Свята в Україні (Львів і Київ)
Перехід через кордон ПольщаУкраїна був пішоходом цього разу. Зробили ми це з дружиною і подругою з України, тепер славною скрипалькою у США. Львівські жінки, мушу сказати, надзвичайні. Це не тільки Соля, а й звичайна жінка-продавець у магазині «Близенко», де я просив коньяк, але тільки з України, і вона запропонувала «Шабо». Ну, я скривися і питаю, як це з України. Вона дала мені лекцію з географії, хіба Одеса не Україна. За коньяк я заплатив 251 гривню, а за лекцію я дав 9 гривень. Можна було і більше.
Львів святковий, але не убраний вповні бодай настільки, як зазвичай на свята. Згідно з комендантським наказом, ресторації працюють тільки до 21-ї години, бо треба ще службовцям доїхати додому. Всюди працюють генератори і народ. Біля Галицького базару продаються ялинки і галузки ялиць чи сосни. Комендантська година: проходить 24 години і все завершується. У першому дні не було жодного сигналу тривоги. Усі магазини, до яких я входив, працювали.
Темні особи представника зла, путін і кирил, запропонували чи 36 чи 72 години спокою в час Свят. От знайшлися релігійні особи. Україна скептично поставилась до цього питання. І правильно, бо в найкращому разі це могло мати значення на верхівці, тобто тільки для пропаганди, але не впливатиме на поле бою. Турецький президент Ердоган пропонував односторонній мир, бо з другої сторони він сподівався на нормальну гуманну людську поведінку. Дискутувати на цю тему смішно. Кремль — це не сторона домовлень. Достатньо сказати, що спокою чи миру зі сторони москалів не було ні на годину. Один український політолог у відповідь на путінську чи кирилівську пропозицію сказав, що HIMARS вже відсвяткували 25 грудня, тому 7 січня будуть працювати.
Все ж таки передбачено відносного спокою, бо Україна не агресор, але хоч переможець бодай на сьогоднішній день, вона цивілізована, а москалі після поразок, а ще гірше усвідомлення, що війна може перекинутись на територію самої рф, потребує трішки часу для вироблення нової військової стратегії. Тобто свята — це пауза для москалів. Тут нічого релігійного немає, як і в самого кирила чи путіна. От глибоко віруючі вбивці.
Ми вирішили сам Святвечір і Різдво відбути у Києві. Викликали таксі на залізничний вокзал. Цей таксівкар заслужив на окреме відмічення. Він просто турок зі Стамбулу. Українську мову вивчає від 24 лютого. У його таксі висить напис, що водій не розуміє мови окупантів. Теж висять написи, як можна допомагати ЗСУ, куди звертатися, щоби жертвувати кров для поранених.
У нашому вагоні в поїзді зустрічаємо дуже цікавих осіб: студентку з Києва, яка робитиме докторат в Українському Католицькому Університеті у Львові, а також з Чернігова юриста та інженера в одній особі, в якого російська мати, рождений він сам в рф і допомагає у захисті воєнному на благодійній підставі Україні. Моя категоричність щодо росіян трохи змінилась. Ось дійсно добрий росіянин. Я відійшов з певною дозою нової настанови до росіян, тобто вина не по стороні біології, а радже по культурі. Тим більш я став переконаним, що росіяни можуть стати більш нормальними, тільки коли елімінувати культуру імперську. Це означає, що рф треба розчленувати на різні народи, які проживають на її території. Щодо студентки УКУ я трохи тримав язик за зубами, хоч інколи і не витримав щодо деяких персонажів УВУ. Нехай Господь простить.
Святвечір відбуваємо у давніх друзів недалеко до центру. Спілкуємось, але більше прислухаємось до їхніх спостережень та переживань. Споживаємо більше, ніж дванадцять страв. Правда, також я не витерпів і спаплюжив пісний борщ та вареники непісною сметаною.
Київ убраний також менш святково, як звичайно. Познаки війни та ракетних ударів всюди. Навіть накриті Шевченко та Грушевський біля Університету вказують, що час не пересічний. Одначе дух Різдва відчувається.
Цьогорічне Різдво історичного значення у Києві. Нарешті повернено Лаврі духовність. Відбувається відправа Митрополита Епіфанія Православної Церкви України в Успенському Соборі на території Києво-Печерської Лаври. Крім духовенства ПЦУ та мирян, кружляють також чимало агентів, між ними і попи тієї структури, яка уже в часи війни «молилася» за росію.
На жаль, я застудився і з маскою на обличчі вирішив підійти до найближчого для мене храму — Володимирського Собору. Церква наповнена. Править у гурті своїх сотрудників Патріарх Філарет. Він не дає вражіння свого віку. У службі постійно проводяться молитви за Україну, її збройні сили та народ.