Тиждень у дзеркалі моралі

Сьогодні я вам хочу розповісти дві історії, які відбулися за останній тиждень. 

Перша історія про те, як на Сіверському напрямку бойових зіткнень четверо наших бійців потрапили в оточення. У перші дні загинуло два бійці, потім третій боєць і залишився лише один з позивним Танкіст, який після загибелі побратимів ще п’ять днів самотужки відбивався від ворога. До головних позицій ЗСУ було десь більше кілометра, але Танкіст був поранений в ногу і не міг самостійно туди дійти, а йому на допомогу також не могли прийти, тому що вся ця територія перебувала під постійним обстрілом. І усі ці дні його підтримували лише дронами. А в цей час відпрацьовували варіанти, як великим дроном передати йому електровелосипед. І після декількох невдач все таки доставили його Танкісту, на якому він зумів проїхати значну частину шляху до наших позицій. Потім велосипед підірвався на міні, але боєць залишився живий і через деякий час наші хлопці пішли йому назустріч і врятували його. Все це є на відео, де показано, як патріотизм, віра в себе, віра в те, що його не залишать самого, планування і постійний захист його з повітря нашими дронарями, відпрацювання і передача йому електровелосипеда, чітка організація та докладені зусилля для спасіння показують, який високий рівень духу, організації і відповідальності тих, хто на передньому краї оборони країни. Але ця історія, як і багато подібних, залишаються непомітними. 

А от за другою історією спостерігав весь світ. Це історія про те, як депутати Верховної Ради разом із вищим керівництвом держави розлили лайно. На радощах потанцювали довкола нього, вітали одне одного, а потім цілий тиждень під ретельним спостереженням міжнародної спільноти і телекамер прибирали це лайно, роблячи при цьому такі серйозні і героїчні обличчя, неначе вони не прибирають за собою, а будують китайську стіну від росії. Потім після такого косметичного прибирання усі ті ж самі учасники цього дійства скасували свій же закон і знову вітали себе з цією «перемогою», були радісні оплески, поцілунки тощо. Звичайно, все це розливання і прибирання обійшлося для України значною втратою того іміджу, якого у нашої влади і так обмаль, та і чималими фінансовими втратами… Але хто ж осудить переможців, у боротьбі «нанайських хлопчиків», за прийняття та переприйняття цими «законодавцями» законів. 

Ось такі дві протилежні історії відбулися в Україні в одні і ті ж дні. А їхню моральну значимість кожен може оцінити сам. А я б сказав, що це два світи, в яких різні моральні цінності.

***

Ну ось немовби і закінчився цей двотижневий марафон з якимись плівками, потім прийняттям закону про підпорядкування НАБУ і САП генпрокурору, а потім «картонний майдан» і скасування цього закону та тиснення рук супротивниками. Між цим була і велика підозра, що ці плівки записував хтось із тих, хто був у тій квартирі, але тут на захист, як на мою думку, інформатора кинулися усі служби. І зразу ж стало відомо, що це слухали із сусідньої квартири, повідомили, хто свердлив і ставив мікрофони, навіть повідомили, що ключі і дозвіл дав господар квартири.

Була розкрита ціла спецоперація з усіма подробицями, лише окрім того, що було на плівках. І я думаю, що про це вже ніхто і не дізнається.

Уже все це і затихло. Було дано дозвіл на арешт двох-трьох цапів-відбувайлів і все зайшло в мирне русло. Було зроблене традиційне жертвоприношення й усі залишилися задоволені. На деякий час народу цих жертв вистачить.

А я згадав, як ще на початку минулого століття у своїй книзі «Золота гілка» англійський вчений Джеймс Фрезер наводить безліч прикладів про звичаї, які були в різних народів при принесенні в жертву цапів-відбувайлів, щоб зняти якусь напругу та заспокоїти народ. Він пише: «Албанці Східного Кавказу утримували у храмі Місяця “священних” рабів. Якщо хтось із них виявляв ознаки одержимості чи божевілля і починав наодинці бродити полем, верховний жрець садив його на священний ланцюг. Протягом року цього раба утримували в розкоші, а по закінченні цього періоду намащували пахощами і виводили для принесення в жертву».

Тож мораль тут така: якщо хтось живе в незаслуженій розкоші, то він уже собі не належить, а належить тому, хто його тримає на «священному» ланцюзі, і за необхідності його у будь-яку мить можуть принести у жертву.

Про автора: Сергій Медвідь –
письменник, академік Академії
інженерних наук, кандидат
аграрних наук.