Наслідки відсутності у влади розуміння «державної таємниці»
Нині багато розмов про те, що президент США Дональд Трамп заявив, що він «не впевнений щодо надання Україні ліцензій на виробництво ракет-перехоплювачів до зенітних ракетних комплексів (ЗРК) Patriot. В інтерв'ю виданню Financial Times, опублікованому в п'ятницю, 31 липня, він сказав, що "ми розглядаємо це питання"». Ще Трамп додав, що «Це дуже незвичайна зброя, і нам потрібно бути трохи обережними з тим, кому ми видаємо ліцензії. Ми, власне, не видаємо ліцензій на обладнання».
Якщо ж говорити простіше, то США не довіряють українській владі і бояться, що ці розробки попадуть у чужі руки.
І тут починається галас про те, що американці нібито спочатку обіцяли передачу ліцензії на виробництво, а тепер передумали…
Я не прихильник Трампа, але думаю, що причина відмови у передачі Україні ліцензій на виробництво ракет-перехоплювачів до зенітних ракетних комплексів (ЗРК) Patriot, не лише у США, але і в Україні.
Подумайте самі, якщо, наприклад, на стіл Трампу кладуть ось таку інформацію: «Співвласник оборонної компанії Fire Point Денис Штілерман заявив, що бізнесмен Тимур Міндіч допоміг відкрити українським компаніям доступ до засекречених архівів із кресленнями радянських ракетних технологій. Про це Штілерман розповів в інтерв’ю The Atlantic.
За його словами, навесні 2024 року Міндіч розглядав можливість інвестувати у Fire Point. Тоді Штілерман попросив його посприяти в отриманні доступу до радянських ракетних креслень, які зберігалися в українських архівах.
“Мені було байдуже, як саме це буде зроблено. Мені просто потрібно було, щоб це сталося”, – заявив співвласник Fire Point…».
Тобто, як бачимо, якийсь «міндіч» спокійно бере креслення ракет, які перебувають під грифом «Секретно» в українських архівах, і передає приватній компанії якогось Штілермана. І ніяким службам немає до цього діла.
То, мабуть, на думку американців, немає гарантії, що завтра передані українцям креслення з виробництва зенітних ракетних комплексів (ЗРК) Patriot, якийсь знову «міндіч» не передасть росіянам, китайцям чи ще комусь, хто більше заплатить?
Тож, коли у влади відсутнє розуміння «державної таємниці», то я не впевнений, що найближчим часом нам хтось передасть якісь документи з грифом «Секретно».
***
Багато хто цитує виступ Залужного і його оцінки НАТО. Хтось згідний з його позицією, хтось ні.
Тут річ не в тому, що сказав Залужний, а в тому, що так розвивається історія й усе має свій початок і свій кінець. І у цьому є свої закономірності. І коли б не війна, що розпочала росія проти України у 2014 році, яка трохи стимулювала НАТО, то я і не впевнений, чи могло б НАТО існувати на сьогодні…
Ще у 2009 році, у другій частині своєї книги «Сценарій для України», аналізуючи стан НАТО на той час, я писав, що НАТО, у такому вигляді, у якому б ми його хотіли бачити – не довговічне. Тож не потрібно багато розмов та зусиль, щоб потрапити у те, що вже втрачає свою вагу.
«А ось тепер трохи повернімося в минуле. За часів холодної війни вільний світ, що стояв перед загрозою знищення, шукав захисту у наддержави. Тому західні демократії і об’єдналися в НАТО – альянс, який підпорядковувався США. Але після розпаду союзу і закінчення холодної війни Сполучені Штати залишилися без ворога, який дозволяв їм уособлювати одночасно і наддержаву, і лідера вільного світу. У країн зник стимул, що змушує їх підкорятися волі наддержави. А якщо ще згадати історію, де в 40-ві роки минулого століття в Ялті і Потсдамі союзники – «велика трійка» відверто, як ті переселенці старого Заходу, ділили світ, де рубежами, щоб перекроювати мапу Європи, вважалися ті кордони, де зупинилася червона армія і її союзники. Польща була включена в Радянську імперію завдяки одній тільки територіальній близькості до Радянського Союзу попри те, що її політичні традиції були зовсім протилежні комуністичним. Водночас Франція навпаки була включена в Західний табір попри те, що французька комуністична партія після війни була найсильнішою і найбільш дисциплінованою з усіх політичних партій цієї країни. Але Потсдамська угода дозволяла росіянам, англійцям і американцям так поділити світ між собою. І я думаю, що у Франції та Італії ще живі свідки того, як не без участі вже нового режиму протягом однієї ночі всі комуністи були вигнані з французького та італійського урядів. Так що не можна сказати, що всі країни заходу з радістю прийняли втручання «визволителів» в своє життя. І не слід забувати, що в 1969 році Франція вийшла з військового союзу НАТО. А введення нової грошової одиниці «євро» – це теж прагнення Європи до більшої самостійності. І сьогодні, коли багато західних країн хочуть стати більш самостійними і зменшити вплив США, Україна, перебуваючи в центрі Європи, стає її новим плацдармом. Так кому це буде подобатися? І чим більше влада США буде вас за вуха тягнути в НАТО, тим більше основні західні гравці будуть проти, бачачи в цьому посилення позицій США в Європі.
…І треба не забувати, що з розпадом радянського союзу світ перестав ділитися на комуністів і антикомуністів. Ці принципи поділу відійшли в минуле. Сьогодні, в більшості своїй, на перше місце вийшли економічні інтереси. А це більше об’єднує, ніж роз’єднує. Та й у нових державних діячів та ж росія більше асоціюється з образом економічного партнера, ніж ідейного ворога. Водночас не варто скидати з рахунків те, де зараз можуть перебувати архіви Штазі. А вчорашні “Павлики Морозови” тепер цілком можуть обіймати відповідальні посади в деяких Європейських країнах. У творі Максима Горького “На дні” один з героїв говорить: “...в кареті минулого далеко не заїдеш”. А ви чомусь прагнете сісти в поїзд, у якого вже відчепили електротяг. НАТО вже втратило ту привабливість, яку мало за часів холодної війни, і країни, що входять в нього, почали ставитися до цієї організації лише як до ще одного міжнародного інституту…» (Із книги «Сценарій для України», 2009 рік.).
Про автора: Сергій Медвідь – письменник, академік Академії інженерних наук, кандидат аграрних наук.