Анжеліка Корнієнко: «Рутенія» – це сила нашої тисячолітньої історії, стіна між нами і московитським ворогом

Частина 2

Продовжуємо розмову з Анжелікою Корнієнко – керівницею проекту «Рутенія. Графіка української мови», ученицею Василя Чебаника, співзасновницею громадської ініціативи #InfoВарта, волонтеркою, дружиною військовослужбовця.

– Що зробити для того, щоб «Рутенія» стала масовим явищем? 

– За часи повномасштабного вторгнення, окрім того, що ми видали книги, лише офлайн задіяли близько 20 тисяч людей. Також я регулярно проводжу майстер-класи і презентації проекту – від Верховної Ради до шкіл, в національних університетах, інституціях, волонтерських організаціях, бібліотеках. Регулярні майстер-класи проводяться для військовослужбовців і дітей.

Проводячи кожну таку подію, я шукаю тих людей, з якими ми будемо далі співпрацювати, які напишуть методички для вчителів, для людей. І щодо того, що це важко читати: перед кожною подією я піднімаю будь-яку людину із залу і прошу прочитати текст «Рутенією». Проблем з прочитанням і написанням через 2 години нашого спілкування не виникає. Водночас у нас є відеоуроки, де люди можуть навчатися писати шрифтами «Рутенії».

Тобто на все воля держави. 

На стінах Софії Київської є запис 1054 року про поховання Ярослава Мудрого – там були графеми українських та грецьких літер, наприклад Тета й Омега. Тобто вони використовувались в абетці. І далі, коли розвивалось наше письмо, для того щоб швидше писати, почали використовувати скорописні букви. 

До речі, коли нам розповідають, що в московитів була якась писемність, показую для порівняння підпис Мазепи та Петра І – в нього навіть поняття не було про нашу писемність. Йому запропонували оцю от абетку, яку, до речі, для москви складали голландські інженери. І надалі ці новоявлені амстердамські букви стали «рускою гражданкою».

У московитів не було письма. У них не було цих літер, вони їх не використовували та писали уйгурицею.

Тобто історія писемності – вона теж вкрадена в українців. Подивіться на чудові розчерки наших гетьманів, писарів. За часів Руси не було неписемних людей. Всі козаки були писемними. Це потім це явище почало зникати, коли знищили Запорізьку Січ як державу, коли Екатерина знищила гетьманство, коли ввели кріпацтво.

А в кожному селі при церкві була школа, де діти навчалися писати. Не було в Україні неписемних. Це такі факти, про які не кажуть. На жаль, ми, українці, створили цю ворожу державу, тому що назву «Русія», яка з грецької мови, подарував їм Прокопович, а систему управління московською імперією – Безбородько. 

І це та пам'ять, про яку вони не скажуть. 

– Які найпоширеніші міфи від росіян? 

– Наприклад, їхні спроби знищити саму назву «Рутенія». Якось побачила в Вікіпедії статтю англійською мовою, де було сказано, що рутени – це братський народ: білоруси, великоруси і українці.

Вони навіть назву намагаються прибрати. Потім оця історія, коли вони розповідають, що русини, рутени – це якась невеличке плем'я на території Закарпаття, розумієте? Це їхні головні наративи. Вони більшість наших питомих літер забирають з собі і називають їхніми. А нам вони нам пропонують оту так звану псевдокирилицю. 

До речі, кирилиця – це ж не абетка, а релігійні тексти, які учні Кирила та Методія принесли на територію України і, взявши знакову систему, яка існувала на території нашої держави, написали ці релігійні тексти так званою староболгарською мовою. Про це навіть московитські історики говорили. І уявіть собі, що зараз, коли ми замість літери «Р» кирилицею пишемо «П» латинську. Тобто зараз це ж не «Р». Це «П». Забуваємо нашу «Р», яка схожа з «R», але має коротший хвостик.

Якщо ми не будемо відстоювати «Рутенію» – вони її заберуть. Особливо в плані релігійних тем. Тому що вони там дуже люблять і мову використовувати, і українську літературу. І вже беруть навіть наш тризуб і розповідають, що це вони зробили. Напевно це найголовніший міф.

Нам треба відстоювати своє: першим, хто ввів літеру «Щ» у вигляді державного тризуба у 90-х роках, був Василь Якович Чебаник. Він презентував проект в Лаврі в 2004 році. А у 2008 році конституція путіна була вручну написана київським художником Чобітьком, який «запозичив» графеми українських літер.

Якщо ми, українці, зараз за себе не візьмемося і не будемо чітко це відстоювати – вони й це вкрадуть. Росіяни багато брешуть для того, щоб в нас це забрати. Тому що ось це наша історія. Це наша велична історія.

Ще приклад: біля річки Молочна села Мирне є Кам'яна Могила, неподалік Мелітополя. На Кам'яній Могилі 65 печер з петрогліфами на її стінах, цілими реченнями. Коли московити окупували Мелітополь, вкрали всі артефакти. І тепер, як роблять це зазвичай, намагаються на краденому привласнити історію розвитку української писемності. Ми про це не розповідаємо. Але світ про це знає. Науковці, от повірте мені, про це знають. 

І тому, коли ви гортаєте історичну складову проекту «Рутенія», книгу «Буття та об'явлення української мови» – ви можете там побачити посилання на наукові джерела, які є у світових електронних бібліотеках та дізнатися про такі артефакти, що вкрадені вже за часи повномасштабного вторгнення. Ось це історія України.

Історія України – це насамперед історія розвитку наших тисячолітніх символів, що збереглися і досі в українській культурі та мистецтві. Саме тому, коли створювався фільм «Рутенія. Повернення коду нації», то головною цитатою була «знаки і символи правлять світом, а не слово та закон».

Поки ми на щось не звертаємо уваги, бо нібито воно не так важливо – вони крадуть. Наша знакова система – це наш зоровий кордон. Це стіна між нами і ворогом. Наші кордони, я вважаю, від Сяну до Дону, як в пісні.

– Що, на вашу думку, Україна втратила разом зі своєю традицією письма? Чи можна сказати, що вона втратила ідентичність?

– Поясню на прикладі. Коли були створені прописи на основі графем «Рутенії», вирішила показати нашим друзям у Туреччині. А вони кажуть: «Ну навіщо вам оця абетка? От нам Ататюрк у 1928 року замінив арабську абетку латиною і все гаразд». А ви європейцями стали? Може, ви в Європейському Союзі зараз? Саме в цей час вони гуляли по Сулейманіє і були в тюрбе, де захоронена Гюррем. Показують: 

– От дивись, Гюррем ваша – велика українка написана тут латиною.

– А вийди, будь ласка, із тюрбе та почитай написи на каменях, які розташовані поряд, де захоронені інші ваші видатні діячі – візири, президенти, поети.

– Ну це ж написано арабською мовою...

На що я відповіла, що написано тією мовою, якою писав Сулейман Пишний. Той Сулейман Пишний, який дійшов до Відня, і якби завдяки українським козакам не відбили той Відень, то Османська імперія захопила би весь католицький світ, проти якого воював Сулейман. А ви зараз, нащадки Сулеймана Пишного, який воював з ним, не можете навіть прочитати те, що написали ваші предки. 

Тобто рутенська абетка це наша історична складова та головна ознака української ідентичності. Ми повинні це повернути. 

Є іще така історія, про неї ніхто не любить розповідати, але китайці про це пам'ятають. У 50-х роках Сталін звертався до Мао Цзедуна і пропонував йому замінити ієрогліфіку отією псевдо-кирилицею, якою ми зараз користуємося. І йому Мао Цзедун тричі відповів, що не дасть знищити історію та культуру свого народу. 

Тобто розумієте важливість. Письмо, знакова система – це те, що притаманно було українцям, які поділилися цим зі всім світом. Це те, що відрізняє нас від будь-якого народу. Адже якщо ми, наприклад, не дай Боже, переходимо на латину, то ми повністю втрачаємо себе. Якщо ви подивитесь, як написати ту ж літеру «Щ». Уявіть собі, тільки в артефактних даних літера «Щ» має 17 тисяч років історії! Щоб замінити «Щ» потрібні чотири літери: «shch». Чи побачить українська дитина оцих 17 тисяч років історії в нашому знаку? Вона повністю її втратить. Це і є головна ознака ідентичності українського народу. Це справді дуже важливо.

– Чи можна назвати мову формую спротиву? 

– Звичайно, це форма спротиву. Згадайте, що розповідають наші полонені. Кому з них не вибили зуби просто за українське слово? Чому наш ворог, приходячи на території, окуповуючи територію, насамперед що він робить? Він палить українські книжки. Він палить українську історію. Це дуже важливо. Якби вони знали, що палять московські літери, мабуть, вони би не так активно це робили, але ж вони відображають московську графіку). Я, до речі, можу сказати, що ми з вами розмовляємо українською мовою. Але те, як розмовляли наші предки, ми можемо почути максимум за 150 останніх років. Коли винайшли перші прилади, за допомогою яких ми можемо переслухати Лесю Українку. А те, як писали наші предки, ми можемо прослідкувати впродовж 10 тисяч років. Розумієте, наскільки це велична історія? Тому це не просто спротив – це великий кордон між нашими ворогами. От уявіть собі, якби в Маріуполя була незвична нам літера «У» – вони ж прочитати не змогли б, вони й на слух українську мову не сприймають. От що я маю на увазі, коли кажу, що це є візуальний кордон з нашим ворогом. 

– Якою ви бачите українську писемну культуру через 100 років? 

– Я вам скажу таке. Кажуть, що мови зникають. Якщо ви подивитеся на історію московської імперії, то побачите, що в дуже багатьох народів не просто зникла писемність, зникли самі народи. Після того, як вони перестали говорити, вони були просто знищені. Наша мова, звичайно, повинна відповідати нашим великим традиціям, які в нас були закладені ще нашими предками, а це – «Рутенія».

До речі, інтелектуальні мародери крадуть у «Рутенії» по одній-дві літери для своєї «творчості», не беручи повну уніфіковану систему, як запропонував Василь Якович. І все одно люди, коли бачать ці літери, вигукують: «О! Це ж “Рутенія”». Розумієте? Від «Рутенії» вже нікуди не дітися. Це їм здається, що можна москву сюди нав’язати. Ні.

«Рутенія» – це сила нашої тисячолітньої історії. Попри всі намагання ворогів знищити нас, поставити під сумнів нашу працю, мову – відповідь одна: «Рутенія» була, є і буде. 

Фото: abetkarutenia.com.ua, Facebook/Angelika Korniyenko