Голодомор та наша пам’ять
Колись, перебуваючи із товаришем у музеї Голодомору, і переглядаючи сторінки, із прізвищами тих, хто помер у ті страшні роки, товариш запитав мене:
— А як ти думаєш, чи можна запобігти тому, щоб таке більше не повторилося?
— Я не знаю, чи можна повністю такому запобігти — відповів я, — а от зменшити ризики — можна, коли на цих сторінках поряд із прізвищами тих хто загинув, будуть і прізвища тих, хто створив цей голод, хто у них відібрав останнє. І не лише списки того десятка осіб, хто віддавав накази по країні, а й тих, хто їх виконував — на рівні області, району, села…
Як показує сьогоднішня війна проти України, то однією із її причин, успіхів ворога, є і наша доброта та толерантність до тих, хто робить нам зло.
Можливо, коли б поряд зі стелами, на яких викарбувані імена тих, хто загинув, захищаючи цей край, десь недалечко, були й камені, на яких були б йімена тих, хто розстрілював ці жилі будівлі із ракет, хто катував, хто з місцевих наводив на ці об’єкти, імена колаборантів, імена тих, хто здавав Херсон, розміновував Чонгар і т. д. То, можливо, тоді у нас була б менша ймовірність повторення подібного?
Адже ми знаємо імена льотчиків, які наводять свої ракети на житлові масиви, знаємо артилеристів, добре знаємо і «наших» політиків, які стоять на проросійських позиціях, зрадників…
Але у нас якось свідомо завжди роблять так, щоб ці прізвища потихеньку забували. А через деякий час ті вбивці та їхні посібники, як нічого не сталося, стають поряд з нами й «оплакують» наших полеглих. Потім заходять на державні посади, ідуть у телевізор, очолюють якісь організації і вирішують, як вдови і діти тих, хто загинув за Україну, мають далі жити…
Тому, для справедливості, у нас після перемоги у цій війні має бути дві «Книги пам’яті». В одній мають бути прізвища усіх тих, хто загинув, захищаючи Україну, а в другій — прізвища тих, хто обстрілював житлові будинки, розстрілював і катував людей, хто віддавав накази тощо. І не тільки там мають бути прізвища агресора, а й прізвища «наших» — зрадників, колаборантів, саботажників, корупціонерів…
Ми маємо зрештою сказати — «Хто є хто?!»
То, можливо, після ось таких двох списків ймовірність схожої війни у майбутньому стане менша?
* * *
Ця війна, яка зараз триває в Україні, незвична для порівняння із тими війнами, які уже відбувалися в історії до цього.
А якщо взяти за основу слова, які колись написав Шекспір: «Весь світ — театр, а люди в ньому актори», то можна уявити сцену із безліччю декорацій, де грає багато акторів. На сцені йде драма, гинуть герої, їх десь відносять, а на заміну їм виходять інші — і знову гинуть... І лише головні дійові особи постійно на сцені, живі, на своїх місцях, які глядачі у залі. Декорації все ті ж, і тільки безліч смертей та страждань на передньому плані, а все інше як у глибині сцени, так і у залі, живе своїм життям.
Ось так я сьогодні бачу Україну. Газогін, який йде через Україну із росії і постійно постачає газ у Європу, нафтопровід, зерновий коридор, щоб африканці, чи хто там, щоб не померли із голоду, щоденно працює аукціон «Prozorro» — допродуючи залишки України. А зараз уже йдеться, як запустити аміакопровід «Тольятті — Одеса».
І все це на одній території, де щоденно гинуть десятки українців і страждають мільйони. У країні, де постійно обстрілюють мирне населення й інфраструктуру, залишаючи жителів без світла, тепла, води тощо. Ви ще десь із історії пам’ятаєте таку війну?
Десь там росію назвали спонсором тероризму. А хто спонсор росії?
Якщо ж ми потрібні світові, то чому ж не натиснути важіль та не провернути сцену, щоб змінити декорації і сам сюжет вистави?
І я впевнений, що цей важіль можна провернути дуже легко і все це припинити, якщо кров українців поставити вище власної жадібності і бізнесу.
* * *
Тут я не розділяю тих, хто ззовні наживається на життях і стражданнях українців, і на тих, хто всередині країни сприяє цьому, отримуючи своїх «тридцять срібляників».
Я вбачаю, що часто поразками у боротьбі проти якоїсь несправедливості є не що інше, як неправильно обраний спосіб боротьби. Ось і зараз багато з’явилося інформації, в якій засуджується те, що депутат від «Слуги Народу» Третьякова запатентувала торговельний знак «Неякісні діти». Те, що це взагалі аморально, немає слів, але патент є патент, та і депутат не простий, а від правлячої партії, які зараз можуть собі дозволити все...
Але я думаю, якщо таке патентують, то чому б нам також не піти цим шляхом і не запатентувати торговельний знак — «Неякісні депутати»?
Я вважаю, що від цього буде більше користі, ніж від того, що ми витрачатимемо свою енергію на спроби достукатись до совісті тих осіб, у яких відсутня і совість, і мораль та і все те, чим відрізняється людина від тварини.
Слава ЗСУ!