Наймані управлінці без держави: для кого працює влада

«Станьте на їхнє місце» – каже депутат ВР Костенко, виправдовуючи поліцейських, які втекли від стрільця. Я взагалі вважаю, що ось такі виправдання звучать безглуздо. Часто так виправдовують президента, міністрів, чиновників, але разом з тим забувають, що ніхто цих людей насильно на ті посади не затягував.

Я зрозумію, якщо пострілів злякався пересічний громадянин і щодо нього говорять «А що б ти робив на його місці?», то це було б логічно, що він тікав – він цивільна людина. Але ж той, хто йде на посаду поліцейського, то знає, на яку посаду він йде і що його може очікувати будь якої миті, а особливо на чергуванні?

Коли подібне говорять про державних керівників, то у нас же є вимоги і посадові інструкції до тієї чи іншої посади. І людина, претендуючи на цю посаду, добре знає, які обов’язки вона має виконувати, і перед тим, як погоджуватися на цю посаду, вона повинна подумати, чи відповідає вона цим вимогам, чи ні; чи зможе вона повноцінно виконувати свої посадові обов'язки? І тільки після того ухвалювати рішення. 

А якщо ця людина далека від професійного виконання посадових обов’язків і свідомо обіймає цю посаду, то це злочинець. Від дій чи бездіяльності якого ми втрачаємо дуже багато і гинуть люди. 

 Ось на випадковому відео ми побачили, до чого призводить непрофесійність поліцейських. А скільки ми ще не бачимо інших втрат, коли ту чи іншу посаду обіймають не професіонали своєї справи, а куми, свати, друзі, а то і просто хороші хлопці чи дівчата?

Тому кожен має обирати і посідати своє місце згідно зі своїм рівнем знань і розвитку. І не варто говорити «станьте на їхнє місце». Кожен має бути на своєму місці і чітко виконувати свої обов'язки, тоді і країна стане кращою.

***

Я не вірю у те, що від переговорів, які ведуть від імені України люди із громадянством США чи якоїсь іншої країни, виграє Україна! Я не вірю у те, що держава Україна може досягти успіху тоді, коли нею керують менеджери, яких готували для керівництва не державними, а приватними компаніями! Чому? Причину цього я пояснив у одній із своїх статей ще у 2019 році.

У ЧОМУ КРИЄТЬСЯ ЗАГРОЗА, ЩО ПРИ ЦИХ МЕНЕНДЖЕРАХ МИ МОЖЕМО ВТРАТИТИ ДЕРЖАВНІСТЬ?

Одна із основних проблем України сьогодні у тому, що до влади прийшли люди, які здебільшого слухали лекції чи закінчували якісь «білягарвардські» курси з питань підготовки менеджерів для керування приватними компаніями. І усі ось ці «докторські» дипломи не державного зразка видані їм за уміння служити лише тим і виконувати завдання лише тих, хто їх просунув на ту чи іншу посаду.

Ми повинні зрозуміти, що в основі підготовки державних менеджерів і приватних менеджерів мають бути різні підручники, і готувати мають різні викладачі.

Україна і українці після виборів стали заручниками приватних менеджерів, які прийшли до влади і в яких зовсім відсутнє державне мислення. Більшість цих хлопців і дівчат при владі дійсно проходили курси і стажування, але не по програмі виводу країни із кризи і побудови незалежної держави, а навпаки.

І одним із предметів, які лягли в основу їхніх навчань, були учення Мілтона Фрідмана (батька шокової терапії) про те, що неекономічні моменти (тобто соціальні) у бізнесі – нераціональні й неефективні. Де він наголошує, що підприємства не повинні бути всебічними установами, а повинні «заробляти гроші лише для своїх акціонерів». А хто у нас головні акціонери українських посадовців? Правильно: ті, хто посадив їх у те чи інше крісло.

Але повернемося до Фрідмана. Він у своїй статті «Соціальний обов'язок бізнесу – множення прибутку», опублікованій в 1990 році, пише: «У системі вільних підприємств, приватної власності, керівник корпорації є працівником власника бізнесу. Він несе пряму відповідальність перед своїми роботодавцями. Ця відповідальність полягає у тому, щоб заробляти для власника бізнесу якомога більше грошей…»

Тобто для того, щоб тебе призначили керівником корпорації, ти маєш розуміти, що головне твоє завдання – це примноження статків тих, хто тебе сюди поставив, як і говорить сама назва статті, і що «лише множення прибутку є твоїм соціальним обов’язком», а не щось інше. І це лежить в основі і виправдовує призначення – «Це виправдання для того, щоб дозволити обрати керівника корпорації акціонерам і що виконавчий орган буде агентом, який обслуговує інтереси лише свого довірителя…». Але, як продовжує далі Фрідман, «це виправдання зникає, коли керівник корпорації витрачає виручені кошти для "соціальних" цілей. Він фактично стає державним службовцем…», і тому власники мають його звільнити.

Хочеш виконувати свої соціальні обов’язки, будь ласка, роби це, але «вони можуть робити добро, та лише своїм коштом, наголошує Фрідман.

Або ж йди на державну службу і виконуй вимоги Конституції, де записано, що Україна – це соціальна держава.

У нас же на державну службу прийшли люди, які виконують завдання своїх власників з мирної передачі їм активів України. Тому для того, щоб зрозуміти, чому заморожені усі соціальні проекти, не знижуються тарифи, відсутнє підняття зарплати учителям і т. д., чому все приватизується (навіть стратегічні об’єкти) та планується запустити ринок с/г землі, українцям має дійти, що нова влада працює не на Україну і її народ, а на майбутніх господарів нашої території і цінних об’єктів. А сьогоднішні міністри навіть не прагнуть сподобатись чи щось корисне зробити для України, вони лише проходять кастинг перед майбутніми власниками на кращого менеджера у тій чи іншій галузі.

Кадрову політику сьогоднішньої влади, мабуть, можна виразити двома реченнями Ігоря Коломойського, які він сказав у другій частині інтерв'ю Юрію Бутусову: «Коболєв і Вітренко в порядку. Які цілі і завдаання перед ними ставили, вони такі і виконували». Те, що сказав Коломойський про Коболєва і Вітренка, можна сказати майже про всю сьогоднішню владну команду. Ось тільки він не уточнив, хто їм ці «цілі и задачі» ставив, які вони успішно виконували.

По їхній діяльності уже видно, що вони чинять як керівники приватних компаній, і головне їхнє завдання – це чітко виконати вказівки своїх власників, а не розв'язати проблеми України і її жителів.

Тому коли ми чекаємо від сьогоднішнього керівництва країною виконання ними своїх соціальних обов’язків перед своїм народом, то маємо розуміти, що свій соціальний обов’язок вони бачать у множенні прибутку лише тих, хто їх поставив на ці посади. А сподіватися на їхню моральність і що вони змінять свою позицію не варто. Їх іншому і не вчили.

У статті «Моральна безмовність менеджерів» (Фредерік Б. Бьорд і Джеймс А. Вотерс) наводяться приклади того, що багато менеджерів дотримуються вкрай негативної думки про етику у бізнесі, вважаючи, що будь-які розмови про моральність загрожують їхній репутації як енергійних, здатних досягти своєї мети. У цій статті розглядається всеохопне небажання менеджерів говорити про моральні проблеми бізнесу в етичному плані. Моральні розмови сприймаються багатьма діловими людьми як складові загрози організаційної гармонії, ефективності управління і кар’єрному росту у приватному бізнесі.

Як бачимо, чим менше моралі, тим вищі посади у приватному бізнесі. Але ж не у керівництві державою?

Адже, як зазначено у Ювілейній доповіді Римського клубу (2017 р.): «В умовах вільного руху капіталу, завжди виграє країна, що має абсолютну перевагу». І тут автори доповіді стають на сторону національних держав, які, на їхню думку, з більшою ймовірністю будуть піклуватися про людей і їхнє загальне благо, ніж транснаціональні корпорації.

Тому українцям варто вирішити – ми будуємо державу, чи транснаціональну корпорацію? І чи Україною мають керувати державні менеджери, чи менеджери приватних компаній? (Із книги Сергій Медвідь «Хронологія великого злочину», вид. «Консоль», Вінниця, 2019 рік.)

Про автора: Сергій Медвідь – письменник, академік Академії інженерних наук, кандидат аграрних наук.