Ментальний бар’єр зламано: протести під час війни
23 липня біля театру було людей разів у 10 більше, ніж 22-го – за відчуттями. Площа явно вже не вміщає усіх охочих. Забиті усі прилеглі вулички, натовп майже аж до Хрещатика.
Дух протесту я відчув, ще коли заходив у метро – молода дівчина навпроти тримала в руках пусту картонку і одразу було ясно, що ми з нею рухаємося в одне місце.
Щось виводити маркером на картоні молодь починає ще на Театральній.
Відсотків до 90 – люди до 30 років, старших – досить мало, а за 50 – буквально одиниці.
Молодь буквально розриває від енергії. Тільки закінчили одну кричалку – поряд негайно починається інша. Гімн співають одночасно – одні куплет, інші вже приспів, прямо як на Майдані 11 років тому.
«Поліція діалогу» пристуня, але дуже мало і якось вони поглинуті морем картонок.
А ці картонки – це якийсь світовий конкурс дотепності. Я не знаю, чи це наше ноу-хау, чи це вже було десь, але їх просто цілий ліс, така собі гумористична бібліотека: хочеться сфоткати кожну з багатьох тисяч.
Атмосфера якась, начебто як на музичному фестивалі – але усі тверезі та ввічливі, на кожному кроці «вибачте-перепрошую», «ой який милий у вас песик», «класне гасло», «дозвольте пройти – звісно, будь ласка». Навіть мої білі кросівки приїхали додому чистенькими, попри величезний натовп.
Разом з тим відчувалася спонтанність та хаотичність.
Енергії та запалу багато, але нема кому було їх каналізувати. Знаєте, це як наче не вистачає тамади на великій гулянці. Хоч би якісь музики прийшли, чи що, суто ритм задавати.
Я спочатку не зрозумів, чому усі картонки усієї площі були повернуті в один бік, начебто там щось головне і центральне. Протиснувся туди, але ніякої трибуни там не виявив. Лише трохи збоку від входу до театру було пусте від людей коло, де стояло з півтора десятка штативів з великими камерами. І на сходах стояла купа людей з картонками, повернутими до цього кола з камерами.
Ну тобто все це схоже на «спускання пари» без будь-яких особливих політичних вимог. Переважно кричать про вимогу заветувати вже чинний закон, що путін – х**ло, але якісь ясно сформульовані політичні вимоги – відсутні. Хіба що на картонках різні крики душі типу «нах*а мені система, що працює проти мене» чи зовсім розпливчасте «ми їб*ли цей футбол».
Сподобався плакат «На кожну дію є протидія» – але навряд чи мався на увазі лайнопродукт імені Федорова.
Але настрій – чудовий, молодь – надихає, ментальний бар’єр «не протестувати під час війни» – зламано. Мені подобається.
А те, що Вождь Корупціонерів прогундосив сьогодні про «новий прекрасний закон, який поверне все, як було» – то радше просто, щоб «збити хвилю», розмазати інфопривід для протестів. Явно ж надурить.
Вони вже отримали що хотіли, і тепер їм треба просто заспокоїти нарід солодкими обіцянками: все буде, і мільярд дерев, і мільйон дронів, і три тисячі ракет буквально на днях, і сто тищ гігават: ви лише розійдіться, не розхитуйте човен, нас тут нудить. Але давайте після свят, депутати по Мальдівах роз’їхалися.
Навіть якщо і вдасться цими нехитрими маніпуляціями вчергове замилити очі суспільству – все одно дуже скоро знайдеться новий інфопривід. Бо ж криворукі мавпи не вміють не косячити.
Тому далеко не розходимся.
А взагалі прикольна тема збиратися біля театру, мені подобається.
Фото: Костянтин Корсун