І кожен фініш – це, по суті, старт…
Випускний у школі українознавства міста Палатайн щороку є особливою подією. Це не просто красиве свято із подячними словами, зі спогадами і мріями, з прощанням із чимось таким, що вже ніколи не повториться. Це, наприклад, день, коли в дощ чекають погоди, бо колишній випускник – пілот і має пролетіти над школою на літачку (три роки тому було, але тут і нині згадують цей неймовірно приємний факт). Це хвилюючі моменти, коли вже зовсім дорослі хлопці і дівчата збирають на протез травмованій дівчинці. Або ж на дрон для українських військових, бо хочуть бути причетними до великої справи – боротьби із ворогом на батьківській землі. Отож і цьогорічний останній дзвоник та випускний у нашій школі теж були особливим днем, засвідчивши історію про велике українське серце.
Це було так хвилююче: шістнадцять випускників, які стоять на порозі нового життя; батьки, які вишитими рушниками ніби простелили стежину добра на щасливу долю своїх дітей у невідоме завтра; молитва і щире благословення отця Ярослава, сердечне освячення отця Андрія, – усе так, як у гарній родині. А загалом свято перетворилося на справжній урок людяності та милосердя, адже замість гучної забави та розкішного святкування випускники обрали допомогу хворій дитині.
Він живе у відомому й поза межами України Місті Добра (Чернівці). Його прийняла до своєї сім’ї засновниця цього міста неймовірна Марта Левченко. Батьки відмовилися від важко хворого хлопчика, коли він був ще маленьким. Але в Іванка є мрія – одужати і знайти тата. «Ми хочемо йому допомогти!» – вирішили наші випускники. Без пафосу, без пишних слів, просто допомогти. Дорослі підтримали щирий запал молоді. Бо в той час, коли наша Україна проходить через надзвичайно складні випробування, такі вчинки набувають особливої ваги і стають прикладом для наслідування. Вдвічі приємно, що діти, які народжені тут, в Америці, далеко від України, показують, що українське серце не знає кордонів…
У святковій залі лунали теплі слова директорки школи пані Ірини Ценглевич, яка уже майже двадцять років очолює цей навчальний заклад, ставши надійною опорою і для вихованців, і для колег. Схвильовані матері не стримували сліз, дивлячись на своїх маленьких-дорослих дітей. З гордістю проводжали випускників до шкільного порогу вчителі: вони багато віддавали для того, щоб ці діти зберегли у серцях найсокровенніше і понесли із собою у світ. Щирими побажаннями ділилися з випускниками представники Генерального консульства України в Чикаго, представники кредитівки «Самопоміч» та Спілки української молоді.
Талановиті пташенята, які займаються у вокальній студії «Елегія» і є ученицями другого класу нашої школи, виконали пісню «Повій буйний вітре над Україною», ніби закликаючи своїми голосочками Перемогу до рідної української землі. Бандуристка Віра Іванців співала так, що перехоплювало подих, а своїми побажаннями наче набирала повні пригорщі любові і добра й ділилася ними з випускниками. Учасники хору «Водограй» (керівник Марія Кириченко) своїм співом підсилили відчуття того, що наша сила – у єдності. А першокласники віршами й піснями промовляли своїм старшим друзям: хочемо бути схожі на вас, і також уже хочемо бути дорослими…
Особливим моментом випускного свята – трепетним, до сліз – став танець випускників з батьками. А коли Богдан Савчук виконував пісню про батьків, здавалося, що у ці хвилини час ніби зупинився, а погляди кожної мами і кожного тата промовляли: коли ж то збігли роки, коли ж то наші малюки перетворилися на красивих і змужнілих хлопців та дівчат?!
Дорогі випускники! Сьогодні для вас мелодія шкільного дзвоника лунає в особливому вимірі, адже це мелодія прощання з дитинством, це початок вашої мандрівки у дорослий світ. Попереду – нові мрії і виклики, нові вершини та безмежні можливості! І це закономірно, тому що кожен фініш в чомусь одному є, по суті, стартом до чогось іншого. Нехай же доля буде щедрою для вас, нехай кожен знайде свою дорогу, свою мрію, своє щастя. Не бійтесь помилятися. Вірте у себе. Ідіть через життя з Богом та Україною в серці. Завжди пам'ятайте, хто ви, звідки, де ваше родовідне коріння. Бо невидимі соки рідної землі є цілющими і життєдайними. І такими, що дарують крила.
Фото Петра Ковтуна