Синдром: Стокгольмський чи добре забутий меншовартісний?
Якась помітна, але майже невидима, ледь не голограма чортівня відбувається протягом останніх тижнів на YouTube. Незважаючи на преференції у налаштуваннях, на минулі підписки, нам вперто пропонують дуже специфічний контент. І його багато, дуже багато.
Контент на «языкекакаяразница», контент з певною категорією ведучих, гостей та спікерів, і «красная нить» в їхніх відео чітко прослідковується.
Десь зверху прийшла директива і рознарядка: що говорити, як говорити, кому говорити, як приправляти і якими приправами, чи підсилити смак, чи замаскувати якісь підгорілості, чи продукти «з душком».
Чи не «повар путіна» це все куховарить? Якщо не він, то його «подмастерья», це відчутно. Усі оці «харошие» щей допустили в свої шеренги «совсем нехароших», але спробуй тепер розрізни, бо ж всі «гаварят» одне і те ж, і у всіх на аватарках дуже «жовтоблакитненько».
Про «нашу великую пабеду над путиным, которьій уже почти мертв», прокремлівські інтриги, про хто там які гроші краде, і де ховає, і хто з ким спить, і хто з ким не хоче, і хто в які офшори втікає, і як українців треба вчити воювати, і як «строить новую Украину», і як ділити гроші, які «уже идут на развитие», і як з тими мільярдами обходитись, бо ж ті «харошие олигархи» вже давно собі руку набили на цифрах з багатьма нулями, а «младшие братья» ще мають тільки вчитися, і, звичайно, «старший брат» в цьому «рад стараться», допоможе нам, сердешним, вбраним у вишиванки, відбудувати нашу спалену ними ж Україну, щоб в цій оновленій і їм, супостатам, добре жилося ігоря не зналось.
Нова «русская народная сказка» про «доброго молодца и Ваню-дурачка», тільки перероблена в угоду авторам. І казка ця недобра вкладається в клінічний діагноз «стокгольмського синдрому», коли ґвалтівнику співчувають і дякують за склянку протухлої води.
Якесь миловидне дитя з великими очима бере інтерв’ю в злодія і путінського «подєльніка» Невзлина, читає кимось написані «вопросы» і навіть не розуміє, що вона пропагує. Навіть личко тої журналісточки не реагує, якась відсторонена маска чи то захоплення «уважаемым» гостем, чи то запам’ятовування зовсім незрозумілого їй наступного запитання…
Паляничне лице Романенка «вещает» про «нехароших» американців й українців, які вимагають не забувати про порушення закону про ленд-ліз, і називає нас ідіотами і «путіністами» (!).
Його колега з, до речі, офіційним статусом радника ОП, взагалі «гаварит на фене», ніби це сходка «воров в законе», а не етер на українському ТБ.
Він зневажливо вживає гидкий жаргон про американську допомогу: «дают на шару», а ленд-ліз, прийнятий Конгресом США, «Украине не выгоден», бо прийдеться щось з того, що вціліє на полях війни, повернути! Яке ж це блюзнірство і неповага до нас, американських платників податків, які оплачують і ту «шару», і навіть його роботу як радника ОП..! Про те, як ці слова сприймуть наші воїни на фронті, яким бракує всього, які кричать в об’єктив «нема чим відбиватись, тут пекло!» я навіть боюсь говорити.
Мабуть, замість чаювання в студії, треба порадити пану раднику погуляти по окопах і почути справжні поради, і для нього особисто, і для Офісу Президента, де знімають не такі «відосіки» і слухають тих безпорадних радників (перепрошую за тавтологію).
До речі, нещодавно той же Алексей так гарно вживав свій валер’янковий голос для запевнення про те, що ленд-ліз обов’язково почнеться у жовтні 2022, а кілька тижнів тому навіть спромігся на майже правду про надію, що консервативна більшість в Конгресі, може, все-таки запустить той Закон, про який «забув» і Байден, і його демсвита.
Олексій Арестович
Байден старий і немічний, йому забути і не гріх. Алексей ніби ж «молодой и бравый», але теж «что то с памятью моей сталось» в нього. Зате ми пам’ятаємо, бо ж YouTube має пам’ять добру, і скріншоти теж не горять, як відомо.
Аж чекаю на вираз обличчя нашого молодца-гусара, коли відповідні структури врешті-решт запитають (ні, краще вже нехай допитають) такого недолугого радника. Бо ж від його порад залежить багато, залежить розвиток війни і життя наших людей. А ще і ментальне здоров’я українців, бо ж такий філософ і «магістр психології душ» здатен наробити багато біди, його ж слухають на ніч…
І ще болить те, що генерали й герої, що знають як воювати і вміють воювати, завдяки ось таким порадникам і нашіптувальникам, зараз в опалі і під кримінальними справами за захист України в перші дні війни. А офісні голови і «руководители» набирають кілограми й округлюють свої «фейсові іміджі» на вечірках в куршавелях, буковелях, парижах, та ще й зі своїми секспослицями, сексретарками і секссоратницями. Бо мачо-імідж — то святе. А обморожені ноги наших вояків — то пусте, їх же зігріє «потужний бойовий дух» і тепло сердець з Банкової, яке лунає з екранів…
Спічрайтери ОП дуже добрі, і дуже досвідчені, бо ж скриплять пером ще зі своїх далеких «квартальних» часів.Просто чорнила змінили і почерк трішки вирівняли, бо пахучі стимуляторні препарати їм несподівано підрізали… Ще змінили костюмерів і візажистів.
Але попередня версія стилю топлес в чорному латексі і на підборах була якась навіть… якби то сказати, органічніша? Бо фланелево-м’якенький і неголено-псевдомілітарний якось «не заходить», особливо після заходження незлагодженими нестроєвим кроком в наш О*альний Офіс (знову тавтологія, знаю). Певно, м’які кросівки міністра збили ритм…
«Політека» різко змінила курс, і почала кликати нових і дуже підозрілих гостей. Латиніни, піонтковські, швеці, яковини та яковенки, гудкови, фейгіноарестовичі, влащенки, цимбалюки, залмаєвомуждабаєви, гордоноходорковські, пономарі/пономарьоворашкіни, рєзніковокаспарови з мосійчукєрмаками й іншими глашатаями є солістами, а підспівувачів теж є достатньо.
Вони вже ділять зони впливу, бідкаються про добробут тисяч біженців з росії, які прийдуть, і Україна муситиме їх прийняти (!). Вони стурбовані, чи достатньо комфортною буде Україна для «хароших русских и русскоговорящих украинцев» (!).
Вони вже рахують «відкати» від великого будівництва, яке «гряде», вже просто їде в Україну новозаасфальтованими дорогами, бо ж вже «на часі» власне така тема.
Вони додають кольорових мазків до портретів політиків і завгоспів, але затушовують воїнів, які власне і здобувають нашу перемогу кров’ю.
Вони малюють панораму війни так, що і мова наша, виявляється, не така звучна для команд, бо «все говорят па русски в окопах», і світові краще доносити «правду о войне» на общепонятном, і «чем больше па русски гаварить»,тим краще нас («їх») зрозуміють.
Звісно, бо ж «я русский бы выучил только за то, что им разговаривал ленин».
Вони знову навертають нас, націю, що воює і перемагає їхню «родіну», до комплексу меншовартості, до того майбутнього, яке буде зручне для них, але й українцям вони там великодушно виділять якийсь кутик, «на окраине», як годиться. Імперські амбіції «старшей сестры» не те що не вмерли, а навіть отримали якесь «второе дыхание»..!
«Катьку-душогубку» з постаменту в Одесі звалили, зате вона якось загадково почала розмножуватись, чи то по- сучасному «клонуватись» в головах «шатающихся» патріотів і на просторах медійних полів, на яких баталії ще ті, і навіть є свої двохсоті і трьохсоті, а ще більше «неопределившихся»…
Не дай Боже забудуть українці «своё место», оживлять свою генетичну пам’ять про козацьку звитягу, про Коліївщину, про своїх гетьманів, про ОУНівців та героїв нової старої дев’ятирічної війни… «Ниzzя» — хриплять нові замасковані сатрапи, бо ж бояться, але свою справу знають, в них теж своя генетика, ще з 37-го, кгбістами виплекана і комісарськими «воронками» виїжджена, тільки замість «за родину, за сталина» вони навчено співають «доброго вечера, мы с Украины».
Спецоперація по «внедрению» в розпалі. Деякі «агенти-камсамольцы» вже в Україні давно, приїхали просто з московських газет і телеканалів. Деякі досить свіженькі, спали до пори до часу, а тепер вигулькнули як блогери, журналісти і «екZперти».
Особливо вражають «девочки/филологи/певицы», які раптом влазять до політики, до технічного забезпечення ЗСУ, до деталей поставок зброї із Заходу, до серйозних військових чоловічих тем, які, звичайно, дуже цікаві і дляїхньої «родіни» і генералісимуса путлера.
Одна знає все про Ісуса Христа, але не бачить, що за хробак той її улюблений гість комуняцький маразматик пйонтковський.
Інша бавить очманілих від її гламурного іміджу глядачів і «почитателей» оперним співом-речитативом «что вижу — то и пою» в стилі арії «дороговказ» від Івана Сусаніна. Смішно, якби не було так страшно і гидко.
Дехто навіть не камуфлює свого «единоросийского» депутатства в путінській думі, просто додають «екс», забуваючи, що «екс» кгбістів чи путіністів/комуністів НЕ БУВАЄ!
Особливо в часи війни. Особливо на 9-й рік війни. Особливо тоді, коли розвал росії і майже поразка майже неживого путіна є тільки в їхніх солодких колискових, які вони мурликають із заставкою «ми з України».
Насправді до перемоги ще дуже далеко, і ця відстань вимірюється не тільки в часі. Ця відстань — в тисячах вбитих воїнів та мирних жителів, в сотнях вбитих та покалічених дітей, в спалених будинках, кварталах та містах, в ненароджених немовлятах, бо батьки вже в небі, в стареньких і немічних, які вмирають як не від бомб, то від холоду і відсутності лікарського догляду, в зруйнованій психіці молодого покоління, яке вже ніколи не буде безтурботним, як їхні ровесники в інших країнах, в дітках, що втрачають мову від жаху сирен і вибухів, в зґвалтованих і понівечених тілах дівчаток, які вже, може, ніколи не стануть матерями, в сльозах, горі та ненависті до ворожого чобота, що так плюндрує все живе.
Спецоперація «внедрение» вже запущена, це очевидно.
Не помітити і не відчути цей «ветер перемен» практично неможливо, якщо є очі та вуха. І серце, що ще б’ється і не замерзло.
Може, час трохи попартизанити, і як не знищити ту отруйну багатоголову зміюку чергової нової/старої путінсько-геббельсівської пропаганди, то хоч не дати їй звити гніздо і зашкодити їй вивести своїх виплодків навесні, що полізуть по нашій землі і почнуть жалити тих, хто ту землю засіває, обробляє і боронить ?
Нищити ту гадину мають відповідні органи, професійно і «під корінь»… але може варто їм трохи підсобити вже зараз, щоб навесні було менше роботи? Бо ж плодиться та тварюка, вилізає маленьким хробачком з тієї гнилої двоголової курки і нищить все живе і добре, а особливо вишиванково українське.
До роботи, до бою, побратими і посестри, бо хто поінформований — той вже озброєний!
Бо ж нам відступати нікуди. За нами Україна…
Слава Україні та її героям!