Історія в моментах Україна/московія

Я розкажу одну передісторію. В середині 2016 року мої запорізькі побратими Павло Куліш, Вадим Литвин та інші організували соціальний проект «Мова націй»: в Запорізькій і Донецькій областях проводили просвітницькі лекції, навчали українському місцеву публіку. Вони зіткнулиися з питанням, що в кінці таких заходів необхідно та корисно дарувати людям книги українською мовою. Вони звернулися і до мене. А звертаючись із цим проханням до всіх своїх друзів, я навіть не уявляв собі, що на той момент в наших домашніх бібліотеках 90% літератури було мовою окупанта. Тут допомогли бібліотеки.

Водночас я вирішив, що в 21 столітті інформація надається і в електронному вигляді. Тому вирішив так збирати твори українських поетів і письменників та передати їх до Запоріжжя на компакт-дисках. Але тут мене понесло: коли я збирав твори, то очевидно, що натрапляв на біографії авторів, і в мене з’явилася ідея зробити окремий блок видатних українців. Понад тисячу непересічних особистостей я розташував за видами їхньої діяльності: державних і політичних діячів, поетів і письменників, геніїв від творчості, дисидентів, військових борців УНР та УПА тощо. 

Історія – це життєві шляхи видатних особистостей людства! І нам також належить частина цього світу. 

А натрапляючи на історії, пов’язані з тими людьми, я не міг не створити великий блок історичних віх, в яких ми насолоджувалися життям і непересічними подіями, створюючи їх. Працював я над збіркою рік – із серпня 2016 до серпня 2017 року.

Читаючи в той період книгу Василя Іванишина і Ярослава Радевича-Винницького «Мова і нація», я вирішив дати саме таку назву своїй історично-біографічній збірці. 

Цю збірку я поширював серед своїх побратимів, а також дарував учасникам військово-патріотичних вишколів, що ми, нашою волонтерською спільнотою, проводили з 2017 року.

Читайте також: Війна до Перемоги

А в січні 2018 року я вирішив написати книгу. Сталося це в спосіб від зворотного, після спілкування з малоросом-ватником, який показував своє безумство й ідіотизм. А у мене після тієї розмови промайнула думка: «Чому він не знає елементарних речей? Навіть у мене стільки знань, що я міг би книгу написати»… Сказано – зроблено. Того ж дня накидав перші штрихи.

При написанні в мене з’явилося кілька цілей:

1. Маючи досвід роботи з багатьма історичними працями, а також спілкуючись із великою кількістю людей, я звернув увагу, що широкий читач не читає складних текстів. Я не буду тут давати цьому оцінку, але закон ринку – це попит і пропозиція. І я вирішив писати виключно простою мовою, щоб шановний читач прочитав і зрозумів.

2. Праця повинна бути не дуже об’ємною, не повинна втомлювати шановного читача і не змушувати його кидати посередині.

3. Дати можливість шановному читачеві самостійно розкрити глибину питання за допомогою джерел. Ті, хто читав книгу, помітили, що кількість і різнобарв’я джерел є неймовірними. Чого варті відеоджерела, яких сотні і є з чого вибрати. Тільки над ними я працював майже рік.

В цілому робота над книгою тривала два з половиною роки, потім вносилися правки, півроку працювали у видавництві. У результаті книга вийшла друком за кілька тижнів перед війною. Виправлюсь – перед повномасштабним військовим вторгненням росії, сучасної і чергової війни московії проти України. 

Зараз я подаю вступну частину книги. Віддамо шану героям, вільний дух яких не схилився під кулями ворогів

Мотивація

Ми можемо жити звичайним життям середнього споживача, думати лише про себе, суто заробляти гроші, не звертати уваги на світ навколо. Але в один «прекрасний» момент до нас прийшла війна, яка не розбирала, кого забрати із собою…

Що таке Кушугум? Це містечко поблизу Запоріжжя, в якому розташоване кладовище, на якому спочивають герої, що загинули під час боїв із російськими окупаційними військами в серпні 2014 року під Савур-Могилою та Іловайськом.

Після тих боїв групи волонтерів-шукачів, зокрема «Чорний тюльпан», знаходили фрагменти тіл, привозили їх на генетичну експертизу, знаходили родичів (не всі з останніх погоджувалися з результатами… і їх по-людськи можна зрозуміти).

13 травня 2016 року на Кушугумському кладовищі відбулося урочисте вшанування пам’яті тих героїв. Під час цієї події присутніми були офіційні особи м. Запоріжжя, журналісти, побратими, представники різних церков, а також батьки загиблих. Я, за запрошенням своїх запорізьких друзів, там був теж; ми розставляли столи, на які ставили металеві ящики з речами загиблих захисників України, що були знайдені після боїв поруч із ними…

…Усі ми втрачаємо своїх найближчих – хтось раніше, хтось пізніше. У моєму випадку доля розпорядилася так, що більшість  моїх родичів пішли з життя, коли я був у юному віці: один дідусь помер, коли мені було 5 років, другий – коли мені виповнилося 15; у віці 21 року у мене відійшли на той світ відразу батько, дві бабусі, а згодом і брат батька. Сказати, що в такий момент настає пустота, – це нічого не сказати; сказати, що тобі боляче, – це нічого не сказати… Але коли на Кушугумі я заглянув в очі матерів, які втратили своїх синів, що своїми тілами захистили наше спокійне життя, я зрозумів, що мій біль – це ніщо порівняно з їхнім.

І на тому місці я дав собі слово, що імена тих героїв будуть вічно з нами, і саме тому я присвячую їм цю працю; і там же я дав слово, що повинен зробити суспільно-корисні речі, зрозумів, що повинен втрутитися в життя нашої країни, і відтоді займаюся волонтерською та іншими конструктивними справами…

…Я запрошую до співпраці всіх притомних україноцентристів, хто усвідомлює свій відповідальний шлях перед наступними поколіннями Українців, хто зробить Великий слід на небосхилі майбутнього України!

От так я і став упорядником від історії.

Продовження буде…