимось матеріал. Саме такий підхід в освіті відкриває двері для програмування дітей і перетворення їх на «болтики і гаєчки» в руках можновладців. Вчителю так звичайно легше, але чи думає той вчитель про те, що з ним буде, коли на старість років його буде лікувати його учень? Що означає навчити вчитися? Перелік відповідей на це питання, мабуть, буде прагнути до безкінечності, але я словами вчителя Міхонського виділю лише одне: «Головна річ: відповідно поставити питання і дати на нього відповідь, згідну зі звісними нам фактами». Це була реакція вчителя на репліку учня про правдивість. Тут дозволю собі розвинути думку Каменяра, яку він висловив словами: «При читанні всякої книжки від планіметричного способу бачення доходити до стереометричного». Тобто від одноплощинного погляду приходити до просторового. Мабуть, найкраще це явище розглянути на прикладі порівняння понять правда, яке і побудило реакцію вчителя Міхонського, та поняття істина, яке я використав, описуючи Хому без серця.
Якщо розглядати ці поняття в одній площині, то я не беруся провести між ними чіткий кордон, лише стилістичний. Але коли перейти до просторового погляду і ввести додатково вісь часу, то різниця виявиться разючою. Правда — це часовий зріз, вона фіксується часом і в інший момент часу правда може бути іншою. Істина же є позачасовою. Її не можна пізнати раз і назавжди. Потрібно постійно бути в процесі її пошуку. Тож, на мій погляд, процес навчання коротко можна виразити так: пізнавати правду, але шукати істину.
Прочитати твори можна на сайті газети:
https://surma.com.ua/460-literaturnyi-dodatok-ivan-franko.html