Чи можна пізно вечеряти?
Кожен мій день завершується так:
1. Я, кухня, вечеря.
2. Я, ванна кімната, зубна щітка та паста, вода, знову вода, гель для душу, вода, рушник.
3. Знову я, ліжко, 30 хвилин чтива.
4. Солодкий сон.
Тобто я ситно вечеряю безпосередньо перед сном всупереч розповсюдженій рекомендації вечеряти за 2/3/4/124 години до сну. ЗОЖ-ПП-експерти кажуть, що за цей період їжа встигне переваритись і не буде гнити в шлунку. А ще, оскільки ми спимо, тіло повинно відпочивати, шлунок зокрема.
Я не знайшов наукових підтверджень цьому (можливо, погано шукав). Ба більше, згідно з моїми скромними знаннями з фізіології, ця інформація цим же знанням суперечить.
Щодо «ми спимо, тіло повинно відпочивати, шлунок зокрема». Наше тіло відпочиває лише, коли перебуває між склепаними між собою дошками на глибині близько двох метрів під землею.
Під час сну температура тіла зменшується не більше, ніж на пів градуса, що свідчить про суттєве утворення енергії, відповідно про роботу організму. Серце калатає, дихальна мускулатура працює, сеча утворюється, а мозок, що витрачає 20% усієї енергії організму, не збавляє обертів. Щодо нічної роботи ШКТ (шлунково-кишковий тракт), подумай, чому в більшості людей акт дефекації припадає на ранковий час. Га?
Єдиний «орган», що спить разом з нами – скелетні м’язи. Але враховуючи фізичну активність сучасного безшерстого примата, цей орган і протягом дня не проявляє особливої активності.
Тобто сон – це не відпочинок організму, а стан, в якому повинна перебувати людина третину свого життя. Чому? Гіпотез багато, консенсусу поки нема.
Щодо «вночі шлунок не працює, їжа гниє».
Глобально мозок відповідає за дві справи:
• те, на що ми впливаємо свідомо (наші дії, наприклад);
• те, що ми контролювати не в змозі (стукіт серця, утворення глікогену в печінці тощо).
За те, що не кориться нашій свідомості відповідає вегетативна нервова система, яка ділиться на:
• симпатичну нервову систему (СНС);
• парасимпатичну нервову систему (ПНС).
СНС і ПНС постійно міняються своєю активністю, передаючи «пост» одна одній.
СНС відповідає за шум, гам, бійки, втечі, сварки, крики, танці, тобто за весь двіж.
ПНС відповідає за відновлення організму після цього всього: сон, спокій, медитація і… травлення їжі. Упс!
Ви могли зауважити, що за сон і травлення відповідає одна і та ж система – парасимпатична нервова система.
Згідно з антагонізмом СНС і ПНС, наїстися і трясти булками на весіллі – викликає в мене більше питань, ніж сон безпосередньо після трапези.
Та й еволюційна біологія не дасть збрехати: напхав в брюхо калорії, лежи-відпочивай, місія виконана, енергія для життя отримана.
ТРЕНУВАННЯ МОЖУТЬ СПОНУКАТИ ТЕБЕ ДО ПЕРЕЇДАННЯ, ЯКЩО…
Люди виконують фізичні вправи для того… щоб спалити калорії. Але чи багато спалюється? Ні.
Одне нормальне тренування пересічної людини – це калорійний еквівалент п’яти шоколадних цукерок. Упс!
Але пересічна людина не в курсі. Думаючи, що спалила тонну калорій, вона винагороджує себе за пихтіння, крехтіння, стогони, піт і кров – смачненьким. І в деяких випадках тренування дають контрпродуктивний результат – з’їджено буває більше, ніж спалено. Особливо, якщо ти тренування не любиш…
Експериментальні дані показують, що якщо людина не кайфує від своїх тренувань, сприймає їх як НЕ те, що ХОЧЕТЬСЯ робити, а те, що ТРЕБА, вона схильна винагороджувати себе за них смачною калорійною їжею.
Потрудився – заслужив смачненького.
Що цікаво, людям, які кайфують від тренувань, не властиво винагороджувати себе за зроблену працю. Чому? Бо для них це не праця. Їм немає потреби винагороджувати себе за те, що саме слугує нагородою.
Отже, завдання номер один: полюбити свої тренування. Але як?
По-перше: знайти своє.
Насамперед треба знайти той вид мотиляння тілом, який не викликає бажання вмерти при одній думці, що тобі прийдеться це пережити. Варіантів до вибору: плавання, велосипед, біг, гантелі, м’яч, бойові мистецтва тощо. Експериментуй.
Уявити себе, рухаючись якось – відчути зацікавлення – спробувати – запитати себе «сподобалось чи ні?».
Закінчилось тренування з плавання. Висновок: було випито 3 літри приправленої сечею води, ледь не втопився. Сподобалось… не дуже, точніше дуже… не сподобалось. Нульова гіпотеза підтвердилась: ну йогою. І так шукаєш своє…
По-друге: полюбити те, що знайшов.
Зроби все можливе (неможливе теж зроби), щоб ти полюбив вибрану руханку. До прикладу, тренажерку як полюбити? Не ходи залом, як не прив’язане теля городом. В тебе має бути план (що, як, скільки ти маєш робити). Навіщо? Щоб ти бачив свій прогрес і розвиток. Щоб в конкретних записах в щоденнику ти відмічав ріст силових показників. Відчуття розвитку – це винагорода сама собою.
Перетерпи етап, коли мало що вдається, відчуття власної нікчемності і відсутності наростів на тілі. Навчись все правильно робити і тренуйся сумлінно, і за пів року відчинятимеш двері до залу лівою ногою. Компетентність в тому, що ти робиш, сильно мотивує продовжувати це робити. Але компетентними не народжуються – практикуйся.
Тренуйся друзями. Весело й активно. А ще, що може бути миліше серцю, ніж відтиснутись на 1 раз більше від найкращого друга?!
Не маєш друзів?
То напхай на череп навушники і ввімкни музику, яка вставляє САМЕ тебе. Музика драйвить і знижує сприйняття навантаження.
Якщо ти (поки що) не любиш свої тренування, то просто тримай в голові, що ця нелюбов може спонукати тебе заїсти тренувальний стрес.
Instagram: viktor_mandziak
Facebook: Мандзяк Віктор