Дитина як заручник? Справа Назара Мухачова потребує негайної правової оцінки та втручання омбудсмена!

Найстрашніше у цій історії навіть не те, що журналіста, який роками відкрито критикує владу, за одну добу затримали, доставили до ТЦК, провели військово-лікарську комісію та направили до військової частини за добу.

Найстрашніше те, що внаслідок цих дій малолітня дитина фактично залишилася без обох батьків.

Мати дитини проходить військову службу у Збройних Силах України. Батька, який, за наявною інформацією, здійснював щоденний догляд за сином і заявляв про законні підстави для відстрочки від мобілізації, було мобілізовано попри ці обставини та попри судовий спір щодо дій ТЦК.

Це не лише про незаконність мобілізації Назара! Йдеться про права дитини.

Конституція України проголошує, що людина, її життя, гідність і права є найвищою соціальною цінністю. Україна також є стороною Конвенції ООН про права дитини, відповідно до якої в усіх рішеннях щодо дітей першочергова увага має приділятися їхнім найкращим інтересам.

Тому виникає закономірне питання: чи були ці інтереси враховані?

Окремої уваги потребує і сама процедура мобілізації. Якщо людина подала документи, які підтверджують підстави для відстрочки, якщо вона вже оскаржувала дії ТЦК в адміністративному суді, а рішення щодо її призову було реалізовано фактично за одну добу, суспільство має право вимагати відповіді: чи були дотримані вимоги закону?

Остання практика адміністративних судів свідчить, що порушення процедури мобілізації не є «технічною помилкою». Суди вже визнають незаконними накази про призов, якщо ТЦК не дотримуються вимог законодавства. Воєнний стан не скасовує статтю 19 Конституції України, яка зобов’язує органи державної влади діяти лише на підставі та у спосіб, визначені законом.

Але є ще один аспект, який неможливо оминути.

Назар Мухачов багато років займається журналістською діяльністю та послідовно критикує владу. Саме тому ця справа виходить далеко за межі індивідуального спору між громадянином і ТЦК.

Коли журналіста, відомого своєю критичною позицією, мобілізують у максимально стислі строки попри заявлені ним правові підстави для відстрочки та на тлі судового спору, неминуче виникає питання: чи були дії посадових осіб зумовлені виключно законом, чи на їхнє рішення могли вплинути інші мотиви?

Відповідь очевидна – усунення незручного публічного громадського діяча!

І ще одне.

Дитина не може ставати заручником рішень державного апарату.

Якщо посадові особи знали про сімейні обставини, знали, що мати проходить військову службу, знали про ризик залишити малолітнього сина фактично без батьківського піклування, але не надали цим обставинам належної правової оцінки, це потребує окремої перевірки.

Війна не може бути індульгенцією для беззаконня.

Ми бачимо, що мобілізація продовжує використовуватися як інструмент боротьби з незручними журналістами, громадськими діячами та політичними опонентами.

Держава не має права залишати дитину без батьків лише тому, що її батько має критичну громадянську позицію. 

Саме тому справа Назара Мухачова має бути предметом максимальної публічності, парламентського контролю, уваги Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та незалежної судової оцінки.