Політичний дайджест: «посадки», Саакашвілі, ленд-ліз

Тут знову звучить від влади — «Весна прийде — будемо саджати». Але я, як агроном із багаторічним стажем, хочу дещо прояснити. Шановні, у землеробстві є такий термін — «лютневі вікна». Це коли у лютому бувають відлиги і навіть можливість зайти у поле та сіяти холодостійкі культури. І це досвідчені агрономи часто використовують. Після цього посіву ще випадає сніг, настають морози, але насінина уже лежить у землі і чекає свого часу.

І ось тільки зійде сніг і починається весняне потепління, коли ще болото і не можна влізти у поле, то ця насінина уже пускає паросток і починає рости, та дає добрий урожай, тому що використала повністю весняне тепло і вологу, на відміну від того насіння, яке буде посіяне пізніше. Тому, шановні працівники правоохоронних органів, якщо у вас є, що сіяти чи садити, то я вам як агроном кажу — починайте садити уже зараз, у лютому, і не чекайте весни. Чим раніше посадите, тим буде кращий урожай.

Перевірено роками і досвідом. 

 * * *

Ну ось, з’явилася інформація, що владою США ухвалено рішення й американці посилають в Україну «лендліз». У нього буде входити близько двадцяти різних контролючих організацій США, і, як я розумію, інших країн, які в найкоротші терміни мають перевірити використання допомоги США, наданої Україні.

Цей «десант» органів перевірки в Україні буде використовувати не тільки традиційні методи, але й «гарячі лінії», куди українці зможуть телефонувати та розповідати про свої спостереження за корупціонерами. Одним словом, коли одні говорили, що це не на часі і все це варто робити після війни, інші вірили у НАБУ... То американці вирішили це зробити зараз, тому що із такою корупцією, як у нас, війна може продовжуватися ще довго. І ніякі «Леопарди» не допоможуть...

 * * *

З’явилася інформація, що експрезидента Грузії Михайла Саакашвілі переводять із в’язниці у реанімацію. Шкода людину, реформатора, прогресивного політика. Але мене не покидає думка. Ось Саакашвілі — дев’ять років був президентом Грузії. Усі хвалили його реформи, він усіх навчав, як державу поставити на ринкові рейки... Боровся із корупцією, дружив із багатьма впливовими людьми...

Я його не дуже поважав як президента, тому що вважав і вважаю, що продавати чи приватизувати все підряд в угоду якомусь міфічному «ринку», а читай великим фінансовим міжнародним магнатам, — все, що раніше належало народу, який тут живе, це — неправильно і злочинно!!!

І не тому, що це лише фінансове питання, а й тому що, наприклад, Земля (територія) завжди була об’єднувальним началом і духом народу, який там жив, живе і буде жити. А перетворення її в товар розриває ту пуповину, яка з’єднує того, хто там народився, із Матір’ю-Землею, водночас людина не бачить свого майбутнього, ось на оцій, уже проданій землі. Саакашвілі багато чого зробив позитивного у своїй країні, будучи президентом. Але перетворивши все на ринок, він, мабуть, порушив десь щось головне? Адже, якщо так багато було зроблено для країни, то чому така невдячність? Де протести гордого і сміливого грузинського народу, який би мав виступити на захист свого експрезидента, який провів у них реформи і який уже півтора року сидить у тюрмі?

У мене складається враження, що прагнучи продати все і зробити країну повністю залежною від ринку, влада робить її бездуховною, а її населення байдужим, як і до тієї землі, на якій вони ще живуть, до тієї країни, де змушені жити, а тим більше до влади, яка продала їхню країну. А, можливо, бездуховність і байдужість — це і є ціль ось таких реформ?..

 * * *

Проїжджав по одній із вулиць і побачив недобудований будинок. Я знаю, хто власник цього довгобуду, якому вже понад двадцять років. І я пам’ятаю, як він одним із перших почав будуватися на цій вулиці.

У нього велика родина. І коли йому виділили земельну ділянку, то вся родина прийнялася йому допомагати у новобуді. Хто чим міг. Хто грішми, а хто і своєю працею.

Через деякий час власник новобуду уже покрикував на братів, які допо-магали йому, працюючи в нього на подвір’ї. До батьків, які давали гроші, замість подяки виставляв претензії, що мало допомагають. На роботі, уже вважаючи себе власником ще непобудованого будинку, зверхньо дивився на тих, хто жив у «хрущовках», вважаючи себе заможним і великим будівничим. А потім, один брат розсердився на нього, що не має ні вдячності, ні поваги, та й у батьків закінчилися гроші. У колективі на роботі стали натягнуті відносини. Ну і як завжди у таких випадках — пішло-поїхало. Ось і стоїть ця незавершена будівля уже більше двадцяти років. І закінчити будівництво немає чим, і продати нікому.

Запитаєте, чому я так довго про це?

Та, думаю, нашим керманичам не варто себе виставляти переможцями на титульних сторінках гламурних іноземних видань. Особливо, коли ця перемога так важко дістається, і то лише завдяки самопожертві наших воїнів та іноземній допомозі.

А коли наш головний розвідник у цих же зарубіжних виданнях розповідає, що про початок війни йому повідомив лише Кірєєв, якого свої ж і вбили, а ЦРУ та інші іноземні спецслужби ні про що не попереджували... То ті хлопці можуть і образитись...

І я боюсь, що ось при таких підходах із нашої сторони, щоб до тих союзників, які і так не поспішають поставляти нам зброю, не добавилися ще й ті, які скажуть: «Ну, якщо ви такі мудрі і вже перемагаєте, і все знаєте, то спробуйте тепер без нашої допомоги».

А охочих «тормознути» нам допомогу, щоб ми там не говорили, більше, ніж тих, які хочуть нашої повної перемоги над росією, та посідання свого місця — місця переможця серед інших країн. Мало хто хоче, щоб «аутсайдер» вийшов у фінал і посів місце у професійній лізі, потіснивши там інших. І ми не повинні про це забувати…

Тож представникам влади перед тим, як щось говорити, щоб себе засвітити, то варто подумати, чи це не зашкодить наближенню нашої перемоги, і скільки ще жертв може бути від необдуманого слова чи рішення вищого керівництва, або ж навіть і депутата?