Суперзірка світової опери – українка Соломія Крушельницька
Чи знаєте ви, що одна з найвеличніших постатей світової сцени початку XX століття – Соломія Крушельницька – походила з маленького українського села? І що вивчала цілі оперні партії… за кілька днів? А що її ім’я власне врятувало одну з найвідоміших опер великого італійського композитора від провалу? Ці факти звучать як легенда – а легенда часто народжується там, де талант стикається з обставинами й історією. Так і сталося з українкою, що була суперзіркою оперної сцени.
Соломія Амвросіївна Крушельницька народилася 23 вересня 1872 року в селі Білявинці (Тернопільщина). Належала до роду Крушельницьких з гербу Сас. Її дитинство пройшло в родині греко-католицького священика – серед богослужбового багатоголосся й буйства української народної пісні, яка зробила визначальний вплив на становлення майбутньої зірки. Соломія почала співати дуже рано. Рідня та люди з найближчого оточення одноголосно визначали її надзвичайні здібності і неймовірний хист до співу. Перші уроки музики вона отримала не в консерваторіях, а в церковних хорах і на сільських вечорницях. Як і перші сценічні кроки. Цей «сільський» вайб, багатоголоса пульсація живого народного джерела і генетичні схильності Соломії до прекрасного дали їй не тільки тембри, якими вона згодом зачарує весь світ і підкорить найвибагливіших естетів та аристократів оперної сцени, а й неповторний та водночас могутній темперамент: непомильне відчуття драматичної правди, яке так вирізняє правдивого актора й митця, – а заразом і бажання говорити через музику про свій народ на цілий світ. Свою роль зіграла і добра освіта, яку батьки дали не тільки Соломії, а й усім своїм дітям. Професійну базу музичну співачка отримала в Тернопільській класичній гімназії та Тернопільській школі товариства «Приятелі музики». У центрі Тернополя, до речі, красується перший у світі пам'ятник Соломії Крушельницькій на повен зріст. 
Згодом вона вчилася у Львові (Консерваторія, випуск 1893-го) і продовжила опанування голосу в Мілані; там, під опікою італійської школи, її тембр «перетворився» – із ранніх, локальних голосових барв виросло справжнє лірично-драматичне сопрано. Розповіді сучасників і пізніші біографи підкреслювали практичний бік її таланту: Соломія могла вивчити нову партію за неймовірно короткий строк, багато працювала над собою щодня, вивчала мови, драму, характери – і це не просто факт-прикраса біографії знаменитості, а запорука її методики як артистки, яка не чекала на роль, а сама її створювала. В цьому було щось абсолютно нове, сильне та істинно красиве.
Голос Крушельницької описують як «широкий», з великою довжиною і драматичною емфазою – у джерелах фігурують і технічні характеристики (висока діапазонність), і її сценічна енергія: вона не лише співала, а й грала – зі справжнім акторським поривом. Її репертуар налічував близько шістдесяти ролей: від Валькірій і Ізольди до Леонори і Чіо-Чіо-Сан, від Вагнера до Пуччіні й Штрауса – це свідчення універсальності й готовності змінювати «масштаб голосу» за потребою драматургії.
Після тріумфального виступу у 1894 році у Львові Крушельницька здобуває палку прихильність фанатів опери у Кракові та Варшаві. Варшавські газети писали про неї: «Її голос – сильне, соковите і дзвінке драматичне сопрано, здатний до різноманітних вокальних відтінків. Вона не женеться за голосовими ефектами, а весь свій художній інтелект переливає у глибоко відчутий нею образ героїні. Це робить її ідеальною співачкою, бо вона однаково прекрасно і співає, і грає». З тих виступів стартував шлях неперевершеної оперної виконавиці, що назавжди увійшла в сонм легенд світової сцени.
А однак найвідоміша оперна легенда у творчості Соломії Крушельницької пов’язана з батьківщиною опери – Італією. Після холодного прийому прем’єри «Madama Butterfly» в Ла Скала 17 лютого 1904 року композитор Джакомо Пуччіні був повісив носа: не виправдались його очікування від свого геніального, як він вважав, дітища. Публіка не зацінила, як тепер кажуть. Але ревізована версія була поставлена в Брешії – уже із українкою Соломією Крушельницькою в ролі Чіо-Чіо-Сан – і стала тріумфом! Сам Пуччіні висловлював натхненну вдячність виконавиці – артистці, яка допомогла партитурі знайти шлях до сердець глядачів.
Соломія Крушельницька була не з тих зірок, що, зачувши солодкий аромат омріяної Європи, воліють не згадувати про своє українське коріння, віддаючись на поталу лагідних маревних хвиль так званого громадянства світу. Вона ніколи не відокремлювала мистецтва від свого походження. Ба більше, від чужомовних оперних партій та закордонних звичаїв повернулася до української пісні – не як до курйозу в програмі, а як до естетичного й політичного жесту: виконання народних пісень, інструментальні аранжування, пропагування українських композиторів у концертах по всьому світу. Усе це робило її амбасадоркою української національної культури, іноді викликаючи й політичний резонанс (наприклад, у московських театрах її україноцентричні виступи сприймалися як виразний політичний жест). Її листування й коло знайомств – від львівської інтелігенції до європейських музикантів – також одноголосно фіксують, що для неї «мати свою пісню» було не лише емоцією, а і позицією.
Сцени Парижа, Мілана, Риму, Буенос-Айреса, Санкт-Петербурга – вона співала з іменами, що на той час були еталонами (у списку її партнерів і диригентів – імена, що визначали епоху). Проте її «доля» як світової співачки мала локальну рамку: у міжвоєнні роки вона проживала в Італії, а в 1939-му приїхала до Львова – і вже не змогла виїхати через війну й нові кордони. Після 1944 року викладала в консерваторії, передавала свій метод і досвід молодим голосам. Після деокупації Львова нова влада асвабадітєлєй почала тероризувати Крушельницьку, погрожуючи чисткою націоналістичних елементів, залякуючи її, а відтак змусила продати віллу в Італії на користь совєцької влади. Натомість давши лише дріб’язок грошей.
Соломія Крушельницька є українською національною легендою хоча б тому, що в її житті зійшлися щонайменше три речі, потрібні для легенди: народне коріння, абсолютна професійна майстерність і відчуття місії. Вона була не просто «суперзіркою» – вона була культурною постаттю, яка вивела національну пісню у велику музику та представила Україну на провідних сценах Європи й Америки. Її ім’ям сьогодні названо театри, конкурси, музеї, вулиці.
Соломія Крушельницька – це не тільки «величезний голос» в історії опери. Це приклад того, як локальна пам’ять перетворюється на світовий феномен завдяки праці, дисципліні й нестримному прагненню бути правдивою на сцені. Її історія – це історія голосу, що став мостом між високою культурою українського села і високим європейським мистецтвом. Вона показала українцям, що національна і напозір сільська культура, якої недалекоглядні українці стидливо цураються, часто віддаючи перевагу то імперській, насадженій культурі, то новомодним глобальним віянням, – що ця культура є не гіршою, а навіть в чому і сильнішою, глибшою, вартісною на рівні з найбільшими досягненнями інших народів.
І як правдива українка, вона дала вишуканого ляпаса московитам. І не просто комусь – а царю. А було так. Цар Микола ІІ запросив її дати концерт для претензійного государя і його родини та підпанків. Соломія погодилась, відспівала вечір найрізноманітнішого репертуару, вразивши багатогранністю таланту і неабиякою виконавською майстерністю. А насамкінець – як музиканти сказали б, зробила коду – виконала декілька українських народних пісень у своїй манері. Цар, звичайно ж, був уражений. А отямившись, заскочений красою завершальних пісень, поспитав: що це за пісні і якою мовою? Соломія втерла йому носа: відповіла вишуканою французькою, що це рідні їй українські пісні.