Дзеркало того, як змінюється Європа

У вівторок, 4 листопада, француз Жан-Ед Ганна опублікував у TikTok 24-секундне відео, на якому він зображений перед супермаркетом у невеликому провінційному містечку з десятьма тисячами мешканців у глибинці сільської місцевості Анжу, прокоментувавши недоречну присутність афганських мігрантів, які щодня тут жебракують. Без коментарів, без монтажу – просто кадри з життя.

Його було заарештовано та взято під варту. Після допиту він постав перед судом з звинуваченням у «підбурюванні до расової ненависті». 

Слухання, спочатку заплановане на п’ятницю, було перенесено на травень 2026 року. До того часу він залишається під судовим наглядом.

Суд поки наклав на нього заборону на використання соціальних мереж під загрозою досудового ув’язнення, відвідувати супермаркет і навіть наближатися до людей, яких він зняв.

Ця справа набула міжнародного масштабу. А Ганна попросив широко поширити його відео, щоб заручитися підтримкою. 

Для допомоги Ганні, батькові трьох дітей, було запущено онлайн-збір коштів. Вже зібрано біля 20 000 євро.

Покажемо реальність. 

Арешт Жана-Еда Ганни у Франції – це не просто справа про відео. Це дзеркало того, як змінюється Європа. 

Французька система правосуддя, відома своїми затримками, діяла блискавично. 

Афганців, яких видно на відео, змусили подати скаргу – як каже адвокат Ганни, за підтримки ліваків. 

Реакція суспільства була миттєвою: журналістка Лізелотта Дютрей запустила рух на X із хештегом #MontronsLeRéel – «Покажемо реальність».

Цей рух – не про ненависть. Це про право бачити і називати речі своїми іменами.

«Завжди потрібно говорити те, що бачиш...», – писав Шарль Пеґі. І сьогодні ця фраза стала гаслом тисяч французів.

Люди почали публікувати відео з власних міст: імпровізовані табори мігрантів, зміна обличчя вулиць – не лише в Парижі, а й у маленьких містечках Франції. До руху долучилися журналісти, інфлюенсери, звичайні громадяни. Відео набирають сотні тисяч переглядів. 

Це не про політику. Це про право бачити і говорити. 

І якщо за це арештовують – то проблема не в тих, хто знімає, а в тих, хто боїться правди.

Чи має право громадянин показати, що відбувається на його вулиці? 

Чи може держава карати за те, що бачать усі, але не всі наважуються сказати?