Батуринська різанина
Дізнавшись про перехід Івана Мазепи на бік шведів, російський цар Петро I віддав наказ захопити гетьманську столицю, яка 12 листопада 1708 року була взята штурмом, зруйнована, а більшість захоплених полонених і мешканців міста незалежно від статі та віку — страчена.
13 листопада 1708 року центр політичного життя Гетьманщини — Батурин (тут розташовувалися Генеральна військова канцелярія, Генеральний Суд Лівобережної України, проживала і працювала політична, військова та культурна еліта) було не просто розграбовано, а буквально стерто з лиця землі.
За наказом російського царя, столицю Гетьманщини, улюблене дітище гетьмана Івана Мазепи, було втоплено в крові і знищено. Ім’я самого гетьмана піддано анафемі та затавроване печаттю зрадника. Так розплатилася Україна за своє прагнення до волі.
Історики виділяють дві версії поразки українських оборонців. Від часів «Історії Русів» до сьогодення основною причиною поразки вважалася зрада наказного полковника Прилуцького полку Івана Носа, який виступав за підкорення московитам та вказав агресорам таємний хід у фортецю.
Після зруйнування Батурин 40 років стояв пусткою. На згарищі було заборонено будуватися і селитися. Гетьманську столицю перенесли до Глухова.
Відродження міста розпочалося в 1750 році за гетьмана Кирила Розумовського.
Єдиною причиною цієї події стала російська імперська зверхність, яка була продемонстрована їхнім народом, а точніше конгломератом народів, що були об’єднані під деспотичною владою російської імперії тоді, а зараз — федерації.
Хочеться вірити що зараз світ буде реагувати на це зовсім інакше, ніж він відреагував тоді. Адже якби на це була справжня реакція, тоді, можливо б, не було зараз ні Бучі, ні Прип’яті, ні інших звірств рашистів. Адже весь цивілізований світ зараз живе у XXI столітті, а лише так звані громадяни рф проживають у дрімучому Середньовіччі. Звичайно, зараз у світі панують зовсім інші реалії, ніж були тоді. Але дуже образливо на те, що світ не відреагував на вже історичні для нас події так, як слід. Пригадаймо, як саме розгорталися події тоді.
Під час штурму Батурина загинуло близько 3 тисяч росіян і 6 тисяч захисників міста. Частина сердюків врятувалась втечею, взяті в полон міщани і козаки були страчені, як і міські жителі, які намагалися сховатись у храмах, взятих штурмом. Загалом у Батурині загинуло до 7 тисяч міщан, включно із жінками, дітьми та літніми людьми. Узятий в полон керівник оборони Батурина полковник Дмитро Чечель був колесований у Глухові, в Конотопі був колесований померлий від ран його заступник німець Фрідріх Кенігсек, декого зі взятих в полон козаків та сердюків калічили і четвертували, після чого прив’язані до дощок трупи пускали Сеймом, щоб сповістити про взяття Батурина.
У 1996-2006 роках проводились археологічні розкопки Батурина, в яких було виявлено 139 поховань початку XVIII століття. У них були знайдені скелети жінок і дітей. Всі ці трупи були перепоховані 14 листопада 2008 року.
У новітній час, після здобуття Україною незалежності, було створено Батуринський державний історико-культурний заповідник «Гетьманська столиця», який у 2008 році одержав статус національного.
Вшанування жертв Батуринської різанини — не тільки згадка про трагічну сторінку історії України, це також нагадування про злочинну й людиноненависницьку сутність московського/російського імперіалізму, спадкоємність політики московського царства, російської імперії, СРСР та сучасної рф, агресію якої успішно відбиваємо.