Естонський урок: спершу суди й справедливість, потім диджиталізація

Поки всі обговорюють події у Вашингтоні, розкажу трохи про Естонію. 

Досвід цієї країни наші «жижиталізатори» часто використовують як виправдання спроб побудувати своїми кривими ручками цифровий тоталітаризм в Україні.

Повністю ігноруючи суть та контекст: як і завдяки чому Естонія дійшла до поточного високого рівня розвитку державних цифрових послуг. 

А почали естонці з реформи судової системи – уявіть. За два роки – з 1991-го до 1993-го – її було радикально змінено. Вже у 1993 році з’явилася трирівнева система судів: районні, апеляційні та Верховний суд. Було оновлено 67% штату суддів, і перевага надавалася більш професійним. За два роки, Карл! 

А в Україні досі волають про неможливість з(а)мінити суддівську мафію, на це, буцімто, потрібні десятиліття повільних еволюційних змін. Але як не було в Україні правосуддя, так і немає. Мафія безсмертна. 

А Естонія якось за два роки пречудово впоралася. Може, вони знають якесь чарівне слово? Одночасно і супершвидко була реформована міліція у поліцію – за стандартами Євросоюзу та з методичною й фінансовою підтримкою Фінляндії, Швеції, США, Великої Британії. 

Також Естонія почала різко й потужно з інвестування в освіту, технології та громадянське суспільство.

У 2004 році було запроваджено систему електронних декларацій для чиновників та урядовців. Для контролю етичних стандартів держслужби створили Національну етичну раду. 

Внаслідок незалежності правоохоронних органів, діючої системи правосуддя та справжньої, а не паперової боротьби з корупцією, дуже скоро Естонія стала найменш корумпованою країною екссрср, а згодом увійшла до світових лідерів рейтингу (не)сприйняття корупції. 

І лише впорядкувавши базові речі – судочинство, невідворотність покарання, захист прав громадян, відсутність основи для корупції, нова податкова система – Естонія занурилася у цифровізацію.

Увага: не підмінила вирішення проблем їхньою цифровізацією – а почала цифровізувати процеси, які вже нормально працюють.

У 2000 році естонцям надали можливість сплачувати податки онлайн – через систему e-Tax. У 2001 запровадили ID-картку, яка містила криптографічний чип і використовувалася як ідентифікатор. З тими «чипами» все було потім непросто, але то окрема історія, я вже її колись розповідав, і не раз.

У 2005 в Естонії відбулися перші онлайн-вибори. І донині ця країна залишається єдиною у Світі, яка проводить е-вибори національного рівня нормально, без протидії суспільства. У 2023 році 51% естонців голосували саме онлайн.

Цього 2025 року запроваджено мобільний застосунок Smart-ID, який дозволяє безпечно ідентифікуватися в онлайн-сервісах та підписувати документи цифровим способом. Цей застосунок відповідає ЄСівським стандартам eIDAS і відрізняється від «Дії» приблизно як лазерний скальпель відрізняється від тупої сокири.

З 2022 року в Естонії можна подавати заяву на одруження онлайн. Увага: на два роки раніше за «перший у світі» аналогічний сервіс у «Дії».

Багато уваги приділяється в Естонії цифровізації національної культури та її популяризації. Станом на 2023 р. 42% культурних об’єктів були оцифровані: архівні документи, фотографії, фільми, друковані видання, предмети мистецтва тощо. 

Також цифровізація присутня в естонській армії. Хоча збройні сили цієї країни нараховують всього лише близько 6 тисяч штатних військовослужбовців – у серпні 2018-го було створене кіберкомандування, чисельністю близько 300 цивільних та військових фахівців. А також існує добровольчий кібербатальйон.

Нагадаю, що у більш ніж мільйонній армії України, глибоко зануреній у десятирічну активну кібервійну, кіберкомандування досі не створено.

У 2008-му в Таллінні, столиці Естонії, створено кіберцентр НАТО – CCDCOE.

А Miltech-движуха почалася в Естонії ще у 2013 році.

І наразі Естонія посідає приємні та почесні місця у різних рейтингах та індексах: сприйняття корупції, економічної свободи, ведення бізнесу, інновацій, людського розвитку, верховенства права. 

І це після того, як у 1992 році інфляція в Естонії становила 1077%. За два роки, у 1994-му вона скоротилася у 22 рази і становила лише 48%. Ще за два роки інфляція дійшла рівня 15%. 

Тобто попри надскладні початкові умови – люди займалися не обманом у промислових масштабах, а справжніми реформами: жорстокими, болючими, але такими необхідними для оздоровлення країни. Хотіли не напхати власні кишені, а працювали на розвиток країни. А не те що в нас. Наче такі ж самі люди, як ми: дві руки, дві ноги, дві дірки в носі. А от мислення – чомусь сильно відрізняється.

Уся ця історія ще раз демонструє – вирішувати треба спочатку реальні соціальні проблеми: освіта, економіка, правосуддя, боротьба з корупцією, а вже потім братися все це оцифровувати.

Цифровізація не є і не може бути вирішенням проблем, але може бути гарним допоміжним інструментом. Який мають застосовувати мудрі професіонали – і чистими руками. А не те, що в нас.

Біда в тому, що в нас естонську цифровізацію здебільшого копіюють – як колись мешканці островів Меланезії робили солом’яні літаки, намагаючись скопіювати зовнішню форму «білолицих» без розуміння необхідних причин та передумов. І так само дивуючись відсутності очікуваного результату: «а чому це цифровізація не спромоглася подолати корупцію в Україні, як подолала в Естонії?».

Тому що не літає «солом’яний літак» – скільки не вливай у нього грошей і мушель.